Справа № 201/3852/23
Провадження № 1-кп/201/587/2023
11 липня 2023 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041650000311 від 01.03.2023 року, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луганська, неодруженого, утриманців не маючого, маючого вищу освіту, генерального директора ТОВ «ТД «Восток інвест групп», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, -
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
захисник ОСОБА_5
Прокурором заявлено і подане письмове клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, в якому прокурор просив продовжити строки тримання ОСОБА_3 під вартою на 60 днів, посилаючись на ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 просив в задоволенні клопотання прокурора відмовити.
Захисник підтримав позицію свого підзахисного, зауваживши на відсутності ризиків, заявлених прокурором, і на необґрунтованість клопотання, оскільки сама по собі тяжкість кримінального правопорушення не може бути єдиною підставою для продовження строку дії запобіжного заходу.
Суд, заслухавши учасників процесу, вважає, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Так, відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.
Встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2023 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів, який в подальшому продовжувався.
Слідчий суддя встановив наявність ризику ухилення від органу досудового слідства підозрюваним ОСОБА_3 , оскільки останній не має постійного місця проживання, міцних соціальних, родинних зв'язків, постійного місця роботи та законного джерела доходів, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, і розуміючи наслідки розгляду кримінального провадження очевидно може намагатись уникнути слідства задля уникнення відповідальності.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тобто проти власності із погрозою застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, вчиненого в умовах воєнного стану. Дане кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, і за вчинення якого у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_3 винуватим, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п'ятнадцяти років. Тому, розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_3 , на переконання суду, може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Також суд вважає доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, про що свідчить факт скоєння двох епізодів у даному кримінальному провадженні та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12022100020003743 від 04.11.2022 року, яке перебуває у провадженні СВ Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві.
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_3 у разі визнання останнього винуватим у пред'явленому обвинуваченні та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м'яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного клопотання не зможе забезпечити належний розгляд кримінального провадження, а перебування ОСОБА_3 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження йому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд бере до уваги наявність у ОСОБА_3 місця реєстрації та проживання, а також роботу. Однак дані обставини, з урахуванням вищевикладеного, не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_3 раніше застосованого запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу.
Отже, ані обвинуваченим ОСОБА_3 , ані його захисником ОСОБА_5 будь-яких об'єктивних даних, які безумовно вказують на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для застосування чи продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Тому, на думку суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований обвинуваченому ОСОБА_3 , продовжити на 60 днів.
Суд вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.
Також підтверджень наявності у ОСОБА_3 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою, суду не надано.
Згідно п. 2 ч. 4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, окрім інших, також щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Тому враховуючи, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тобто проти власності із погрозою застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, вчиненого в умовах воєнного стану, а відтак одного з найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, то розмір застави суд не визначає.
Керуючись ст. ст. 177,178, 183, 331 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін та продовжити на 60 днів, тобто до 08 вересня 2023 року (включно), без визначення розміру застави.
Копію ухвали направити до Державної установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1