Справа № 168/370/23 Головуючий у 1 інстанції: Малюта А. В.
Провадження № 22-ц/802/753/23 Доповідач: Шевчук Л. Я.
20 липня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 23 травня 2023 року,
У квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтовані тим, що підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 29 жовтня 2010 року, позичальник ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами свідчить про укладення між позичальником та банком договору про надання банківських послуг. Банком на підставі договору відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом та надано відповідачу у користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 75 000 грн.
Позивач також зазначав, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі. Проте відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 24 березня 2023 року виникла заборгованість за кредитом на загальну суму 90 269,32 грн, з яких 76 123,71 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14 145,61 грн - заборгованість за відсотками, 0,00 грн - заборгованість за комісією, 0,00 грн - пеня.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача в користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 90 269,32 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 76 123,71 грн, заборгованість за відсотками - 14 145,61 грн, а також просив стягнути з відповідача судові витрати по справі у розмірі 2 684 грн.
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 23 травня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 29 жовтня 2010 року в розмірі 90 269,32 грн, з яких 76 123,71 грн - заборгованість за кредитом; 14 145,61 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Рахунок для погашення заборгованості № НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 684 грн.
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням здійснених ним оплат у розмірі 2 300 грн, зменшити заборгованість за відсотками та скасувати стягнення судового збору.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку слід стягнути в користь позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
За матеріалами справи судом установлено, що 29 жовтня 2010 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що він згоден, що заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 22).
Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за його користування, перевитрату кредитного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбаченим діючим Договором.
Відповідно до пункту 2.1.1.3.3 Умов та правил надання банківських послуг клієнт доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій. А також вартість послуг, зазначену тарифами при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов'язань списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу.
Згідно пункту 2.1.1.12.7.2 Умов та правил надання банківських послуг у разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, визначеному в тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 365 календарних днів на рік.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за договором від 29 жовтня 2010 року станом на 20 березня 2023 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором складає 90 269,32 грн, з яких 76 123,71 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14 145,61 грн - заборгованість за відсотками, 0,00 грн - заборгованість за комісією, 0,00 грн - пеня (а. с. 13-19).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України).
Згідно із частинами 1, 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З врахуванням того, що відповідач уклав з позивачем договір про надання банківських послуг і належним чином не виконував свої зобов?язання за цим договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за договором.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом при постановленні рішення не враховано погашення відповідачем заборгованості в розмірі 500 грн (13 квітня 2023 року) та в розмірі 1 800 грн (18 квітня 2023 року), оскільки банком надано розрахунок заборгованості станом на 20 березня 2023 року, тобто до здійснених оплат відповідачем.
Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте відповідач всупереч зазначених вимог закону будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості за договором суду не надав.
Разом з тим суд першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат допустив порушення вимог закону.
Так відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», то правових підстав для стягнення з нього в користь позивача судового збору в розмірі 2 684 грн за подання позовної заяви немає, у зв'язку із чим у порядку, встановленому частиною 6 статті 141 ЦПК України, такий судовий збір компенсується позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за порушення норм матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат слід скасувати. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 23 травня 2023 року у цій справі в частині розподілу судових витрат скасувати.
Компенсувати Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» за рахунок держави сплачений судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді