справа № 758/8646/20 головуючий у суді І інстанції Ларіонова Н.М.
провадження № 22-ц/824/2935/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
26 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Держгідрографія», третя особа: професійна спілка працівників Державної установи «Держгідрографія» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ДУ «Держідрографія», зазначивши третьою особою профспілку працівників ДУ «Держідрографія, в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати наказ в.о.начальника Державної установи «Держгідрографія» ОСОБА_2 від 06.07.2020 № 217-к, яким позивача звільнено 06 липня 2020 року з роботи з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» у зв'язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України; 2) поновити позивача на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 07.07.2020 р.; 3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07.07.2020 по день ухвалення рішення по справі; 4) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000,0 грн.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 працював з 04.12.2018 року працював головним юрисконсультом юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» (наказ від 03.12.2018 № 274-к). Окрім того, Позивач є членом виборного органу Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія». У зв'язку зі змінами у структурі та штатному розписі, наказом від 04.07.2019 № 158-к, з 05.07.2019 переведений на посаду заступника начальника відділу правової роботи та представництва в судах ДУ «Держгідрографія». Наказом від 02.09.2019 № 226-к призначений на посаду головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія». Відповідно до наказу від 04.03.2020 № 69-к у зв'язку із введенням в дію нової організаційної структури, переведений на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія». 04.05.2020 р. позивачу було вручено повідомлення про зміну істотних умов праці, в якому зазначено, що з 07.07.2020 відбудеться зменшення розміру посадового окладу, а у разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір буде припинено 06.07.2020, а позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. 06.07.2020 р. позивача ознайомлено з наказом № 217-к (надалі - Наказ № 217-к), підписаного в.о. начальника ОСОБА_2 , згідно з яким позивача звільнено у зв'язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з п.6 ст. 36 КЗпП України. Того ж дня позивачу вручена копія Наказу № 217-к та трудова книжка. Вважає, що його звільнення на підставі даного наказу є протиправним, а сам наказ таким, що має бути визнаний незаконним, оскільки наказ ДУ від 06.07.2020 №217-к був підписаний особою, яка не мала на те повноважень в зв'язку з тим, що Державна служба морського та річкового транспорту України наказом від 26.02.2020 № 6-ПД призначила ОСОБА_2 виконуючим обов'язки начальника державної установи «Держгідрографія» з 27 лютого 2020 року на строк, який не може перевищувати трьох місяців або до призначення в установленому порядку начальника державної установи «Держгідрографія». Таким чином, строк повноважень ОСОБА_2 на посаді виконуючого обов'язки начальника державної установи «Держгідрографія» спливає 27 травня 2020 року. Державна служба морського та річкового транспорту України, як уповноважений орган управління ДУ «Держгідрографія», зобов'язана була отримати у КМ України погодження кандидатури на посаду виконуючого обов'язки начальника ДУ «Держгідрографія» в порядку, визначеному Постановою № 777. Державна служба морського та річкового транспорту України станом на 06.07.2020 не отримала у КМ України погодження кандидатури на посаду виконуючого обов'язки начальника ДУ «Держгідрографія» в порядку, визначеному Постановою № 777, та не призначила ОСОБА_2 на посаду виконуючого обов'язки начальника ДУ «Держгідрографія». Крім того, Відповідачем не прийняті до уваги рекомендації Уряду України утриматись від звільнення громадян та прохання Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія» на період встановлення карантину або обмежувальних заходів. Оскільки, вважає наказ про своє звільнення незаконним, то просить поновити на роботі на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 07.07.2020 р. та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту прийняття судом відповідного рішення виходячи при розрахунку із суми 4 290, 00 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу. Розмір заподіяної йому моральної шкоди оцінює в 50 000 грн., оскільки було втрачено джерело доходу, було порушено соціальні зв'язки позивача, позивач відчуває на собі постійну тривогу.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року у позові ОСОБА_1 до Державної установи «Держгідрографія», третя особа: професійна спілка працівників Державної установи «Держгідрографія» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що розгляд справи було призначено судом першої інстанції з порушенням вимог ч. 4 ст. 279 ЦПК України через понад п'ять місяців з дати відкриття провадження. Звертає увагу апеляційного суду на те, що розгляд справи постійно відкладався «з дивних аргументів». Вважає, що тривалий, на думку апелянта, розгляд справи свідчить про допущення суддею грубого порушення вимог ч. 1 ст. 275 ЦПК України. Також апелянт зазначав, що повний текст оскаржуваного рішення виготовлено через 35 днів з моменту проголошення вступної та резолютивної частини, що, на думку апелянта, свідчить про порушення судом положень ч. 6 ст. 259 ЦПК України. Вважає, що зазначене підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.
