21 липня 2023 року м. Житомир справа № 240/20008/23
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) В особі: Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально про визнання дій протиправними, скасування постанови,
встановив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 30 червня 2023 року у ВП №68440191 про накладення штрафу.
Ухвалою суду 14 липня 2023 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.
18 липня 2023 року відповідач надав відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що рішення суду 240/9476/20 не виконано і постановою від 20 червня 2023 року наклав штраф у розмірі 5100,00 грн. Посилаючись на те, що станом на 30 червня 2023 року рішення суду також не виконано, оскільки інформація щодо його виконання від боржника не надходила, відповідач зазначає про правомірність прийняття державним виконавцем нової постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі.
Суд встановив, що 06 травня 2021 року набрало законної сили рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі №240/9476/20, яким ГУ ПФУ в Житомирській області зобов'язано здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік)..
02 лютого 2022 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №68440191, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження та надано боржнику 10 робочих днів для добровільного виконання.
ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило відповідача, що виплата пенсії здійснюється у розмірі, визначеному на виконання рішення суду. Сума донарахованих коштів за період з 17 липня 2018 року по 30 серпня 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум, складає 447956,90 грн і включена до реєстру виконання судових рішень, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України підсистеми «Реєстр судових рішень» ІКІС ПФУ.
Листом від 22 вересня 2022 року ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило відповідача, що на виконання рішення суду з 17 липня 2018 року проведено перерахунок підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з двох мінімальних заробітних плат, тобто 3723,00 грн, з 01 січня 2019 року - 4173,00 грн, з 01 січня 2020 року - 4723,00 грн, з 01 вересня 2020 року - 5000,00 грн, з 01 січня 2021 року - 6000,00 грн, з 01 грудня 2021 року - 6500,00 грн. У результаті перерахунку на виконання рішення суду розмір пенсії з 17 липня 2018 року становить 10109,17 грн, у тому числі 7446,00 грн - підвищення за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному на виконання рішення суду (3723,00 грн х 2). Розмір пенсії після перерахунку на даний час становить 17203,78 грн, у тому числі 13000,00 грн - підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (6500,00 грн х 2). З 01 березня 2022 року виплата пенсії здійснюється у розмірі визначеному на виконання рішенні суду. Сума донарахованих коштів за період з 17 липня 2018 року по 28 лютого 2022 року складає 399330,96 грн. Інформацію по виконанню рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 240/13140/20 про суму нарахованих, але невиплачених коштів надано Пенсійному фонду України шляхом включення до реєстру судових рішень, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України підсистеми «Реєстр судових рішень» ІКІС ПФУ. Відповідно до положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лишня 2014 №280 (зі змінами та доповненнями), з квітня 2021 року фінансування пенсійних виплат здійснюється централізовано Пенсійним фондом України, а не його територіальними органами. Бюджетом Пенсійного фонду Україна на ть права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом
З огляду на те, що станом на 30 червня 2023 року рішення суду залишається невиконаним без поважних причин, державний виконавець 30 червня 2023 року прийняв постанов про накладення штрафу в подвійному розмірі.
Уважаючи таке рішення протиправним, ГУ ПФУ в Житомирській області подало цей позов до суду.
21 липня 2023 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1404-VIIІ).
У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробити цього.
Суд зауважує, що пунктом 2 постанови про накладення штрафу від 20 червня 2023 року позивача зобов'язано виконати рішення протягом 10 робочих днів. Отже визначений відповідачем строк спливав 04 липня 2023 року.
З огляду на те, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем 30 червня 2023 року, тобто до спливу визначеного строку, наданого боржнику постановою про накладення штрафу від 20 червня 2023 року, який закінчувався 04 липня 2023 року, суд приходить до висновку, що така прийнята передчасно.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що за наслідками отримання постанови про накладення штрафу від 20 червня 2023 року боржник вчинив дії щодо виконання рішення суду, а відповідач, на порушення наведених вище положень вимог Закону України №1404-VIII, не перевірив цього та не пересвідчився у невиконанні рішення суду, а тому постанова про накладення штрафу в подвійному розмірі винесена без дотримання критеріїв, закріплених у пунктах 3, 6, та 10 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач зауважив, що неможливість виконання ним відповідного судового рішення в частині виплати заборгованості зумовлена відсутністю відповідного фінансування, що в розумінні вимог чинного законодавства є поважною причиною для невиконання судового рішення, з приводу чого суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 20 травня 2021 року у справі №420/5465/18 зазначив, що в силу статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тож саме від Уряду залежить можливість Пенсійного фонду України забезпечити реалізацію та виконання своїх повноважень.
Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 наголосив, що накладення штрафу за невиконання рішення суду жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів, однак, без наявності об'єктивних підстав - не може нівелювати Закон України № 1404-VIIІ.
Так, у названій справі Верховний Суд наголосив на важливості встановлення під час розгляду справи обставин щодо того, чи відсутнє у територіального органу Пенсійного фонду України відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат (стосовно щомісячного довічного грошового утримання судді), а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача.
Тим часом, у постановах від 07 листопада 2019 року у справі №420/70/19, від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 24 січня 2018 року у справі №405/3663/13-а, від 13 жовтня 2021 року у справі №360/4708/20 та від 13 жовтня 2021 у справі №360/4705/20 Верховний Суд зазначив, що невиконання судового рішення ГУ ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Відповідно до положень підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Тобто, пенсійні виплати здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від територіального органу Пенсійного фонду України.
Приписами статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Також суд зауважує, що позивач вчинив усі залежні від нього дії, направлені на отримання фінансування з метою виконання рішення суду, зокрема, включив рішення у справі №240/9476/20 до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, звернувся до Пенсійного фонду України з проханням виділити додаткові кошти для виконання рішень суду.
Водночас, суд зазначає, що відповідачем не було перевірено повідомлені боржником обставини, не надано оцінки наявності поважних причин не проведення позивачем виплати заборгованості третій особі та вжиття позивачем заходів щодо виділення бюджетних коштів для здійснення відповідної виплати, не встановлено вини та умислу щодо невиконання виконавчого листа, не встановлено факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин, що зумовило протиправне прийняття спірної постанови.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності застосування до ГУ ПФУ в Житомирській області штрафу за невиконання рішення суду, у той час як матеріали справи свідчать про те, що невиконання позивачем рішення суду в частині виплати суми заборгованості зумовлено наявністю незалежних від нього обставин. В іншій частині рішення суду виконано позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства.
Ураховуючи зазначене, суд уважає за необхідне задовольнити вимоги позивача та визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 червня 2023 року ВП №68440191 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул.Володимирська, 91, Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 43316784) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (площа Соборна, буд.1, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 43316784) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 червня 2023 року ВП №68440191 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.В. Чернова