Справа №500/1612/23
21 липня 2023 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192650008669 від 24 лютого 2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 8 лютого 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ІІІ групу інвалідності загального захворювання.
17 лютого 2023 року позивач звернулася до відділу обслуговування громадян №2 (сервісний центр) у м. Борщів Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області пенсію по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
3 березня 2023 року отримала Рішення від 24 лютого 2023 року №192650008669 про відмову у призначенні пенсії через відсутність страхового стажу.
У рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 ,
- отримання допомоги по безробіттю відповідно довідки від 15 лютого 2023 року №15-01/51.
- період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
- періоди трудової діяльності згідно реєстру застрахованих осіб, оскільки в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_3 зазначено прізвище " ОСОБА_3 ", що не відповідає даним паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та вище зазначеним документам в яких прізвище " ОСОБА_4 ".
Позивач вважає відмову в призначенні їй пенсії по інвалідності протиправною, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
17.05.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вказує, що 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення №192650008669 від 24.02.2023 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Відповідно до вказаного рішення вік позивачки - 52 роки, страховий стаж відсутній.
За доданими документами до страхового стажу позивачки не можуть бути враховані періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , період отримання допомоги по безробіттю відповідно до довідки №15-01/51 від 15.02.2023, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_4 ОСОБА_2 , періоди роботи згідно з реєстром застрахованих осіб, оскільки у свідоцтві про шлюб НОМЕР_3 зазначено прізвище " ОСОБА_3 ", що не відповідає даним, які містяться у паспорті, довідці про присвоєння ідентифікаційного номера та інших вищезазначених документах (у яких зазначено прізвище " ОСОБА_4 ").
Таким чином, у пенсійного органу відсутні правові підстави для зарахування позивачці до страхового стажу вказаних періодів роботи та призначення пенсії по інвалідності.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 залучено до участі у справі №500/1612/23 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Продовжено процесуальний строк розгляду адміністративної справи №500/1612/23.
Надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області копію позовної заяви з додатками та встановлено строк для подання відзиву на позов.
03.07.2023 на адресу суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поступив відзив на позов ОСОБА_1 , в якому позовні вимоги вважає безпідставними, а дії Управління законними з посиланням на норми чинного законодавства України та викладені вище обставин.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
08.02.2023 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності загального захворювання, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №239528 від 08.02.2023.
17.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до Відділу обслуговування громадян №2 (сервісний центр) у м. Борщів Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", надавши необхідні документи, про що свідчить розписка-повідомлення.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_5 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 24.02.2023 №192650008669 про відмову у призначенні пенсії.
Як слідує зі змісту вказаного рішення вік заявника 52 роки.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу визначеного статтею 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ групи: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Страховий стаж особи відсутній.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 , період отримання допомоги по безробіттю відповідно довідки від 15.02.2023 №15-01/51, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , періоди трудової діяльності згідно з реєстру застрахованих осіб, оскільки в свідоцтві про шлюб НОМЕР_3 зазначено прізвище " ОСОБА_3 ", що не відповідає даним паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та вищезазначеним документам, в яких прізвище " ОСОБА_4 ".
Листом від 03.03.2023 №1900-0205-5/8864 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії.
Вважаючи протиправними дії органу Пенсійного фонду України щодо незарахування вказаних періодів роботи, а свої пенсійні права порушеними позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп, від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. (абзац перший частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (абзац перший частини другої статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. (абзац перший частини третьої статті 24 Закону №1058-IV)
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача
Як видно з копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 04 вересня 2001 року на титульній сторінці вказано ( ОСОБА_6 ) - дівоче прізвище позивача, ( ОСОБА_3 ) змінено прізвище згідно свідоцтва про шлюб від 07.09.1991р. серія НОМЕР_3 і Процьків прізвище змінено згідно паспорта НОМЕР_5 від 12 березня 1996р.
Згідно спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.02.2023 №192650008669 про відмову у призначенні пенсії до страхового стажу позивачу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 , період отримання допомоги по безробіттю відповідно довідки від 15.02.2023 №15-01/51, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , періоди трудової діяльності згідно з реєстру застрахованих осіб, оскільки в свідоцтві про шлюб НОМЕР_3 зазначено прізвище " ОСОБА_3 ", що не відповідає даним паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та вищезазначеним документам, в яких прізвище " ОСОБА_4 "
При цьому суд зауважує, що у трудовій книжці позивача у відомостях про роботу записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58 та працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення працівника його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком по інвалідності.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці НОМЕР_1 , та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження її страхового стажу.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того, суд враховує, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки, інших документів, довідок та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №192650008669 від 24.02.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхання" з підстав не врахування страхового стажу за доданими документами підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.
Спірні правовідносини у цій справі виникли також у зв'язку з незарахуванням органом Пенсійного фонду до загального страхового стажу позивача періоду роботи догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з приводу чого суд зазначає таке.
За нормами частини другої статті 181 КЗпП України відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до положень пункту "ж" абзацу третього статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Час догляду за дитиною до трьох років зараховується до страхового стажу матері, яка на час народження дитини не перебувала у трудових відносинах на підставі свідоцтва про народження.
Також в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , матір'ю якої записано ОСОБА_1 .
Суд вважає, що різне написання прізвища позивача в свідоцтвах про народження дітей не може позбавити її права на зарахування до стажу роботи періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно вказаних вище положень законодавства України.
Щодо періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю відповідно до довідки від 15.02.2023 №15-01/51 Чортківської філії Борщівського управління Тернопільського обласного центру зайнятості, то зазначений у ній період з 18.09.2002 по 10.12.2002 відображений у записах №№5-6 трудової книжки НОМЕР_1 та не може бути зарахований повторно, оскільки за положеннями статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то суд враховує, що питання призначення пенсії відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.09.2001 та поданих документів, відповідно до чинного законодавства України.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
При цьому суд зауважує, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є суб'єктом владних повноважень, що зобов'язаний вчинити дії на виконання рішення суду, оскільки відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1 за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу
Як випливає із п. 4.10 Порядку, після прийняття відповідного рішення електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Оскільки позивач зареєстрована та проживає у межах територіальної юрисдикції Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, то саме цей пенсійний орган зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності.
Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією №23 від 19.04.2023.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. (частина третя статті 139 КАС України)
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 536,80 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.02.2023 №192650008669 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2023 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір в сумі 268,40 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір в сумі 268,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено і підписано 21 липня 2023 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: 13559341).
Головуючий суддя Мартиць О.І.