На думку апелянта, є достатні підстави констатувати, що під час перебування суду в нарадчій кімнаті з ухвалення судового рішення у відповідному провадженні, розгляд інших справ у цей же час, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень, так і рішень з процесуальних питань, є порушенням таємниці нарадчої кімнати, що відповідно є істотним порушенням вимог цивільного процесуального закону, що було перешкодою суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Окрім того, вказував, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутній ряд ухвал щодо процедурних питань, в т.ч. щодо відкладення розгляду справи та про поновлення судового розгляду для з'ясування додаткових обставин, що, на думку апелянта, свідчить про порушення вимог ч. 1 ст. 258 ЦПК України.
Також апелянт зазначає, що відповідачем не було надано доказів погодження з Головою Спільного представницького органу розміру посадового окладу позивача. Наголошує, що ДУ «Держгідрографія» не зверталася до Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія» щодо внесення змін до умов трудового договору (оплати праці) позивача. А відтак, на думку апелянта, проведені зміни істотних умов праці позивача здійснені відповідачем з порушенням вимог ст.ст. 21, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст.ст. 97, 247, 252 КЗпП України та умов Колективного договору.
Апелянт наголошує, що судом першої інстанції не було досліджено питання дійсності проведення відповідачем зміни істотних умов праці. Вказує, що з наданої суду третьою особою копії наказу Держгідрографії «Про введення в дію організаційної структури ДУ «Держгідрографія» від 03 березня 2020 року №43 слідує, що посаду, яку обіймав позивач (головний юрисконсульт) було виключено зі структури та штатного розпису апарату управління ДУ «Держгідрографія».
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц, вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність вимоги обов'язкового отримання згоди профспілкової організації за звільнення працівника за п. 6 ст. 36 КЗпП України суперечить не лише вимогам законодавства, а й судовій практиці.
Апелянт звертав увагу колегії суддів апеляційного суду на те, що строк повноважень ОСОБА_2 на посаді виконуючого обов'язки начальника державної установи «Держгідрографія» відповідно до наказу, яким його було призначено (наказ від 26 лютого 2020 року №6-ПД) та Порядку №777, сплинув 27 травня 2020 року. Отже, наказ ДУ «Держгідрографія» від 06 липня 2020 року №217-К, підписаний ОСОБА_2 , має бути скасований як незаконний.
Окрім вищевикладеного, апелянт зазначав, що відповідно до протоколу № 5 від 17 лютого 2020 року засідання Профспілкового комітету професійної спілки працівників державної установи «Держггідрографія» ОСОБА_1 було включено до складу ревізійної комісії профспілки. Наголошує, що про те, що позивач являється членом виборного органу профспілки, про що відповідачу було достеменно відомо, що підтверджується листом профспілки № 33 від 09 квітня 2020 року та листом від 24 квітня 2020 року № 729/12/20. Також в судовому засіданні представник відповідача на запитання позивача, чи було відомо роботодавцю, що ОСОБА_1 являється членом виборного органу профспілки, підтвердив це, зазначивши, що - так, роботодавцю відомо. Апелянт звертав увагу апеляційного суду на те, що ревізійна комісія профспілки безумовно належить до числа виборних органів профспілки, оскільки створюється так само, як і інші органи профспілки - шляхом обрання, а її члени мають такі ж права та гарантії захисту, як і члени інших органів Профспілки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
27 січня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
При цьому відповідач зазначав, що припинення трудового договору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не потребує попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Окрім того, ст. 43 КЗпП України не передбачено обов'язкового отримання згоди профспілкової організації за звільнення працівника за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Вважає, що підстава для припинення трудового договору з працівником за пунктом 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України для роботодавця фактично настає в останній день двомісячного терміну в разі відсутності згоди працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.
