вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"11" липня 2023 р. Cправа № 902/452/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича ( АДРЕСА_1 )
до: Козятинської міської ради (вул. Героїв Майдану, буд. 24, м. Козятин, Хмільницький район, Вінницька область, 22100)
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича з вимогами до Козятинської міської ради про:
визнання протиправним та скасування рішення Козятинської міської ради Вінницької області 28 сесії 8 скликання № 948-VІІІ від 23.09.2022;
визнання укладеною між Козятинською міською радою та Сімейним фермерським господарством "Акра-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича Додаткову угоду до Договору оренди землі № 92 від 22.02.2016, право оренди по якому було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно запису про інше речове право № 14077799 від 21.03.2016 на строк 10 (десять) років і на тих самих умовах, в редакції, наведеній в позові.
У зв'язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 04.04.2023 постановив позовну заяву Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
Листом № б/н від 06.04.2023, що надійшов до суду 06.04.2023, позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Суд, ухвалою від 06.04.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/452/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначив на 04.05.2023.
19.04.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву № 647/23 від 14.04.2023 відповідача, в якому останній наводить заперечення проти позову та просить відмовити в його задоволенні.
За наслідками судового засідання 04.05.2023 суд залишив без розгляду додатки до відзиву на позовну заяву з огляду на їх невідповідність положенням ст. 91 ГПК України, продовжив строк підготовчого провадження по справі на 30 днів та відклав підготовче засідання на 08.06.2023, про що 04.05.2023 постановив відповідну ухвалу.
15.05.2023 на адресу суду надійшов супровідний лист № 779/23 від 10.05.2023 відповідача на виконання вимог ухвали суду від 04.05.2023.
В судовому засіданні 08.06.2023, дослідивши супровідний лист № 779/23 від 10.05.2023 відповідача та додані до нього матеріали, суд, з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи, долучив докази до матеріалів справи.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 11.07.2023, про що 08.06.2023 постановлено відповідну ухвалу.
У визначену судом (11.07.2023) представник позивач не з'явився, пояснень причин неявки суду не повідомив. При цьому суд зауважує, що про дату, час та місце розгляду справи представник позивача повідомлений під розписку в судовому засіданні 08.06.2023.
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, ухвалою суду від 08.06.2023.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від сторін до суду не надійшло.
За наслідками судового засідання 11.07.2023 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що 22.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди землі №92, згідно з умовами якого оренду передається земельна ділянка кадастровий номер: 0521486000:03:002:0226 загальною площею 7,0374 га., рілля.
Положеннями п. 8 Договору визначено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну Договору 21.02.2023.
Позивачем стверджується, що з метою використання свого переважного права щодо поновлення Договору оренди землі, ОСОБА_1 звернувся до Козятинської міської ради із повідомленням від 05.09.2022 щодо поновлення Договору оренди землі на десять років. Зазначений лист отримано Козятинською міською радою 05.09.2022, про що свідчить відповідна відмітка на ньому.
За результатом розгляду вказаного повідомлення, ОСОБА_1 разом із супровідним листом №1689/22 від 30.09.2022 отримано рішення Козятинської міської ради Вінницької області 28 сесії 8 скликання №948-VIII від 23.09.2022 "Про скористання правом відмови від поновлення договору оренди землі №92 від 22.02.2016 року укладеного з гр. ОСОБА_1 "
Вважаючи необґрунтованим рішення міської ради ОСОБА_1 було подано до Козятинської міської ради повідомлення від 21.12.2022 про поновлення Договору оренди землі на тих самих умовах на строк 10 (десять) років. До листа - повідомлення додано проект додаткової угоди про продовження (поновлення) договору оренди землі №92 від 22.02.2016 та копію самого договору оренди землі №92 від 022,02.2016. Зазначене повідомлення отримано Козятинською міською радою 21.12.2022, про що свідчить відповідна відмітка на ньому.
Проте, за результатами розгляду зазначеного листа, Козятинська міська рада не прийняла відповідного рішення, лише листом №99/23 від 18.01.2023 повідомила Позивача про те, що відповідно до рішення №948-VIII від 23.09.2022 Козятинська міська рада скористалась правом відмови, про що повідомляла його листом №1689/22 від 30.09.2022.
Позивач вважає такі дії і мотиви Відповідача необґрунтованими та протиправними, що, на його думку, є підставою для скасування рішення міської ради, та відповідно забезпечення реалізації його переважного права на укладення Договору оренди на новий строк.
