Справа № 461/4766/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/811/865/23 Доповідач: ОСОБА_2
20 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2023 року про накладення арешту на майно,
з участю адвоката ОСОБА_6 ,
вищезазначеною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт, шляхом тимчасового, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення права відчужувати, користуватись та розпоряджатись мобільним телефоном марки Xiaomi» model: M2102J20SG IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , s/n: НОМЕР_3 з сім карткою,що належить ОСОБА_7 та банківськими картками відкритими на ОСОБА_7 "Sportbank" № НОМЕР_4 , "Ощадбанк" № НОМЕР_5 ", "Monobank" № НОМЕР_6 , які виявлені та вилучені під час обшуку від 15.06.2023 проведеного за адресою фактичного проживання ОСОБА_7 у АДРЕСА_1 .
Контроль за виконанням ухвали покладено на старшого слідчого в ОВС 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_8 .
Не погоджуючись із рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк оскарження ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2023 року, вказану ухвалу скасувати, та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_7 .
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що судом не враховано пояснення ОСОБА_7 за яким, клопотання складене слідчим в ОВС 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_8 у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні останнім кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 189 КК України відносно потерпілого ОСОБА_10 не відповідає фактичним обставинам справи.
Зазначає, що кримінальне провадження стосується ОСОБА_9 як підозрюваного. Поряд з тим, 15.06.2023 за місцем проживання ОСОБА_7 було проведено слідчим СБУ обшук житла на предмет наявності у нього речей та предметів, що можуть мати причетність до злочину скоєного на огляд слідчого ОСОБА_9 . На підставі ухвали слідчого судді від 14.06.2023 Галицького районного суду м.Львова було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , та такий було проведено 15.06.2023. Жодних документів та інших речових доказів, які були зазначені в ухвалі слідчого судді, слідством вилучено не було.
Вказує, що про накладення арешту на вилучені під час обшуку предмети слідчий мотивував своє клопотання тим, що є необхідність у накладенні арешту на мобільний телефон обумовлена потребою у проведенні комп'ютерно-технічних експертиз на предмет виявлення у них інформації, що може мати значення для досудового розслідування.
Наголошує, що у клопотанні зазначено, що ОСОБА_7 відмовився від надання паролів доступу до Інтернет-ресурсів, вхід до яких здійснювався через вищевказаний технічний засіб, посилаючись на те, що це не має жодного значення до вказаного кримінального правопорушення, а відтак існує необхідність в накладенні арешту на такий мобільний телефон.
Зауважує, що ОСОБА_7 був допитаний у ході досудового розслідування 15.06.2023 слідчим СБУ і заперечив свою причетність до даного злочину. зазначає, що ОСОБА_7 такого статусу як підозрюваний чи обвинувачений не має, його було допитано виключно як свідка.
На думку апелянта, вилучені у ОСОБА_7 предмети не мають жодного відношення до кримінального провадження відносно ОСОБА_9 і стосується виключно незаконного позбавлення права власності на користування майном.
Заслухавши доповідь судді, пояснення адвоката ОСОБА_6 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає у зв'язку з таким.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до пункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК України встановлені загальні умови, що не допускають застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно з положеннями ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України), наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Вказаних вимог кримінального процесуального закону слідчим суддею першої інстанції було дотримано в повному обсязі.
Так, згідно з клопотанням, слідчим відділом УСБ України у Львівській області за процесуального керівництва Львівської обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023140000000117 від 14.04.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.
12.06.2023 заступником керівника Львівської обласної прокуратури винесено постанову про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023140000000117 від 14.04.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України слідчому відділу УСБУ у Львівській області.
15.06.2023 на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 14.05.2023 про надання дозволу на проведення обшуку, було проведено обшук за адресою, де фактично проживає ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено: мобільний телефон марки Xiaomi» model: M2102J20SG IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , s/n: НОМЕР_3 з сім карткою, що належить ОСОБА_7 та банківські картки, відкриті на ОСОБА_7 : "Sportbank" № НОМЕР_4 , "Ощадбанк" № НОМЕР_5 ", "Monobank" № НОМЕР_6 .
16.06.2023 постановою старшого слідчого в в ОВС 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_8 мобільний телефон марки Xiaomi» model: M2102J20SG IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , s/n: НОМЕР_3 з сім карткою, що належить ОСОБА_7 та банківські картки, відкриті на ОСОБА_7 : "Sportbank" № НОМЕР_4 , "Ощадбанк" № НОМЕР_5 ", "Monobank" № НОМЕР_6 визнано речовими доказами у кримінальному проваджені №42023140000000117.
16.06.2023 старшого слідчого в в ОВС 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_8 за погодженням прокурора другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів НПУ та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Львівської обласної прокуратури ОСОБА_11 звернулася до слідчого судді Галицького районного суду м. Львова з клопотанням про накладення арешту на вищезгадане майно.
Задовольняючи дане клопотання сторони обвинувачення, внесене в межах кримінального провадження №42023140000000117 від 14.04.2023, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність накладення арешту на майно у зв'язку з наявністю достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, при цьому слідчим суддею було враховано розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення слідчий суддя правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні прокурора.
Окрім того, колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна. Вказані норми невраховані апелянтом в його доводах, що вказує на необґрунтованість апеляційних вимог.
З оскарженої ухвали вбачається, що слідчим суддею накладено арешт на майно, що є речовим доказом, оскільки таке майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42023140000000117 від 14.04.2023. При цьому прокурором у клопотанні зазначено підставу накладення такого арешту, а саме: з метою збереження речових доказів, оскільки вони були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди та у зв'язку необхідністю проведення експертних досліджень. Таким чином об'єкти нерухомого майна відповідають критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання про арешт майна слідчим суддею на виконання вимог ч.2 ст. 173 КПК України враховано можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що відповідає конституційним нормам.
Так, ЄСПЛ своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
На переконання апеляційного суду, слідчим суддею при ухваленні оскаржуваного рішення було враховано не лише вимоги щодо захисту фундаментальних прав власника майна та прав третіх осіб, а й «справедливий баланс» між інтересом суспільства та приватним інтересом, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Крім того, накладення арешту на зазначені в клопотанні предмети не припиняє права власності ОСОБА_7 на них, а лише тимчасово обмежує таке право.
Колегія суддів також враховує, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які, в свою чергу, чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України. Поряд з цим, власник або інший володілець майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право звернутися із клопотанням про скасування накладеного арешту.
Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді у ході апеляційного розгляду не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
поновити адвокату ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2023 року.
Ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2023 року про накладення арешту на майно, залишити без змін, апеляційну адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4