ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.07.2023Справа № 910/4875/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 41802323)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, місто Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, Будинок 8, корпус 6, ідентифікаційний код юридичної особи 41602157) розірвання договору та стягнення заборгованості у розмірі 1 557 325 грн. 85 коп.
Представники:
від Позивача: Башаров В.Є. (представник на підставі довіреності);
від Відповідача: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (надалі також - «Відповідач») про розірвання договору та стягнення заборгованості у розмірі 1 557 325 грн. 85 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором фінансового лізингу №FL051-07/18 від 25.07.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 року відкрито провадження у справі №910/4875/23, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.05.2023 року.
У підготовче судове засідання 03.05.2023 року з'явився представник позивача; представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 24.05.2023 року.
15.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про зміну предмета позову.
24.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче судове засідання 24.05.2023 року представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято заяву Позивача про зміну предмета позову, задоволено клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, встановлено Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, встановлено Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, відкладено підготовче судове засідання на 14.06.2023 року.
08.06.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
14.06.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовче судове засідання 14.06.2023 року з'явились представник позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 28.06.2023 року.
28.06.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про залишення заяви про зміну предмета позову без розгляду.
У підготовче судове засідання 28.06.2023 року з'явились представник позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.07.2023 року.
18.07.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 19 липня 2023 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити у повному обсязі. Представник Відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 19.07.2023 р., розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Що стосується клопотання представника Відповідача про відкладення розгляду справи, Суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Подане Відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника Відповідача в судове засідання, задоволенню не підлягає, оскільки дата судового засідання по суті на 19.07.2023 р. була попередньо узгоджена з представником Відповідача в підготовчому судовому засіданні 28.06.2023 р., що підтверджується протоколом судового засідання й відповідним технічним записом, а тому вказана причина не може бути визнана судом поважною. Крім того, договір про надання правової допомоги №969 від 03.02.2021 р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та Адвокатським бюро «Адвокатський кабінет Дмитра Макучкіна», а чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання Відповідача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.
Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 19 липня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖЕНЕСІС ФІНАНС» (Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № FL051-07/18, відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) (надалі - "договір купівлі-продажу") зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, загальна вартість та строк поставки якого зазначаються 1 в специфікації (додаток №2 до цього договору) (надалі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. (а.с.10-19)
Згідно з пунктом 1.2. Договору строк лізингу становить 60 (шістдесят) місяців та складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток №1 до договору) (надалі "графік"), але не може бути менше одного року.
Відповідно до пункту 2.3. Договору передача предмета лізингу лізингоодержувачу здійснюється відповідно до умов додатку 4 до договору "Загальні умови фінансового лізингу" (надалі "Загальні умови") та на підставі акту приймання-передачі.
Згідно з пунктом 3.1 Договору вартість предмета лізингу становить 2 522 210 грн., крім того ПДВ, всього з урахуванням ПДВ 3026652 грн. 00 коп.
Як передбачено п. 4.1 Договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізинговдавця.
Відповідно до розділу 4 Договору розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду. Оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі договору здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця в порядку передбаченому умовами цього договору та п. 5 загальних умов.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату будь - якого платежу (його частини) за Договором Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, починаючи з першого дня прострочення виконання грошового зобов'язання.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоодержувача Предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли Лізингоодержувач нe сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Згідно з п.6.2 Договору у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.6 цього Договору обставин Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчиненні порушення, Лізингодавець має право здійснити наступні дії: розірвати цей Договір та вимагати повернення Предмета лізингу; вилучити Предмет лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.
У пункті 5.1 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до договору, зазначено, що лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок лізингодавця.
Згідно з пунктом 5.3. Загальних умов лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих загальних умов на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від лізингодавця.
Відповідно до п. 5.5. Загальних умов лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування предметом лізингу. Недоліки якості та комплектності предмету лізингу, його втрата, ремонт, технічне обслуговування не звільняють лізингоодержувача від виконання своїх зобов'язань за договором, в тому числі, своєчасної сплати лізингових платежів.