Відповідач заперечує проти позову. Суть заперечень зводиться до того, що на підставі заяви Позивача від 05.09.2022 керуючись п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ЗУ "Про оренду землі", ст. 124 Земельного кодексу України Козятинська міська рада скористалась правом відмови від поновлення договору оренди на земельну ділянку площею 7,0374 га про що 23.09.2022 року 28 сесією 8 скликання прийнято рішення №948-VIII. Про дане рішення листом № 1689/22 від 30.09.2022 було повідомлено Позивача.
Відповідачем вказується, що 21.12.2022 Позивач повторно звернувся до Козятинської міської ради з заявою в якій просив продовжити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років. 18.01.2023 Козятинська міська рада вдруге, не пізніше як за місяць до закінчення терміну договору (який закінчувався 23.02.2023), повідомила Позивача, що міська рада скористалась правом відмови і не бажає продовжувати договір оренди землі.
17.02.2023 року 32 сесія 8 скликання Козятинської міської ради прийняла рішення №1099-VIII, про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , яке за особистим підписом отримано Позивачем, та внесено міською радою відомості про припинення договору до державного реєстру речових прав.
Крім того Відповідач зазначає, що рішенням 32 сесії 8 скликання №1121-VIII від 17.02.2023 дана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу або наданню в оренду на земельних торгах.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 22.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (Орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (Орендар) укладено Договір оренди землі № 92. (надалі Договір) (а.с. 23-26)
Згідно з предметом Договору Орендодавець відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 20.02.2015 № 2-615/15-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, на території Пиковецької сільської ради (за межами населеного пункту) Козятинського району Вінницької області.
Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка площею 7,0374 га, рілля. Кадастровий номер: 0521486000:03:002:0226.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 286 510 грн. (п. 5. Договору)
Договір укладено на 7 (сім) років з моменту укладання. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну Договору 21.02.2023.
Пунктом 14 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.
Цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди (п. 44 Договору).
Державну реєстрацію права оренда за Договором було проведено 25.03.2016 за індексним номером 28935282, про що свідчить Інформаційна довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №56948347 від 08.04.2016. (а.с. 27, 28)
В подальшому, ОСОБА_1 одноосібно було створено сімейне фермерське господарство «Акра -2» без статусу юридичної особи на підставі поданої ним декларації від 15.02.2023. (а.с.18-21)
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 15.02.2023 зареєстровано відповідні зміни до відомостей про фізичну особу - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича. (а.с. 13, 14)
05.09.2022 Козятинською міською радою отримано повідомлення ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк (а.с. 29).
За результатами розгляду такого повідомлення 23.09.2022 прийнято рішення 28 сесії 8 скликання Козятинської міської ради про, за яким міська рада скористалась правом відмови від поновлення договору оренди землі №92 від 22.02.2016, укладеного з гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 7,0374 га з кадастровим номером 0521486000:03:002:0226, термін дії якого закінчується 21.02.2023. (а.с. 31).
Листом № 1689/22 від 30.09.2022 Козятинська міська рада повідомила Позивача про прийняття даного рішення. (а.с. 30)
В подальшому, а саме 21.12.2022, гр. ОСОБА_1 повторно звернувся до Козятинської міської ради з заявою в якій просив продовжити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років. В додаток до заяви долучено додаткову угоду до Договору оренди №92 від 22.02.2016 та копію даного Договору. (а.с. 32, 33)
У відповідь на звернення Позивача, Козятинська міська ради, листом №99/23 від 18.01.2023, повідомила Позивача, що міська рада скористалась правом відмови і не бажає продовжувати Договір оренди землі. (а.с. 34)
Як наслідок, 17.02.2023 на 32 сесії 8 скликання Козятинської міської рада прийнято рішення №1098-VIII, про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , яке як слідує з матеріалів справи за особистим підписом отримано Позивачем, та внесено мі ською радою відомості про припинення договору до державного реєстру речових прав. (а.с. 35-37)
Поряд з цим, судом встановлено, що рішенням 32 сесії 8 скликання №1121-VІІІ від 17.02.2023 земельна ділянка, що є об'єктом спірного договору включена до переліку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу або наданню в оренду на земельних торгах. (а.с. 75, 76)
Оскільки сторонами не досягнуто згоди про продовження орендних правовідносин, вважаючи рішення 28 сесії 8 скликання Козятинської міської ради № 948-VІІІ від 23.09.2022 про відмову від поновлення Договору оренди землі №92 від 22.02.2016 протиправним, Позивач звернувся із відповідним позовом до суду про визнання незаконним та скасування вказаного рішення, а також визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди землі №92 від 22.02.2016 на запропонованих Позивачем умовах.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд враховує таке.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
В силу положень п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, серед іншого, належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі").
