про відмову у відкритті касаційного провадження
19 липня 2023 року
м. Київ
справа №500/2783/22
адміністративне провадження № К/990/24187/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, в якому просив визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2023, задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Також скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22.
Однак слід зазначити, що Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2023 у справі № 560/8064/22 відступив від висновку щодо застосування положень статті 13 Закону № 3551-XII, частини другої статті 20 Закону № 389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку № 540 у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №580/2869/22, відповідно до якого правомірним є нарахування та виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком № 540, та сформулював наступний висновок:
« 1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
(2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-ХІІ;
(3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
(4) Уряд в додатку до Порядку № 540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, зокрема, інвалідам війни здійснюється у розмірах: I групи - 4421 гривня, II групи -3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;
(5) виплата інвалідам війни щорічної разового грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV, у таких розмірах:
I групи - десять мінімальних пенсій за віком;
II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;
III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, Судова палата виходить із того, що оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 Закону № 3551-XII і Порядку № 540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.»
Отже, обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.Ю. Бучик
Суддя Л.В. Тацій