Справа № 404/7362/21
Номер провадження 2/404/1975/21
19 липня 2023 року Кіровський районний суд м іста Кіровограда
в складі: головуючого судді Кулінка Л.Д.
за участю секретаря Шевчук Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
Позивач, ОСОБА_1 , у вересні 2021 року звернувся до суду з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною від 27.08.2018 року зареєстрований в реєстрі за № 7455. В обгрунтування позову зазначив, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, жодних повідомлень про погашення заборгованості за кредитним договором позивач також не отримував. Вчиняючи виконавчий напис нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вимоги чинного законодавства. Розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за кредитним договором відповідачем зроблено одноособово без урахування думки та позиції позивача, а також сума заборгованості не відповідає дійсності. За таких обставин вважає, що вказана заборгованість в оскаржуваному виконавчому написі не є безспірною, а тому вимушений звернутись до суду за захистом порушених прав.
Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позову (а.с.17).
На виконання вимог ухвали судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 жовтня 2021 року позивачем подано заяву (вх. № 42257 від 26.11.2021 року), якою усунуто недоліки вказані в ухвалі судді від 13.10.2021 року (а.с. 18-19).
У зв'язку з чим, ухвалою судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 01 грудня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. На підставі частини третьої статті 53 Цивільного процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталію Станіславівну, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяну Леонідівну. На підставі статті 84 Цивільного процесуального кодексу України, витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни належним чином завірені копії матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису № 7455 від 27.08.2018 року (а.с.21-22).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 липня 2022 року у прийнятті заяви про визнання позовних вимог відповідачем по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовлено та продовжено підготовче провадження. Підготовче засідання відкладено (а.с.42).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 листопада 2022 року витребувано у Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» належним чином завірені документи, які стали підставою для звернення до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни щодо вчинення виконавчого напису від 27.08.2018 року зареєстрованого в реєстрі за № 7455. Витребувано у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2. Підготовче засідання відкладено (а.с.58).
На виконання вимог ухвали судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 01 грудня 2021 року відповідачем направлено до суду витребувані судом документи (а.с.63-72).
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною на виконання вимог ухвали судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 01 грудня 2021 року направлено до суду копію оскаржуваного виконавчого напису (а.с.88-90).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 23 травня 2023 року закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.92).
Позивач в судове засідання не з'явився, представником позивача подано до суду заяву (вх. № 26263 від 19.07.2023 року) про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, та підтримання позовних вимог (а.с. 104).
Відповідач в судове засідання подав до суду заяву (вх. № 35384 від 05.12.2022 року) про розгляд справи за його відсутності (а.с.63-72)
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 102-103), причини неявки суду не відомі, заяв та клопотань до суду не подавали.
Розглянувши наявні матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив таке.
Між Акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 10 вересня 2015 року укладено кредитний договір № GP-7881494. За якого банк надав позичальнику кредит в сумі 14657,97, з відсотковою ставкою 9,00 % річних (а.с.66).
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною 27 серпня 2018 року вчинений виконавчий напис зареєстрований в реєстрі № 7455 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № GP-7881494 від 10.09.2015 року укладеним з Акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», в загальній сумі 17853,37 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумую кредиту в сумі 11149,91 грн., прострочена заборгованість за комісією в сумі 4954,30 грн., простроченої заборгованості за процентами в сумі 1232,18 грн., строкової заборгованості за сумою кредиту в сумі 462,21 грн., строкової заборгованості за комісією в сумі 53,55 грн., та строкової заборгованості за процентами в сумі 1,22 грн. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача в сумі 430,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна заборгованість, що підлягає стягненню становить 18283,37 грн. (а.с.89).
Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).
Частинами першою та третьою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частини перша та друга статті 12 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. За приписами статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси вчиняють виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно пункту 1.1. вказаної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Пунктом 1.2. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до пункту 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та в Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України Про нотаріат). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
В постанові Верховного Суду (справа № 310/9293/15ц від 23.01.2018 року) зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-887цс17.
З тексту оспорюваного виконавчого напису № 7455 від 27.08.2018 року судом встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався статтею статтями 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року.
Відповідно пункту 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
При прийнятті постанови 22.02.2017 року колегією суддів застосовано вимоги положення пункту 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Ухвалою від 06.03.2017 у справі № 826/20084/14 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року та до закінчення касаційного розгляду зупинив її виконання.
Суд зазначав, що касаційний розгляд справи було закінчено винесенням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, яка згідно інформації ЄДРСР України була опублікована 13.11.2017 року. Тобто на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису дія постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 була відновлена.
Встановлено, що резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23; резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24.11.2017 року № 92.
Пункт 1 Переліку № 1172 стосується лише нотаріально посвідчених договорів і не може застосовуватись до кредитного договору № GP-7881494 від 10.09.2015 року, укладеного між Акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 у простій письмовій формі.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
Наведені висновки щодо порядку вчинення виконавчого напису нотаріуса викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19).
За змістом пункту 2.3 Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Доказів надсилання ОСОБА_1 повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень матеріали справи не містять, так як повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Матеріали справи відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення не містять.
Ненадання доказів щодо повідомлення боржника унеможливлюють вчинення виконавчого напису, оскільки неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Аналогічні висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17, від 10 квітня 2019 року.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду кваліфікує обставини щодо неповідомлення боржника про усунення порушень у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, як порушення прав позичальника, що має наслідком задоволення таких позовів (постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).
Крім того, при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом врахована викладена в заяві про вчинення виконавчого напису Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» заявлена вимога про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, до складу якої входить нарахована комісія (а.с.89).
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.
Тобто, підлягало з'ясуванню питання нарахування комісії, відповідності такого нарахування комісії зазначеним вимогам закону, а, отже вказана у виконавчому написі заборгованість не є безспірною.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку, установивши, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк», нотаріусом не здійснена перевірка наявності певних умов, за яких може бути вчинена зазначена нотаріальна дія, а також перевірка всіх пред'явлених для вчинення виконавчого напису документів, та враховуючи що, суд дійшов висновку про те, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 27 серпні 2018 року указана відповідачем заборгованість не є безспірною, а відтак виконавчий напис зареєстрований в реєстрі № 7455 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № GP-7881494 від 10.09.2015 року укладеним з Акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», в загальній сумі 17853,37 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумую кредиту в сумі 11149,91 грн., прострочена заборгованість за комісією в сумі 4954,30 грн., простроченої заборгованості за процентами в сумі 1232,18 грн., строкової заборгованості за сумою кредиту в сумі 462,21 грн., строкової заборгованості за комісією в сумі 53,55 грн., та строкової заборгованості за процентами в сумі 1,22 грн. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача в сумі 430,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна заборгованість, що підлягає стягненню становить 18283,37 грн., є таким що не підлягає виконанню.
Водночас, частиною першою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідачем подано окрема заява (вх. № 35384 від 05.12.2022 року) про визнання позову (а.с. 63-72).
За приписами частини третьої статті 200 Цивільного процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Крім того, положеннями частини шостої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
За частиною четвертою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом з'ясовано, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 13400,00 грн.
Частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Цивільного процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
… саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16визначиладокази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Пантелеєвим О.М., на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано калькуляцію вартості правничої допомоги від 30.08.2021 року (а.с. 10), акт виконаних робіт від 30.09.2021 року (а.с.11), квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.09.2021 року, відповідно до якої позивач сплатив за професійно правничу допомогу 7800,00 грн. (а.с.12), акт виконаних робіт від 26.08.2021 року (а.с.46), та квитанцію до прибуткового касового ордера № 12/21 від 26.08.2021 року, відповідно до якої позивач сплатив за професійно правничу допомогу 5600,00 грн. (а.с.45).
При цьому, виходячи з принципів розумності, виваженості, складності справи, суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5600,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За частиною першою статті 142 Цивільного процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства, оскільки відповідачем в повному обсязі визнано позов, суд вважає за можливе повернути позивачу з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору за подання позовної заяви в сумі 454,00 грн.
Також, у відповідності до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 454,00 грн., за подання позовної заяви.
Керуючись Законом України «Про нотаріат», статтями 4, 10-13, 76, 81, 141, 258, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити в повному обсязі.
Визнати виконавчий напис вчинений 27 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною зареєстрований в реєстрі за № 7455, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 454,00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5600,00 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору в сумі 454,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», код ЄДРПОУ 14282829; місцезнаходження: місто Київ, вулиця Андріївська, будинок № 4;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна місцезнаходження: 01054, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок № 37-41, офіс № 215.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна місцезнаходження:02094, місто Київ, вулиця Златоустівська, будинок № 55, офіс № 61.
Повний текст рішення суду складено 24.07.2023 року.
Суддя Кіровського районного
суду міста Кіровограда Людмила КУЛІНКА
Суддя Кіровського Л. Д. Кулінка
районного суду
м.Кіровограда