Частиною третьою статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв'язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов'язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
В контексті спору, що розглядається Договір оренди землі від 21.03.2016 укладено під час дії Закону України "Про оренду землі" за № 161-XIV.
16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.
Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:
"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.
Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".
Отже, питання поновлення спірного Договору оренди землі має розглядатись на умовах, визначених таким Договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).
Згідно з частинами 1 - 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.
Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п'ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов'язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв'язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов'язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п'ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Разом з тим, виходячи з приписів статей 319, 626 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
Стаття 124 Земельного кодексу України передбачає передачу в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Судом у даній справі встановлено, що Орендар, з метою реалізації свого переважного права, пропонував Козятинській міській раді продовжити договір оренди земельної ділянки площею 7,0374 га, для ведення фермерського господарства.
У свою чергу Козятинська міська рада, розглянувши звернення Позивача від 05.09.2022, прийняла рішення 23.09.2022 №949-VIII зі змісту якого слідує, що Козятинська міська рада скористалась правом відмови від поновлення Договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 укладеного з гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 7,0374 га з кадастровим номером 0521486000:03:002:0226, термін дії якого закінчується 21.02.2023. Доручила управлінню земельних та майнових ресурсів Козятинської міської ради надіслати Орендарю ОСОБА_1 повідомлення про розірвання Договору оренди землі № 92 від 22.02.2016 не пізніше як за місяць до дати закінчення дії Договору. Листом № 1689/22 від 30.09.2022 Козятинська міська рада повідомила Позивача про прийняття даного рішення.
Судом встановлено, гр. ОСОБА_1 21.12.2022 повторно звернувся до Козятинської міської ради з заявою в якій просив продовжити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років.
18.01.2023 Козятинська міська рада вдруге, не пізніше як за місяць до закінчення терміну договору (який закінчувався 23.02.2023), повідомила Позивача, що міська рада скористалась правом відмови і не бажає продовжувати Договір оренди землі.
Як наслідок, 17.02.2023 на 32 сесії 8 скликання Козятинської міської рада прийняла рішення №1098-VIII, про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , яке, як слідує з матеріалів справи, за особистим підписом отримано Позивачем, та внесено мі ською радою відомості про припинення Договору до державного реєстру речових прав.
Отже, за доводами Відповідача та на переконання суду, відсутність волі Орендодавця на поновлення строку дії Договору оренди земельної ділянки очевидна.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У випадку заперечення орендодавця щодо подальших орендних відносин із орендарем переважне право на укладення договору оренди землі припиняється, тому що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20), від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61 -944св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 227/4821/18 (провадження № 61-19210св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 227/4537/18 (провадження № 61-13376св19).
Базуючись на позиціях Верховного Суду, КГС ВС у постанові від 21.09.2022 по справі № 926/2720/21 підсумував, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що застосовується до спірних правовідносин) в контексті дій сторін договору виглядає наступним чином:
- якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі";
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах.
При цьому якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов'язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.
З огляду на встановлені обставини у даній справі, суд дійшов висновку, що Орендодавець прийняв рішення щодо відмови у продовженні дії Договору оренди земельної ділянки, використовуючи повноваження власника земельної ділянки, що повністю узгоджується з наведеною вище правовою позицією Верховного Суду.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову в частині вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди землі.
Визначаючись щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення 28 сесії 8 скликання Козятинської міської ради №948-VIII від 23.09.2022, суд враховує таке.
Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Зокрема, висновок, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, сформульовано в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Так, Позивачем в межах даного спору, заявляючи вимогу про визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди землі, обрано належний спосіб захисту. При цьому такий спосіб захисту як визнання протиправним та скасування рішення про відмову у продовженні договору оренди у даному спорі не є ефективним.
Сам по собі такий спосіб захисту як визнання укладеним договору оренди землі на запропонованих позивачем умовах, не потребує вжиття додаткових способів захисту.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).
Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення 28 сесії 8 скликання Козятинської міської ради №948-VIII від 23.09.2022.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими, тому в задоволенні позовної заяви суд відмовляє.
Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, сплачений Позивачем за подання позову судових збір покладається на Позивача.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В позові відмовити.
Судові витрати Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі Фізичної особи - підприємця Довгалюка Валентина Володимировича у справі № 902/452/23 залишити за позивачем.
Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Додатково направити на відомі суду адреси електронної пошти: представника позивача - adv.spesyvtsev@gmail.com, відповідача - info@komr.gov.ua
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 21 липня 2023 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (АДРЕСА_1)
3 - відповідачу (вул. Героїв Майдану, буд. 24, м. Козятин, Хмільницький район, Вінницька область, 22100)