єдиний унікальний номер справи: №357/4749/22
номер провадження №22-ц/824/5767/2023
04 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Лапчевська О.Ф., Слюсар Т.А.
при секретарі Рагушіній І.В.
за участю: представника скаржника - Прокопенка П.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2022 року та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року,
у цивільній справі №357/4749/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання незаконними та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» за результатами розгляду якої, з урахуванням подальших уточнень, просив суд:
поновити його на посаді водія автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з 18 травня 2022 року;
стягнути з КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 18 травня 2022 року по день поновлення на роботі, стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що наказом № 230 від 04 жовтня 2005 року його було прийнято на роботу на посаду водія І-класу санітарного автомобіля на Білоцерківську станцію швидкої медичної допомоги. Наказом № 90-к від 31 грудня 2012 року звільнено по ст. 36 п.5 КЗпП України - по переводу до КЗ КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Наказом № 2-к від 02 січня 2013 року прийнято на посаду водія І-класу санітарного автомобіля по переводу з Білоцерківської СШМД. Відповідно до наказу № 5-о від 04 лютого 2019 року змінено назву посади на водій автотранспортних засобів (санітарний транспорт). Згідно з наказом № 27 від 11 лютого 2020 року - рішенням Київської обласної ради VІІ скликання від 21 січня 2020 року № 818-33-VІІ Комунальний заклад КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» реорганізовано шляхом перетворення в КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». 17 травня 2022 року позивачу було вручено копію наказу за № 99-к від 16 травня 2022 року про його звільнення з 18 травня 2022 року. В тексті наказу вказано, що центром було встановлено, що водій автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) ОСОБА_1 , систематично, вказує невірні дані у дорожніх (шляхових) листах, що підтверджується службовими записками № 257 від 18 квітня 2022 року та № 266 від 20 квітня 2022 року Начальника Білоцерківські станції екстреної медичної допомоги Центру, поясненнями фельдшера з надзвичайних станів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актами (про проведення контрольних замірів) від 15 квітня 2022 року № 1, № 2, та від 19 квітня 2022 року №3 та № 4, дорожніми (шляховими) листами № 742, № 817, № 1068, № 1355, а також даними GPS моніторингу MAPON. Також центром було встановлено приховування ОСОБА_1 нестачі дизельного палива, що підтверджується службовою запискою № 311 від 13 травня 2022 року В.о. Начальника Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги Центру та долученими до неї матеріалами. Проте, вказане звільнення позивач вважає неправомірним, оскільки у своїй роботі, жодних винних дій, які можна віднести до невиконання ним трудових обов'язків, не вчиняв. Інформація наведене в наказі, не відповідає дійсності. За період роботи він мав заохочення у вигляді подяки. До винесення вказаного наказу, заходи дисциплінарного стягнення до нього ніколи не застосовувалися, а тому, відсутня передбачена законом систематичність невиконання працівником трудових обов'язків.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 4-с від 09 травня 2022 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .
Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 100-к від 16 травня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів (санітарний автомобіль ) Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з 18 травня 2022 року.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2022 року по 29 листопада 2022 року в розмірі 133 162 грн. 40 коп., моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. та судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп., загалом 135 154 грн. 80 коп.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у сумі 13 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» подало апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, просило рішення суду у вказаній частині скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову, також просило скасувати протокольну ухвалу суду від 19 липня 2022 року та відмовити у задоволенні заяви, в частині зміни предмету та підстав позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що суд першої інстанції неправомірно поновив позивачу строк на подання заяви про збільшення/уточнення розміру позовних вимог, в частині зміни предмету позову, оскільки вказаний строк було поновлено судом з власної ініціативи та з підстав, які позивачем не заявлялися. Крім того, вказана заява містить нову позовну вимогу та нові підстави позову, тобто позивачем було змінено підстави та предмет позову, що є недопустимо. У оскаржуваному рішенні судом викладено висновки, зокрема, які виходять за межі заявлених підстав позову, а отже не стосуються даної справи. Судом невірно встановлено момент ознайомлення позивача з наказом № 4-с; надано неналежну оцінку акту, безпідставно визначивши його недостовірним доказом у справі; не надано належної оцінки тому, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зацікавленими особами, що могло критично вплинути на достовірність зазначеної ними інформації; безпідставно відхилено покази свідка ОСОБА_5 та не враховано акти № 1-2 від 13 травня 2022 року, які підтверджували участь останнього у фіксації факту нестачі пального та розмір такої нестачі. Доказів на підтвердження того, що позивач припустився помилки під час звірки відомостей про наявність палива в баку транспортного засобу, позивачем не надано. Судом неналежним чином досліджено положення актів контрольних замірів щодо їх складення на підставі даних системи GРS моніторингу, оскільки з тексту актів вбачається, що дані бралися із шляхових листів та перевірялися за допомогою автомобільного лічильника. Також, безпідставно вказано на недостовірність даних GРS моніторинг та наявність розбіжностей з даним автомобільного лічильника, оскільки доказів на підтвердження зазнаного, матеріали справи не містять. Крім того, судом невірно визначено дату поновлення позивача на роботі, а саме, з 18 травня 2022 року, оскільки вказаний день був останнім робочим днем позивача.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» подало апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, просило додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким залишити заяву про ухвалення додаткового рішення в частині долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу, без розгляду; у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що під час розгляду справи, позивачем у строки встановлені абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України не було заявлено про подання доказів понесення судових витрат на правничу допомогу протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення, що є підставою для залишення заяви без розгляду. Крім того, заявлені позовні вимоги, судом задоволено частково, а відтак задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі, суперечить приписам п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Відзив на апеляційні скарги подано не було.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у них.