Пункт 8.1.4. Загальних умов передбачає обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з Додатком № 2 до Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року предметом лізингу є автомобіль Range Rover Velar, 2018 року випуску, ціна з ПДВ 3026652 грн. 00 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року Позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖЕНЕСІС ФІНАНС» в свою чергу прийняло в користування об'єкт лізингу, а саме автомобіль Range Rover Velar, 2018 року випуску, державні номерні знаки НОМЕР_1 , номер шасі/кузова НОМЕР_2 , що підтверджується Актом приймання - передачі предмета лізингу. (а.с.20)
Додатковою угодою №1 від 23.10.2018 року до Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року Сторони виклали п.3.1 в новій редакції: «вартість предмета лізингу становить 3204000 грн., в тому числі ПДВ», змінено п.2 Додатку №1 до договору. (а.с.22)
Додатковою угодою №2 від 31.05.2019 року до Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року змінено сторону Лізингоодержувача, новим лізингоодержувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА». (а.с.23)
Додатковою угодою №4 від 01.08.2022 року до Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року Сторони визначили графік погашення простроченої заборгованості за договором у розмірі 339 477 грн. 25 коп. (а.с.24)
15.02.2023 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 830 045 грн. 40 коп., пеню, 3% річних та інфляційні, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 15.02.2023 р., фіскального чеку, списку згрупованих поштових відправлень. (а.с.25-28)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач неналежним чином виконує умови Договору по оплаті лізингових платежів за період з 08.03.2022 року по 08.03.2023 року. За таких підстав, з урахуванням Заяви про зміну предмета позову від 15.05.2023 року, яка прийнята Судом до розгляду, просить Суд розірвати Договір фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА», вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» автомобіль Range Rover Velar, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі/кузова НОМЕР_2 , стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» заборгованість у розмірі 904 340 грн. 85 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» пеню у розмірі 399 898 грн. 98 коп., 3% річних у розмірі 28 245 грн. 17 коп., інфляційні у розмірі 224 840 грн. 85 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що в порушення умов договору Позивач не направляв рахунки на оплату, а за період з 01.07.2022 року по 22.08.2022 року Відповідач здійснив оплату на суму 51 500 грн., яка не була врахована Позивачем. Також зазначив, що Позивач не може одночасно вимагати розірвання договору й повернення предмету лізингу та стягнення лізингових платежів. Крім того, просив Суд зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних на 90%.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року Позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖЕНЕСІС ФІНАНС» в свою чергу прийняло в користування об'єкт лізингу, а саме автомобіль Range Rover Velar, 2018 року випуску, державні номерні знаки НОМЕР_1 , номер шасі/кузова НОМЕР_2 , що підтверджується Актом приймання - передачі предмета лізингу від 27.10.2018 року. (а.с.20)
Як передбачено п. 4.1 Договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізинговдавця.
Відповідно до розділу 4 Договору розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду. Оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі договору здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця в порядку передбаченому умовами цього договору та п. 5 загальних умов.
У пункті 5.1 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до договору, зазначено, що лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок лізингодавця.
Згідно з пунктом 5.3. Загальних умов лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих загальних умов на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від лізингодавця.
Відповідно до п. 5.5. Загальних умов лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування предметом лізингу. Недоліки якості та комплектності предмету лізингу, його втрата, ремонт, технічне обслуговування не звільняють лізингоодержувача від виконання своїх зобов'язань за договором, в тому числі, своєчасної сплати лізингових платежів.
Пункт 8.1.4. Загальних умов передбачає обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Таким чином, відповідно до п.5.3 Загальних умов Договору Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати чергові лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця в розмірі, визначеному у Графіку сплати лізингових платежів.
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що за Договором фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року перед Позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів за період з 08.03.2022 року по 08.03.2023 року у розмірі 904 340 грн. 85 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 23.03.2023 року, наданими Позивачем. (а.с.6-9)
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача в частині неврахування Позивачем здійснених оплат за період з 01.07.2022 року по 22.08.2022 року на суму 51 500 грн., оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 23.03.2023 року, вказані суми зараховані в погашення заборгованості Відповідача по сплаті лізингових платежів за попередній період на підставі п.5.8 Загальних умов Договору.