На думку відповідача, посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року є помилковим, оскільки, ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18) та Верховного Суду, викладені в справі № 234/16582/16-ц (провадження № 61-7592св18), ст. 43 КЗпП України не передбачено обов'язкового отримання згоди профспілкової організації на звільнення робітника за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Окрім того, щодо повноважень ОСОБА_2 на підписання наказу відповідач наголошував, що оскільки після закінчення трьохмісячного терміну керівника ДУ «Держгідрографія» не призначено, ОСОБА_2 продовжував виконувати обов'язки начальника Установи відповідно до вказаного вище наказу Морської адміністрації. Підтвердженням того, що ОСОБА_2 мав повноваження виконуючого обов'язки начальника державної установи «Держгідрографія» є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
Твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції вимог цивільного процесуального закону під час розгляду справи відповідач вважає безпідставним та помилковим.
У судовому засіданні апелянт просив апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів.
Представники відповідача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , працював з 04.12.2018 головним юрисконсультом юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» (наказ від 03.12.2018 № 274-к).
У зв'язку зі змінами у структурі та штатному розписі ДУ «Держгідрографія» наказом від 04.07.2019 № 158-к ОСОБА_1 , головного юрисконсульта юридичного відділу, переведено з 05.07.2019 на посаду заступника начальника відділу правової роботи та представництва в судах.
Наказом від 12.08.2019 № 214-к у зв'язку зі змінами у структурі та штатному розписі ДУ «Держгідрографія» ОСОБА_1 заступника начальника відділу правової роботи та представництва в судах призначено з 12.08.2019 виконуючим обов'язки головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія».
Надалі наказом ДУ «Держгідрографія» від 02.09.2019 № 226-к ОСОБА_1 , в.о. головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія», за погодженням з Державною службою морського та річкового транспорту України призначено головним юрисконсультом Установи з посадовим окладом 28 600 гривень на місяць.
Відповідно до Положення ДУ «Держгідрографія», затвердженого наказом Державної служби морського та річкового транспорту України 30.05.2019 №224: Державна установа «Держгідрографія», заснована на державній власності і належить до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України (Уповноважений орган управління).
Пунктом 5.1 даного Положенням передбачено права Установи: 5.1.1. Установа самостійно планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку відповідно до галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон'юнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації; 5.1.3. Установа може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних (виробничих) структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб, груп тощо); 5.1.4. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів Установи визначаються положеннями про них, які затверджуються начальником Установи; 5.1.5. Установа визначає свою організаційну структуру та кількісний склад керівництва, а саме заступників керівника Установи, за погодженням з Уповноваженим органом управління; 5.1.6. Установа самостійно встановлює чисельність працівників і штатний розпис на підставі фонду оплати праці, передбаченого фінансовим планом; 5.1.7. За погодженням з уповноваженим органом управління Установа має право створювати, реорганізовувати, ліквідовувати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів Установи з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положень про них, затверджених керівником установи, за погодженням з Уповноваженим органом управління.
Згідно п.6.2. керівник Установи самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує усі питання діяльності Установи за винятком тих, що віднесені цим Положенням до компетенції Уповноваженого органу управління. Керівник Установи, зокрема, призначає на посаду і звільняє з посади працівників Установи відповідно до трудового законодавства України.
Також судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з погодженням 03.03.2020 Державною службою морського та річкового транспорту України (лист від 03.03.2020 № 273/05/14-20) наказом ДУ «Держгідрографія» від 03.03.2020 № 43 введено в дію з 04.03.2020 організаційну структуру державної установи «Держгідрографія», внесено зміни до структури та штатного розпису апарату управління ДУ «Держгідрографія» зокрема, включено юридичний відділ та посади: начальник відділу - 1 одиниця; заступник начальника відділу - 1 одиниця; головний юрисконсульт - 4 одиниці, та виключено з апарату управління посаду: головний юрисконсульт - 1 одиницю.
Окрім цього, розділом 4 Статуту Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія», затвердженого Конференцією членів Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія», протокол № 2 від 06.11.2019, визначені організаційна структура, повноваження виборних, керівних, виконавчих та контролюючих органів, порядок їх формування, скликання, прийняття рішень та здійснення звітності.
Відповідно до листа Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія» (далі - Профспілка Держгідрографії) від 09.04.2020 № 33 ОСОБА_1 є членом ревізійної комісії.
Згідно зі Статутом Профспілки Держгідрографії не належать до керівного виборного органу Профспілки (пункт 4.2 Статуту) члени ревізійних комісій, а лише можуть брати участь у роботі виборного органу з правом дорадчого голосу.
Крім того, відповідно до підпункту 4.7.11 Статуту Профспілки Держгідрографії члени виборних органів Профспілки не можуть бути членами ревізійних комісій.
При цьому листом ДУ «Держгідрографія» від 31.03.2020 № 578/12/20 повідомляла Професійну спілку працівників ДУ «Держгідрографія», що у головного юрисконсульта юридичного відділу ОСОБА_1 із 07.07.2020 буде змінено істотні умови праці, а саме: змінено посадовий оклад, про що його буде повідомлено відповідно до статті 32 КЗпП України.
З повідомленням про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 ознайомився 06.05.2020.
Відповідно до акту від 06.05.2020 про ознайомлення з персональним повідомленням про заплановане звільнення ОСОБА_1 згоди на зміну істотних умов праці не надав.
Надалі згідно з актом від 06.07.2020 ОСОБА_1 відмовився надати згоду на зміну істотних умов праці, а саме: зміну умов оплати праці в частині зменшення та встановлення з 07.07.2020 посадового окладу для посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», яку він обіймає в розмірі 18 650 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Позивач був звільнений на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни умов праці та просить визнати незаконним і скасувати наказ про його звільнення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинення трудового договору на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України не потребує попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Крім того, статтею 43 КЗпП України не передбачено обов'язкового отримання згоди профспілкової організації на звільнення працівника за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Підстава для припинення трудового договору з працівником за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України для роботодавця фактично настає в останній день двомісячного терміну в разі відсутньої згоди працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. Доводи ОСОБА_1 в позовній заяві щодо допущення грубого порушення законодавства в частині приймання рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, не знайшли свого підтвердження. Встановлений і запропонований позивачу розмір посадового окладу для головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» в розмірі 18 650 гривень, що значно більше від мінімального розміру, встановленого Колективним договором на 2019- 2021 роки. Твердження позивача в частині не взяття ДУ «Держгідрографія» до уваги рекомендацій Кабінету Міністрів України щодо утримання від звільнення громадян на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), також не знаходить підтвердження. Оскільки після закінчення трьохмісячного терміну (27.05.2020) керівника ДУ «Держгідрографія» не призначено, ОСОБА_2 продовжував виконувати обов'язки начальника Установи відповідно до вказаного вище наказу Морської адміністрації. Підтвердженням того, що ОСОБА_2 мав повноваження виконуючого обов'язки начальника державної установи «Держгідрографія», є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Також суд першої інстанції вважав, що оскільки Установою наказом №43 від 03.03.2020 року змінено структуру та штатний розпис апарату управління шляхом включення юридичного відділу, введенням посад начальника відділу, заступника начальника відділу та головного юрисконсульта (4 одиниці), зміною та розподілом завдань і обов'язків між працівниками цього відділу та виключення з апарату управління посади головного юрисконсульта, виникла необхідність приведення функцій та обов'язків головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія» у відповідність до фактично виконуваних завдань і обов'язків, оптимізації виробничих зв'язків та взаємодії структурних підрозділів у досягненні стратегічних цілей Установи. Суд вважав, що змінились завдання і обов'язки головного юрисконсульта в складі юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» (зменшилися) порівняно із завданнями і обов'язками головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія», визначені посадовою інструкцією головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія», затвердженою і введеною в дію наказом ДУ «Держгідрографія» від 27.08.2019 № 138. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що наслідком зменшення завдань і обов'язків головного юрисконсульта в Установи була необхідність зменшення розміру посадового окладу головного юрисконсульта юридичного відділу як працівника структурного підрозділу, а отже, звільнення ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» у зв'язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є законним.