Позивач до суду апеляційної інстанції в засідання призначене на 04 липня 2023 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у встановленому законом порядку. Причини неявки суду не повідомив.
Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність позивача, в силу вимог передбачених положеннями ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу № 4-с від 09 травня 2022 року, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач не надав суду переконливих доказів, що позивач був обізнаний хто вчинив пошкодження камер відеоспостереження. Судом не встановлено, яким чином позивачем було порушено саме п. 2.15 Посадової інструкції, а з боку відповідача не було надано жодного належного обґрунтування зазначеному. Наявні в матеріалах справи Правила внутрішнього трудового не містять таких понять для працівників, як нещирість, що є порушенням вказаних Правил. Сам наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов'язків.
Розглядаючи спір, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Так, судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 , станом на день винесення спірного наказу працював у КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на посаді водія автотранспортних засобів (санітарний транспорт) (т. І а.с. 08-13).
Згідно наказу КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 4-с від 09 травня 2022 року водію автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) ОСОБА_1 оголошено догану. Так як, ОСОБА_1 порушено вимоги п. 2.15 Посадової інструкції водія автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» та абз. 2 п. 15 правил внутрішнього трудового розпорядку, діяв нечесно (проявив нещирість) - не надав відомостей про особу, яка пошкодила камери відеоспостереження № 9 та № 12, хоча точно знав хто саме вчинив відповідне пошкодження, та не зупинив його (т. І а.с. 48).
Згідно протоколу засідання комісії зі службового розслідування, створеної наказом № 522 від 15 квітня 2022 року КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 28 квітня 2022 року, комісією, під час перегляду з камер відеоспостереження дослідження службової записки Хмельнова Д.В. від 14 квітня 2022 року (разом з актом вивчення інформації з камер відеоспостереження) та пояснень, було встановлено, що біля місця пошкодження кабелів живлення, в момент їх перерізання (зникнення зображення), знаходилися водії Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги, зокрема, ОСОБА_1 . Зазначений водій мав можливість особисто бачити особу, яка здійснила відповідне пошкодження кабелів живлення відеокамери (з огляду на місцезнаходження тулуба ОСОБА_1 , можна припустити, що саме він здійснив пере різання кабелів живлення відеокамер, хоча прямі докази цьому відсутні). Комісія вважала, що зокрема, водій ОСОБА_1 , точно знав особу, яка вчинила пошкодження камер відео спостереження № 9 та № 12, проте не надав відомості про неї, чим порушив вимоги п. 2.15 Посадової інструкції та абз. 2 п. 15 Правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 49-50).
У письмових поясненнях від 15 квітня 2022 року ОСОБА_1 зазначив, що він особисто дротів живлення камер відеоспостереження не перерізав. Хто це зробив йому не відомо (т. І а.с. 54)
Згідно абз. 2 п. 15 та п. 16 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» затвердженого 27 листопада 2017 року, працівники зобов'язані вчасно приходити на роботу, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов'язки. Коло обов'язків (робіт), які виконує
кожен працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається професійними обов'язками медичних і фармацевтичних працівників, передбаченими положеннями, посадовими інструкціями, технічними правилам та іншими документами, затвердженими у встановленому порядку, тарифно-кваліфікаційними довідниками робіт і професій робітників, кваліфікаційними довідниками посад службовців (т. І а.с. 174-183).
Пунктом 2.15 Посадової інструкції водія автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» встановлено, що водій повинен чітко виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку Станції, знати і дотримуватися правил особистої гігієни, етики та деонтології (т. І а.с. 100-104).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Разом з тим, саме на роботодавця покладається обов'язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина особи як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини, а так само за відсутності будь-якої зі складових елементів дисциплінарного проступку, працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
У трудовому законодавстві визначено певну процедуру притягнення фізичної особи до дисциплінарної відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності, дотримання якої є передумовою правомірності застосованих до працівника заходів.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Обов'язкове отримання пояснень від особи, яка підозрюється або яку звинувачено у порушенні трудової дисципліни, є однією з важливих форм гарантій, наданих працівникові для захисту своїх законних прав та інтересів, з метою недопущення безпідставного застосування стягнення.
Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, доведених відповідними доказами, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним умисно або з необережності.
У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №487/1885/17 (провадження № 61-25009св18) вказано, що «підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов'язків, закріплених нормами трудового права: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника».
Зі змісту наказу № 4-с від 09 травня 2022 року вбачається, що водію ОСОБА_1 оголошено догану у зв'язку з порушенням ним вимог п. 2.15 Посадової інструкції водія автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» та абз. 2 п. 15 Правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме, що він діяв нечесно (проявив нещирість) - не надав відомостей про особу, яка пошкодила камери відеоспостереження № 9 та № 12, хоча точно знає хто саме вчинив відповідне пошкодження, та не зупинив його.
Згідно наданим до КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» письмових пояснень ОСОБА_1 , останній вказував, що не знає хто перерізав дроти живлення на камері відеоспостереження.
Доказів на підтвердження зворотного, відповідачем до суду надано не було.
При цьому, сам лише факт знаходження водія ОСОБА_1 неподалік місця пошкодження кабелів живлення, не може свідчити про те, що останній бачив особу, яка здійснила їх пошкодження та мала можливість її зупинити.
Відповідно до абз. 2 п. 15 та п. 16 Правил внутрішнього трудового розпорядку встановлено, що працівники зобов'язані вчасно приходити на роботу, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов'язки. Коло обов'язків (робіт), які виконує кожен працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається професійними обов'язками медичних і фармацевтичних працівників, передбаченими положеннями, посадовими інструкціями, технічними правилам та іншими документами, затвердженими у встановленому порядку, тарифно-кваліфікаційними довідниками робіт і професій робітників, кваліфікаційними довідниками посад службовців, а пунктом 2.15 Посадової інструкції водія встановлено, що водій повинен чітко виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку Станції, знати і дотримуватися правил особистої гігієни, етики та деонтології.
Таким чином, нещирість позивача, про яку йде мова у оскаржуваному наказі, не свідчить про порушення ним абз. 2 п. 15 та п. 16 Правил внутрішнього трудового розпорядку та п. 2.15 Посадової інструкції посилання на які стало для КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» підставою для прийняття наказу № 4-с від 09 травня 2022 року.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення не відповідав вимогам трудового законодавства, зокрема у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов'язків.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наказ № 4-с від 09 травня 2022 року не можна вважати законним, а відтак, позовні вимоги щодо визнання його незаконним та скасування підлягали до задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу № 100-к від 16 травня 2022 року, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження систематичного порушення позивачем покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку обов'язків, оскільки наказом № 4-с від 09 травня 2022 року позивача безпідставно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Так, судом при розгляді справи встановлено, що згідно наказу КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №100-к від 16 травня 2022 року, ОСОБА_1 було звільнено із посади водія автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) Центру з 18 травня 2022 року згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Підприємством було встановлено, що ОСОБА_1 систематично вказує невірні дані у дорожніх (шляхових) листах, що підтверджується службовими записками № 257 від 18 квітня 2022 року та № 266 від 20 квітня 2022 року, поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актами від 15 квітня 2022 року №№., 2 та від 19 квітня 2022 року №№ 3,4, дорожніми листами №№ 742, 817, 1068, 1355, а також даними системи GРS моніторингу МАРОN.
Також, центром було встановлено приховування ОСОБА_1 нестачі дизельного палива, що підтверджується службовою запискою № 311 від 13 травня 2022 року, тобто встановлено систематичне порушення ОСОБА_1 положень п.п. 2.15, 2.18, 2.20 Посадової інструкції водія автотранспортних засобів (санітарний автомобіль) Центру та абз. 2 п. 15, п. 16 Правил внутрішнього трудового розпорядку. З огляду на те, що до ОСОБА_1 раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, керуючись ст.ст.40,147-149 КЗпП України та розділом VІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку Центру, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади (т. І а.с. 07).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили
за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Отже, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільнений за проступок на роботі, вчинений після застосування
до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково з огляду на ст.151 КЗпП України (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 212/6461/21 (провадження № 61-5200св22)).
Оскільки суд першої інстанції встановив при розгляді справи, що відповідачем було безпідставно притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності,то відсутність систематичного порушення позивачем Посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку дає підстави вважати, що наказ № 100-к від 16 травня 2022 року про звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є незаконним та таким що підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає, що зазначені висновки суду повністю узгоджуються як з матеріалами справи так і нормами діючого законодавства.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Тобто, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що вказана вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, яка була задоволена судом. Так як, відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
З урахуванням наведеного, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Розрахунок середньої заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку № 100, згідно з яким середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Позивача було звільнено із займаної посади 18 травня 2022 року, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу правомірно обраховувався судом першої інстанції виходячи із розміру заробітної плати позивача за лютий-березень 2022 року. Час вимушеного прогулу позивача починаючи з дня його звільнення із займаної посади по день ухвалення оскаржуваного рішення, склав 196 днів, а відтак середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу судом першої інстанції було встановлено у розмірі - 133 162 грн. 40 коп. (196 днів х 679 грн. 40 коп. - середньоденна заробітна плата).
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, їх тривалості, виходячи з принципу розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням, інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з наведеного вище, можна дійти висновку, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових відносин, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, затримка виконання рішення про поновлення на роботі, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не містять посилань не невідповідність висновків суду в частині визначення розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, то судом апеляційної інстанції не здійснюється їх переоцінка.
В той же час, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно поновив позивачу строк на подання заяви про збільшення/уточнення розміру позовних вимог, є безпідставними, оскільки позивачем подано заяву до початку першого судового засідання, тобто у відповідності до вимог ст. 49 ЦПК України; питання про поновлення зазначеного строку судом не вирішувалося.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявою про збільшення/уточнення розміру позовних вимог позивачем було змінено підстави та предмет позову, є помилковим, оскільки зі змісту зазначеної заяви вбачається, що позивачем було збільшено розмір позовних вимог, проте, підстави позову (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу) залишилися незмінними.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом невірно визначено дату поновлення позивача на роботі, а саме, з 18 травня 2022 року, оскільки вказаний день був останнім робочим днем позивача, колегія суддів вважає є такими що не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки згідно наказу № 100-к від 16 травня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 18 травня 2022 року. За такого формулювання наказу самим позивачем, а саме видачею його 16 травня 2022 року відсутні підстави вважати, що 18 травня 2022 року був останнім робочим днем для позивача.
Інші доводи апеляційної скарги стосуються посилань відповідача щодо порушення позивачем вимог Посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку, проте, колегія суддів не вбачає підстав для надання їм оцінки, оскільки позивача було звільнено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення. Разом з тим, виходячи з того, що було скасовано наказ, який передував до прийняття наказу про звільнення позивача, тобто відсутня систематичність, то доводи апеляційної скарги щодо порушень позивачем вимог Посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Частиною 2 ст. 174 ЦПК України встановлено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Пунктом 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України визначено, що відзив повинен містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч.ч. 4-5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Як вбачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_1 у суді першої інстанції представляв адвокат Дідич П.В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 18 липня 2022 року (т. ІІ а.с. 01), угоди № 215 про надання правничої допомоги від 19 травня 2022 року (т. ІІ а.с. 97) та угоди № 217 про надання правничої допомоги від 07 липня 2022 року (т. ІІ а.с. 100).
Згідно п. 3 угоди про надання правової допомоги № 215 від 19 травня 2022 року ОСОБА_1 сплачує адвокату Дідич П.В. винагороду за виконану роботу у розмірі 3 000 грн.
Згідно п. 3 угоди про надання правової допомоги № 217 від 07 липня 2022 року ОСОБА_1 сплачує адвокату Дідич П.В. винагороду за виконану роботу у розмірі 10 000 грн.
Згідно актів виконаних робіт від 30 листопада 2022 року сторони підтверджують що послуги надані в обумовленому сторонами обсязі на суму 3 000 грн. та 10 000 грн. (т. ІІ а.с. 98,101)
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що, відповідно до приписів ч.5 ст.137 ЦПК України, унеможливлювало вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу. Підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених позивачем обставин відсутні.
Таким чином, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду, у розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Разом з тим, клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, відповідачем до суду першої інстанції подано не було.
З огляду на наведене, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у загальній сумі 13 000 грн. та відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 13 000 грн.
Посилання скаржника на те, що під час розгляду справи, позивачем у строки встановлені абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України не було заявлено про подання доказів понесення судових витрат на правничу допомогу протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення, є безпідставним, та спростовується протоколом судового засідання від 29 листопада 2022 року, згідно якого, представником позивача до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про те, що після ухвалення рішення буде подано заяву про винесення додаткового рішення про стягнення судових витрат (т. І а.с. 68-70).
Отже, позивачем було зроблено заяву у відповідності до вимог ч. 8 ст.141 ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду тп додаткове рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування на підставі доводів викладених у апеляційних скаргах нема.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2022 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 липня 2023 року.
Суддя - доповідач:
Судді: