ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2023Справа № 910/6076/23
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
прос. Перемоги 65, м. Київ, 03117
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг"
вул. Васильківська 14, м. Київ, 03040
про стягнення 8 870,45 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (далі-відповідач) відшкодування шкоди 8 870,45 грн. в порядку регресу, посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6076/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
18.05.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому сму осиного боргу визнає.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (надалі-Позивач) та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту FA 188568 від 18.01.2022 року (далі-Договір страхування). Згідно умов даного договору, було застраховано ризик настання збитків Страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою забезпеченого транспортного засобу (автомобіля «Skoda Oktavia» д.н.з. НОМЕР_1 ).
10.08.2022 року о 12 год. 35 хв.. в м. Вінниця. ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Nissan Leaf» д.н.з. НОМЕР_2 , під час повороту ліворуч допустив зіткнення з транспортним засобом «Skoda Oktavia» д.н.з. НОМЕР_1 . чим порушив вимоги Правил дорожнього руху. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
У зв'язку з тим що настання дорожньо-транспортної пригоди відбулося за участю забезпечених транспортних засобів, а також з відсутністю травмованих (загиблих) людей, а також за згодою водіїв даних транспортних засобів щодо обставини її скоєння, за відсутністю у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, було складено Європротокол, тобто повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у якому ОСОБА_2 , свою вину, визнав повністю.
Розмір матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Skoda Oktavia» д.н.з. НОМЕР_1 , згідно Калькуляції № 13203 02 від 15.08.2022 року, внаслідок його пошкодження при ДТП. складає: 13 291,25 грн.
Відповідно до умов Договору страхування АТ «СГ «ТАС» (приватне) здійснило виплату страхового відшкодування за відновлювальний ремонт автомобіля «Skoda Oktavia» д.н.з. НОМЕР_1 в розмірі 7302,92 грн., згідно платіжного доручення № 285108 від 25.08.2022.
Таким чином, Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ТАС" виконав свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору.
Згідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про регресні вимоги вих. № 02870/9222 від 01.09.2022 р. з проханням виплатити страхове відшкодування на користь позивача, що отримана відповідачем 12.09.2022, але момент звернення до суду із позовом страхове відшкодування на користь позивача відповідачем не сплачено.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України "Про страхування", або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене.
В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно (автомобіль). В п. 1.1, 1.4, 1.7 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин по страховому випадку, що настав 29.04.2021) наведені визначення наступних термінів:
- страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;
- особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;
- забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України (визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Стаття 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає визначення поняття "шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого". Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана:
з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
В спірному випадку позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем на умовах договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП, з урахуванням ліміту по майну за полісом № ЕР/210163490. При цьому право вимоги до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків, завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика.
Відповідно до полісу № ЕР/210163490, судом встановлено, що транспортний засіб, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача транспортному засобу, взято на страхування Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (відповідачем), ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну визначений в сумі 160 000,00 грн.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом № ЕР/210163490, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 910/7449/17, у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17, а також і у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 916/2517/17.
Положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ст. 12) передбачена можливість встановлення франшизи при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, розмір якої при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що франшиза за полісом №ЕР/210163490 становить 00,00 грн.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, що була дійсною на момент виникнення спірних правовідносин) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування.
Водночас, із матеріалів справи встановлено, що відповідачем позовні вимоги визнаються в сумі основного боргу у розмірі 7 302,92, про що ним зроблено заяву про визнання позовних вимог.
Судом встановлено, що заява відповідача про визнання позову, що викладена у відзиві від 18.05.2023 підписана представником відповідача за довіреністю В.Алєксєєвим, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги те, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС".
За наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 7 302,92 грн. страхового відшкодування підлягає задоволенню повністю.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1220,49 грн - пені за період з 13.12.2022 по 13.04.2023, 273,81 грн - інфляційне збільшення та 73,23 грн - 3 % річних.
Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до відповідача із заявою про регресні вимоги вих. № 02870/9222 від 01.09.2022 за полісом № ЕР/210163490 і така заява отримана відповідачем 12.09.2022, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування за полісом № ЕР/210163490 є таким, що настав 12.12.2022 та починаючи з 12.12.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Крім того, згідно зі статтю 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат і встановив, що останні відповідають вимогам законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 1220,49 грн - пені за період з 13.12.2022 по 13.04.2023, 273,81 грн - інфляційне збільшення та 73,23 грн - 3 % річних.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» також встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відтак, враховуючи, що відповідачем визнано позов до початку розгляду справи по суті, 50 відсотків судового збору, який підлягав сплаті при поданні позову, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.
Решта суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (вул. Васильківська 14, м. Київ, 03040; ідентифікаційний код 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (прос. Перемоги 65, м. Київ, 03117, ідентифікаційний код 30115243) 7 302,92 грн. страхового відшкодування, 1220,49 грн. пені, 273,81 грн. інфляційного збільшення, 73,23 грн. 3 % річних та 1342,00 грн. судового збору.
3. Повернути Приватному акціонерному товариству ""Страхова група "ТАС" (прос. Перемоги 65, м. Київ, 03117, ідентифікаційний код 30115243) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1342,00 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №5388 від 16.02.2023 на загальну суму 2684,00 грн., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №910/6076/23.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов