Справа № 643/6282/23
Провадження № 1-кп/643/477/23
18.07.2023 м.Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023221170001820 від 24.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України,-
До Московського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023221170001820 від 24.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурором, у судовому засіданні, було подано і підтримано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого, на 60 діб, без застосування застави.
Клопотання прокурора обґрунтовується тим, що вчинив суспільно-небезпечний особливо тяжкий злочин проти життя та здоров'я особи, не має постійного місця мешкання у м. Харкові, знайом з потерпілим та свідками, є підстави вважати що у ОСОБА_5 можуть виникнути передбачені п.п. 1,3 ч. 1 ст.177 КПК України тобто ризики того, що останній може: переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_5 вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, а тому, побоюючись покарання яке загрожує, у разі визнання його винним може переховуватись. ОСОБА_5 неодружений, не має дітей чи інших осіб на утриманні, протягом тривалого часу не працевлаштований, тобто немає міцних соціальних зав'язків, що унеможливлює контроль за його процесуальною поведінкою, вчинив особливо тяжкий злочин проти життя та здоров'я людини, раніше судимий, що свідчить про його схильність до вчинення злочинів та продовження своєї злочинної діяльності, в разі обрання останньому запобіжного заходу не пов'язаного з попереднім ув'язненням може продовжити свою злочинну діяльність.
Наведене свідчить, що ризик втечі досить суттєвий і на цій стадії орган досудового розслідування не володіє жодними даними, які б вказували на те, що ризик переховування відсутній чи мінімальний.
Також, в обґрунтування ризику незаконно впливати на свідків та потерпілого, прокурор зазначила, що оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні насильницького кримінального правопорушення та перебуваючи на волі, може шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на свідків, потерпілого з метою зміни їх показів.
Прокурор зазначала про недостатність застосування до ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів, аніж тримання його під вартою, для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні. Також, вважала за недоцільним визначення розміру застави, оскільки кримінальне правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_5 вчинене із застосуванням насильства.
На підставі викладеного прокурор просить суд продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Прокурор у судовому засіданні просив суд задовольнити його клопотання.
Захисник проти задоволення клопотання прокурора заперечував, вважав його необґрунтованим, вина не доведена та просив відмовити. Просив суд застосувати до обвинуваченого запобіжних захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки у обвинуваченого є малолітній син та дружина.
Обвинувачений проти задоволення клопотання заперечував, просив суд змінити запобіжний захід на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні, на уточнюючі запитання суду, обвинувачений пояснив, що раніше проживав за адресою реєстрації: АДРЕСА_2 . Останні два з половиною роки проживав разом із своєю дружиною (зі слів) ОСОБА_6 у неї на квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Має малолітню дитину (зі слів) ОСОБА_7 ,якому 6 років, неодружений офіційно, перебуває у “цивільному шлюбі”, офіційно не працевлаштований, інших джерел доходів немає. Заперечував, що буде впливати на потерпілих та свідків. З потерпілим познайомився рік тому.
На питання суду чи застосовувались до нього раніше запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту, обвинувачений повідомив, що до нього застосовувались раніше запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. Звільнився 22.12.2020 року з Харківської ВК № 43 умовно-достроково, не відбутий строк 1 місяць 5 днів за вироком Московського районного суду м. Харкова від 14.03.2017 року. Вирішуючи заявлене клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, заслухавши клопотання та думку сторін кримінального провадження, встановив наступне.
Частиною третьою ст. 315 КПК України, передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Частиною п'ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 25.05.2023 року було застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23.07.2023 року. Розмір застави не визначався, з огляду на положення п. 1 ч. 4 ст. 182 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк до 15 років.
Згідно ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, а також до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Частиною п'ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Суд, перевіривши наявність ризиків, що передбачені ст. 177 КПК України, які вказані у клопотанні прокурора, встановив наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. Під час встановлення ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи таку поведінку обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Судом при оцінці ризиків, на які посилається прокурор у своєму клопотанні на предмет їх зменшення, або з'явлення нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою зазначає, що судовий розгляд кримінального провадження тільки призначено, свідки не допитувались, письмові докази не досліджувались.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд, відповідно до положень ст. 178 КПК України, враховує дані про особу обвинуваченого, відсутність даних про його офіційне працевлаштування, сімейний стан, відсутність законних джерел до існування, відсутність власного житла, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілого, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених у п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою та жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти, а отже підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який відсутні.
Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, суд зазначає наступне.
Суд вважає даний ризик доведений прокурором, оскільки ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для нього наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, у якому ОСОБА_5 обвинувачується, є особливо тяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.
Щодо ризику незаконно впливати на свідків та потерпілих, суд зазначає наступне.
Також, суд погоджується з доводами прокурора щодо існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків та потерпілого. Суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК). За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та потерпілого та дослідження їх судом, а також, у разі необхідності і після цих стадій, під час дослідження судом письмових доказів, оскільки у сторін кримінального провадження може виникнути необхідність для повторного допиту деяких свідків або потерпілого, у разі задоволення судом такого клопотання. На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про відсутність або зменшення ризиків, передбачених у п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказаних у клопотанні прокурора у суду відсутні.
За таких обставин, у суду відсутні докази про можливість запобігання тим ризикам на які посилається прокурор шляхом зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд не бере до уваги доводи обвинуваченого про те, що він може відбувати домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки, у суду відсутні відомості про те, що обвинувачений є співвласником цієї квартири, або він на інших підставах є законним володільцем цієї квартири чи йому дозволено там проживати. Крім того, застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, на думку суду, не можуть запобігти ризикам, які суд вважає доведеними, оскільки такі дані про особу обвинуваченого, як відсутність власного житла, офіційного працевлаштування, інших міціних соціальниз зв"язків не слугують достатнім стримуючими факторами для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, судом було враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»).
Крім того, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі дані, на думку суду, повинні свідчити про можливості існування певних підозр, щодо таких ризиків тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є. А отже, розглядаючи клопотання, судом було враховано ті фактичні дані, які, на його думку, є доказами в розумінні положень ч. 1 ст. 177 КПК України.
На думку суду, саме обраний запобіжний захід - тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного ст. 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу даним щодо обвинуваченого, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки.
Враховуючи наведене, оскільки вказані у клопотанні прокурора ризики продовжують існувати, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого до 15 вересня 2023 року включно.
Згідно ст. 205 КПК України, ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Керуючись ст. 314, 315, 316 ч. 2 ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів з моменту постановлення цієї ухвали.
Строк дії ухвали встановити до 15 вересня 2023 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали складений та оголошений 21 липня 2023 року.
Суддя - ОСОБА_1