Окрім того, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про поновлення на роботі, то вважав, що і в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди слід також відмовити, оскільки вони є похідними від вимог про поновлення на роботі.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема право на працю, та способи захисту прав працівників визначає КЗпП України.
Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Згідно до частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Відповідно до положень статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з частиною четвертою статті 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
У пункті 6 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Згідно роз'яснень, наданих судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). У тих випадках, коли підстави для зміни зазначених умов були, але працівник, який відмовився від продовження роботи, не був попереджений за 2 місяці про їх зміну або звільнений до закінчення цього строку після попередження, суд відповідно змінює дату звільнення.
Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Отже, розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
За змістом частини третьої статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з погодженням 03.03.2020 Державною службою морського та річкового транспорту України (лист від 03.03.2020 № 273/05/14-20) наказом ДУ «Держгідрографія» від 03.03.2020 № 43 введено в дію з 04.03.2020 організаційну структуру державної установи «Держгідрографія», внесено зміни до структури та штатного розпису апарату управління ДУ «Держгідрографія» зокрема, включено юридичний відділ та посади: начальник відділу - 1 одиниця; заступник начальника відділу - 1 одиниця; головний юрисконсульт - 4 одиниці, та виключено з апарату управління посаду: головний юрисконсульт - 1 одиницю, а отже змінились завдання і обов'язки головного юрисконсульта в складі юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» (зменшилися) порівняно із завданнями і обов'язками головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія», визначені посадовою інструкцією головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія», затвердженою і введеною в дію наказом ДУ «Держгідрографія» від 27.08.2019 № 138, виникла необхідність приведення функцій та обов'язків головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія» у відповідність до фактично виконуваних завдань і обов'язків, оптимізації виробничих зв'язків та взаємодії структурних підрозділів у досягненні стратегічних цілей Установи і відповідно зменшення розміру заробітної плати, на яке позивач не дав своєї згоди, тому звільнення позивача є законним.
На думку апеляційного суду такі висновки суду першої інстанції не повною мірою відповідають встановленим обставинам справи.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно у зв'язку з погодженням 03.03.2020 Державною службою морського та річкового транспорту України (лист від 03.03.2020 № 273/05/14-20) наказом ДУ «Держгідрографія» від 03.03.2020 № 43 введено в дію з 04.03.2020 організаційну структуру державної установи «Держгідрографія», внесено зміни до структури та штатного розпису апарату управління ДУ «Держгідрографія» зокрема, включено юридичний відділ та посади: начальник відділу - 1 одиниця; заступник начальника відділу - 1 одиниця; головний юрисконсульт - 4 одиниці, та виключено з апарату управління посаду: головний юрисконсульт - 1 одиницю.
Відповідач зазначає, що саме на виконання наказу ДУ «Держгідрографія» від 03.03.2020 № 43 змінились завдання і обов'язки головного юрисконсульта в складі юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» (зменшилися) порівняно із завданнями і обов'язками головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія», визначені посадовою інструкцією головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія», затвердженою і введеною в дію наказом ДУ «Держгідрографія» від 27.08.2019 № 138, і виникла необхідність приведення функцій та обов'язків головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія» у відповідність до фактично виконуваних завдань і обов'язків, оптимізації виробничих зв'язків та взаємодії структурних підрозділів у досягненні стратегічних цілей Установи та відповідно зменшення розміру заробітної плати.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що на виконання наказу №43 від 03.03.2020 року позивача наказом №69 від 04.03.2020 року було переміщено на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу з посадовим окладом 28 600,00 грн. (а.с.86 зв.т.1) Тобто, таке переміщення та визначення посадового окладу відбулося саме у зв'язку з введенням у дію нової організаційної структури та змінами у штатному розписі, які стосувалися безпосередньо юридичного відділу, згідно додатку до наказу №43 від 03.03.2020 року (а.с.16 т.).
