Справа № 452/3384/19
"10" липня 2023 р. м. Самбір
Самбірський міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючого судді Казана І.С.,
секретаря Кафтан О.Ю.,
із участю: представника позивача адвоката Фостяка О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «КРІАКІ ЛТД», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
ОСОБА_5 звернулася до суду із вказаним позовом до ПП «Кріакі ЛТД», третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Свої вимоги мотивує тим, що із 3 квітня 2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У період шлюбу за спільні кошти та спільними зусиллями вони здійснювали будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 ; у цей час вони періодично тимчасово проживали і в Україні і в Сполучених Штатах Америки; процес будівництва закінчився у 2009 році та ОСОБА_2 розпочато документальне оформлення права власності на будинок; таким чином житловий будинок та надана для його обслуговування земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, а саме позивача ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_2 ; оскільки їх подружні відносини у 2016-2018 роках стали погіршуватися позивач вирішила скористатись своїм правом на поділ об'єктів спільної сумісної власності; відтак, їй стало відомо, що житловий будинок перейшов до статутного фонду ПП «Кріакі ЛТД», на підставі наступних дій, а саме першочергово дочка чоловіка від першого шлюбу ОСОБА_3 подала до суду позов про стягнення солідарно із батька ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (поручителя) грошової заборгованості за договором позики в сумі 9500 доларів США, який був вирішений, шляхом укладення мирової угоди між сторонами, за якою до позивача ОСОБА_3 перейшло право власності на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку для його обслуговування; надалі остання уклала із своїм чоловіком ОСОБА_4 договір про поділ вказаного майна, як спільної сумісної власності подружжя, за яким ОСОБА_3 отримала у власність 1/3 частину житлового будинку та земельної ділянки, а її чоловік ОСОБА_4 2/3 частини цих об'єктів; надалі подружжя внесло згадані об'єкти до статутного фонду ПП «Кріакі ЛТД», у результаті чого 04.01.2019р. відповідно було зареєстровано право власності за відповідачем. Одночасно позивач зазначає, що первинний документ, на підставі якого розпочалася процедура відчуження житлового будинку та земельної ділянки, - ухвала Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29.11.2016р. про визнання мирової угоди була скасована відповідно до Постанови Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року, підставою для чого стало порушення прав та інтересів позивача у частині права власності на майно, яке є об'єктом її спільної сумісної власності із третьою особою ОСОБА_2 . Внаслідок того, що відчуження житлового будинку та земельної ділянки на її думку було незаконним, ПП «Кріакі ЛТД» неправомірно набуло у власність вказані об'єкти, позивач вважає, що на підставі ст. 388 ЦК України має право на витребування майна в суб'єкта, який незаконно ним заволодів; просить задовольнити позовні вимоги, а також стягнути із відповідача понесені судові витрати.
Представник третьої особи ОСОБА_3 адвокат Лука Т.М. подав до суду відзив на позов, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні такого, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки являються безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що ОСОБА_2 отримав у позику кошти від ОСОБА_3 в сумі 36000 доларів США, які відповідно використав на будівництво будинку, ОСОБА_5 у часті у будівництві не брала; твердження позивача про те, що договір позики є фіктивним, укладений з метою вибуття із права власності на будинок, не відповідає дійсності, оскільки відповідний договір є дійсним згідно чинного законодавства; посилався на те, що позивачем не доведено участі у будівництві будинку спільними коштами та спільною працею, відповідно відтак це майно не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя, як і земельна ділянка, яка набута шляхом приватизації; окрім того, на момент укладення договору позики, мирової угоди та в подальшому інших правочинів ОСОБА_3 не було відомо про факт реєстрації шлюбу її батька ОСОБА_2 із ОСОБА_7 ; і взагалі не міг бути укладений 03.04.2003р., оскільки в період з д 18.10.1997р. по 31.08.2004р. ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі на території США із гр. ОСОБА_8 ; вважає таке набуття права власності ПП «Кріакі ЛТД» на житловий будинок та земельну ділянку правомірним, що включає в себе законність і добросовісність такого набуття, відтак відсутні підстави для задоволення такого віндикаційного позову.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Фостяк О.Я. підтримав вимоги позову, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив даний позов задовольнити; додатково пояснив, що приватне підприємство набуло право власності на житловий будинок та земельну ділянку всупереч нормам діючого законодавства, з метою уникнення поділу такого майна між подружжям, що свідчить про недобросовісність такого набуття.
Представник відповідача ПП «Кріакі ЛТД», будучи повідомленим у встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, із відзивом на позов не звертався, треті особі аналогічно не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, а тому суд вважає можливим розглядати справу за відсутності представника відповідача та третіх осіб на підставі наявних даних про права та взаємовідносини сторін у заочному провадженні, про що не заперечив представник позивача.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог,суд уважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного:
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. У частині першій статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Так судом установлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 3 квітня 2003 року було зареєстровано шлюб; даних про визнання такого шлюбу недійсним матеріали справи не містять.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 03.02.2011р. сільським головою Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 319,2кв.м., житловою площею 98,1кв.м. за ОСОБА_2 .
Із Державного акту на право власності на земельну ділянку, копія якого міститься у матеріалах справи, вбачається право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №183277188 від 02.10.2019, власником вищевказаних об'єктів нерухомості являється ПП «Кріакі ЛТД», яке набуло право власності 04.01.2019р. на підставі протоколу Загальних зборів засновників приватного підприємства та акту приймання - передачі і оцінки майна між підприємством та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Однаково із вищевказаної інформації вбачається попередньо зареєстрованою 04.01.2018р. спільна часткова власність вищевказаних об'єктів нерухомості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі Договору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р.І. 04.01.2018р. за реєстровим №33.
Підставою виникнення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_1 зазначено ухвала Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29.11.2016р.; однак із матеріалів справи відомо, що вказана ухвала, якою затверджена мирова угода про перехід права власності на житловий будинок та земельну ділянку за договором позики до ОСОБА_3 , скасована Постановою Львівського апеляційного суду від 22.04.2019р., справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, з тих підстав, що умовами мирової угоди порушуються права та законні інтереси ОСОБА_5 .
Позивач звернулася до суду із таким позовом, так як вважає своє право в частині виділення частки у житловому будинку, як спільному майні подружжя порушеним, згоди на відчуження нерухомого майна, яке набуте за час шлюбу не надавала, а тому майно повинно бути витребуване у нового власника, так як отримане неправомірно.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов є вимогою про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі №752/13695/18 (провадження №61-6415св19).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження №12-35гс21).
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Аналізуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, відчужив житловий будинок та земельну ділянку, які набуті за час шлюбу та можуть належати до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, даних, які б суперечили цьому матеріали справи не містять; таке відчуження відбулося без згоди іншого із подружжя, шляхом укладення мирової угоди, затвердженої ухвалою суду; разом з тим, на підставі цієї ухвали, яка подальшому була скасована судом апеляційної інстанції, новий власник ОСОБА_3 , не маючи законного права на це майно уклала договір про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в тому числі житлового будинку та земельної ділянки, які набула неправомірно, із своїм чоловіком ОСОБА_4 , що посвідчений нотаріусом без відповідної правової підстави; надалі це подружжя безоплатно передало свої частки у вказаному житловому будинку та земельній ділянці до статутного фонду ПП «Кріакі ЛТД»; усі ці дії, вчинені третіми особами свідчать про їх бажання вивести ці об'єкти нерухомості із власності первинного власника ОСОБА_2 , котрий однозначно не мав наміру ділити ці об'єкти із дружиною ОСОБА_5 як спільне майно подружжя.
Як констатовано судом та підтверджується фактичними матеріалами та обставинами справи, відповідачем ПП «Кріакі ЛТД» набуто у власність житловий будинок та земельну ділянку шляхом внесення до статутного фонду підприємства від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; у свою чергу ОСОБА_3 набула права власності на вказані об'єкти на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29.11.2016р. по справі №446/2033/16-ц, котра скасована згідно постанови Львівського апеляційного суду, та відповідно втратила свою чинність щодо переходу права власності на житловий будинок та земельну ділянку до ОСОБА_3 .
Відтак, чинність умов мирової угоди, а отже породжених нею правових наслідків, нерозривно пов'язана із чинністю відповідної ухвали місцевого суду, і на тепер повинна бути виконаною з метою законних інтересів власника майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі №367/2022/15-ц (провадження №14-376цс18) зазначено, що: «власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16).
Ураховуючи вищенаведені норми та позицію Верховного суду, а також те, що позивач обрала належний спосіб захисту свого права, суд задовольняючи позов бере до уваги можливість витребування майна з володіння іншої особи, оскільки у судовому засіданні встановлено правовий зв'язок між позивачем та спірним майном, відсутність її волевиявлення щодо вибуття майна із спільної сумісної власності подружжя, а також враховуючи неправомірність дій, на підставі яких майно переходило від одного власника до іншого і в кінцевому безоплатно передано приватному підприємству, однозначно свідчить недобросовісність такого набуття права власності.
На підстав ст. 141 ЦПК України із відповідача ПП «Кріакі ЛТД» слід стягнути понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_5 задовольнити.
Витребувати з чужого незаконного володіння приватного підприємства «Кріакі ЛТД» (ЄДРПОУ-42676544) на користь ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ) житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 319,2кв.м. та надану для його обслуговування земельну ділянку, площею 0,06га із кадастровим номером 4624287200:02:001:0544.
Стягнути із Приватного підприємства «Кріакі ЛТД» 768,4грн понесених документально підтверджених судових витрат.
Після набрання судовим рішенням законної сили скасувати заходи забезпечення позову в цивільній справі, що застосовані ухвалою від 23.10.2019 року про накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення 20 липня 2023 року повного судового рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача у порядок і строк, передбачений ст. 284 ЦПК України.
Суддя