Що стосується доводів Відповідача в частині того, що в порушення умов договору Позивач не направляв рахунки на оплату, Суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплати товару.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18, яка враховується судом при розгляді спірних правовідносин у даній справі згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Крім того, відповідно до пункту 5.3. Загальних умов лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від лізингодавця.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» заборгованості перед Позивачем за Договором фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року по сплаті лізингових платежів за період з 08.03.2022 року по 08.03.2023 року у розмірі 904 340 грн. 85 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року не здійснив погашення заборгованості по сплаті лізингових платежів за період з 08.03.2022 року по 08.03.2023 року у розмірі 904 340 грн. 85 коп., тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 904 340 грн. 85 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 09.03.2022 р. по 23.03.2023 р. у розмірі 228 245 грн. 17 коп. та інфляційні у розмірі 224 840 грн. 85 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за загальний період прострочки з 09.03.2022 р. по 23.03.2023 р. у розмірі 228 245 грн. 17 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 09.03.2022 р. по 28.02.2023 р. у розмірі 224 840 грн. 85 коп., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 23.03.2022 р. по 23.03.2023 р. у розмірі 399 898 грн. 98 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" №14 від 17.12.2013 року)
Згідно з п. 10.1 Договору положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань.
Таким чином, Суд зазначає, що відповідно до умов Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року Сторони визначили інший період нарахування неустойки ніж той, що визначений у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату будь - якого платежу (його частини) за Договором Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, починаючи з першого дня прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем договірного грошового зобов'язання з 23.03.2022 р. по 23.03.2023 р. у розмірі 399 898 грн. 98 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
В той же час, Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних на 90%.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/4176/22 зазначив, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/17.
Проте, Відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені на 90%.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, наслідків порушення зобов'язання, прийшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки Відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження можливості зменшення розміру пені до 90%. А тому в цій частині клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а Відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин. Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо зменшення інфляційних, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до ст. 625 ЦК України, не свідчить про надмірне збагачення позивача, а є реалізацією ним права, наданого законом.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 904 340 грн. 85 коп., пеня у розмірі 399 898 грн. 98 коп., 3% річних у розмірі 28 245 грн. 17 коп., інфляційні у розмірі 224 840 грн. 85 коп.
Що стосується позовних вимог Позивача в частині розірвання Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА», вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та передання Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» автомобіль Range Rover Velar, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі/кузова НОМЕР_2 , Суд зазначає.
Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору
Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі №910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі №910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.
Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.
Суд зазначає, що при укладенні спірного договору Позивач розраховував на належне виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань і відповідно, на отримання від лізингоодержувача лізингових платежів у порядку, строки та розмірах, встановлених договором. Тобто, в разі добровільного та належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, Позивач розраховував на отримання передбаченої винагороди.
Частиною 4 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса, у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів.
Згідно з частиною 5 вказаної статті для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.
Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.
Частиною 7 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об'єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов'язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоодержувача Предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли Лізингоодержувач нe сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Згідно з п.6.2 Договору у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.6 цього Договору обставин Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчиненні порушення, Лізингодавець має право здійснити наступні дії: розірвати цей Договір та вимагати повернення Предмета лізингу; вилучити Предмет лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.
Тобто, умовами укладеного між сторонами правочину передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку достроково розірвати договір лізингу за наявності певних умов.
15.02.2023 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 830 045 грн. 40 коп., пеню, 3% річних та інфляційні, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 15.02.2023 р., фіскального чеку, списку згрупованих поштових відправлень. (а.с.25-28) Проте, вказана претензія залишилась без відповіді і виконання Відповідачем.
Суд зазначає, що факт несплати Відповідачем лізингових платежів за спірний період підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що договором прямо передбачена можливість дострокового в односторонньому порядку розірвання договору у разі не сплати лізингового платежу (частково або у повному обсязі), а прострочення зі сплати лізингових платежів становить більше 30 днів, що свідчить про істотне порушення умов Договору, а тому позовні вимоги про розірвання договору визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.
Беручи до уваги встановлені Судом обставини справи, вищенаведені умови укладеного між сторонами Договору та приписи частин 6 статті 17, пункту 7 частини 2 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг», Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» в частині розірвання Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА», вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та передання Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» автомобілю Range Rover Velar, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі/кузова НОМЕР_2 підлягають задоволенню.
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року по справі №904/5726/19, в якій зазначено, що Лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів. У вказаній постанові зазначено, що за частиною третьою статті 615 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана з правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. З припиненням договірних відносин у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Відповідні висновки є застосовними і до відносин лізингу у випадках дострокового припинення договору у зв'язку з порушеннями лізингоодержувача.
Отже, з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця в лізингоодержувача припиняється обов'язок сплачувати лізингові платежі, натомість виникає обов'язок негайно повернути об'єкт лізингу у відповідному стані.
Після припинення дії договору лізингу невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірні дії лізингоодержувача. Тому права та обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення предмета лізингу.
Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справі №904/5726/19, Суд дійшов висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, оскільки у справі №904/5726/19 лізингоодержувач не повернув об'єкт лізингу позивачу, лізингові платежі здійснив частково, стягнута різниця між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими, в той час, яку даній справі підлягають стягненню прострочені лізингові платежі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
При цьому, що стосується вимоги Позивача про вилучення предмета лізингу, Суд зазначає, що з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця у лізингоодержувача припиняється обов'язок сплачувати лізингові платежі, натомість виникає обов'язок негайно повернути об'єкт лізингу у відповідному стані. Після припинення дії договору лізингу невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірні дії лізингоодержувача. Тому права та обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення предмета лізингу. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).
Отже, позовна вимога про вилучення у відповідача об'єкта лізингу є вимогою майнового характеру, судовий збір за якою справляється виходячи з вартості об'єкта лізингу.
Аналогічного правозастосування дотримується і Верховний Суд, зокрема в ухвалі від 15.03.2021 у справі № 910/11472/20.
Відповідно до умов Договору фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року в редакції додаткової угоди вартість предмета лізингу становить 3204000 грн., в тому числі ПДВ». А тому при зверненні до суду з заявою про зміну предмета позову Позивачем повинен бути сплачений судовий збір відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» у розмірі 48 060 грн. 00 коп.(3204000 грн. х 1,5%), проте останнім був сплачений судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп., тобто як за вимогу немайнового характеру.
Враховуючи те, що Судом прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» про зміну предмета позову від 15.05.2023 року до розгляду, недоплачений судовий збір Позивачем у розмірі 45 376 грн. 00 коп. (48 060 грн. 00 коп. - 2684 грн. 00 коп.) стягується з Відповідача в дохід бюджету.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» - задовольнити у повному обсязі.
2. Розірвати Договір фінансового лізингу № FL051-07/18 від 25.07.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 41802323) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, місто Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, Будинок 8, корпус 6, ідентифікаційний код юридичної особи 41602157).
3. Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, місто Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, Будинок 8, корпус 6, ідентифікаційний код юридичної особи 41602157) та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 41802323) автомобіль марки Range Rover Velar, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі/кузова НОМЕР_2 .
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, місто Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, Будинок 8, корпус 6, ідентифікаційний код юридичної особи 41602157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 41802323) заборгованість у розмірі 904 340 (дев'ятсот чотири тисячі триста сорок) грн. 85 коп., пеню у розмірі 399 898 (триста дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто вісім) грн. 98 коп., 3% річних у розмірі 28 245 (двадцять вісім тисяч двісті сорок п'ять) грн. 17 коп., інфляційні у розмірі 224 840 (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот сорок) грн. 85 коп. та судовий збір у розмірі 28 727 (двадцять вісім тисяч сімсот двадцять сім) грн. 88 коп.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, місто Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, Будинок 8, корпус 6, ідентифікаційний код юридичної особи 41602157) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 45 376 (сорок п'ять тисяч триста сімдесят шість) грн. 00 коп.
6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 липня 2023 року.
Суддя О.В. Чинчин