Натомість з наказу про звільнення позивача вбачається, що звільнення відбулося внаслідок не надання згоди на зміну діючих умов оплати праці, що відбулися згідно наказу №77 від 31.03.2020 року. При цьому, зі змісту наказу №77 від 31.03.2020 року та додатку до нього вбачається, що жодних змін у структурі та штатному розписі щодо юридичного відділу ці документи не містять.(а.с. 21-24 т.2).
Отже, на думку апеляційного суду відсутні підстави вважати, що в період з 04.03.2020 року (переміщення позивача згідно наказу №43) та до 04.05.2020 року (персональне повідомлення по зміни) відбулися будь-які істотні зміни в організації виробництва і праці юридичного відділу (посади, що займав позивач), що могло бути підставою його правомірного звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, оскільки такі зміни були відсутні і матеріали справи доказів протилежного не містять.
Беручи до уваги встановлені обставини справи, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» у зв'язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України відбулося у законний спосіб, а отже, наказ про звільнення законний, є необґрунтованим та безпідставним.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі заслуговують на увагу, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Також відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100. Цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Апеляційний суд виходить з того, що строк вимушеного прогулу необхідно рахувати з дати звільнення, а саме з 06 липня 2020 року.
Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку, що доцільним і справедливим буде стягнення середнього заробітку за один рік, тобто з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року.
Відповідно до довідки про доходи позивача, його заробітна плата становила: за травень 2020 року - 85 800 грн., (19 фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді); за червень 2020 року - 4 290 грн. (1 фактично відпрацьований робочий день у розрахунковому періоді) (т.2, а.с.111).
Отже, за відпрацьовані 20 робочих днів (травень - 19 днів, червень - 1 день) середньоденна заробітна плата складала 4 504 грн. 50 коп. (85 800 грн + 4 290 грн = 90 090 грн / 20).
Кількість робочих днів у 2020 році (з 06.07.2020 року по 31.12.2020 року), в якому вимушено не працював позивач, складає 126 днів, у 2021 році (з 01.01.2021 року по 06.07.2021 року) - 125 днів, тобто всього 251 день.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 06.07.2020 року по 06.07.2021 року становить 1 130 629 грн. 50 коп. (251 день * 4 504 грн. 50 коп.).
Крім того, відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що звільнення позивача із посади головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 06.07.2020 р не відповідає вимогам закону, що, відповідно, є порушенням прав працівника (позивача) у сфері трудових відносин, апеляційний суд вбачає підстави для покладення на роботодавця (відповідача) обов'язку відшкодувати позивачеві моральну шкоду.
У позовній заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Однак, ураховуючи встановлені судом обставини, наявність порушення прав позивача у сфері трудових відносин, недоведеність розміру моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі, колегія суддів вважає, що моральна шкода, яка підлягає до стягнення у вигляді 2 000 грн. 00 коп. буде співмірним та достатнім розміром.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Зважаючи, що відсутність зміни істотних умов праці в даній справі є самостійною підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, апеляційний суд не надає оцінку іншим доводам апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а відтак, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що позовні вимоги та апеляційна скарга частково підлягають задоволенню, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 874 грн. 43 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 311 грн. 65 коп., сплачені позивачем, слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Окрім того, ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення вимоги про поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з Державної установи «Держгідрографія» в дохід держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) грн. 80 коп. та за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 17 026 (сімнадцять тисяч двадцять шість) грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Державної установи «Держгідрографія», третя особа: професійна спілка працівників Державної установи «Держгідрографія» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» ОСОБА_2 від 06 липня 2020 року №217-к, яким ОСОБА_1 06 липня 2020 року звільнено з посади головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» у зв'язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 06 липня 2020 року.
Стягнути з Державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року в розмірі 1 130 629 (один мільйон сто тридцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн.50 коп.
Стягнути з Державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Стягнути з Державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 874 (вісімсот сімдесят чотири) грн. 43 коп.
Стягнути з Державної установи «Держгідрографія» в дохід держави судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) грн. 80 коп.
Стягнути з Державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 1 311 (одну тисячу триста одинадцять) грн. 65 коп.
Стягнути з Державної установи «Держгідрографія» в дохід держави судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 17 026 (сімнадцять тисяч двадцять шість) грн. 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова