20 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/1918/23 пров. № А/857/10514/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Осташем А.В. в порядку письмового провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві) про визнання протиправним та скасування рішення,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ВДВС, відповідач) (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві (далі - ГУ Держпродспоживслужби, третя особа)), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника ВДВС про відкриття виконавчого провадження №71545221 від 24.04.2023 з виконання постанови №12 ГУ Держпродспоживслужби від 07.02.2022.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що державним виконавцем обгрунтовано враховано чинні законодавчі зміни у порядку пред'явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання є безпідставними.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
З урахуванням положень ст.ст.311, 287 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що за результатами перевірки дотримання законодавства щодо безпечності та якості харчових продуктів, яка проводилася 07.02.2022 ГУ Держпродспоживслужби була винесена постанова №12 про накладення штрафу, передбаченого ст.65 Закону України “Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин” №2042-VIII від 18.05.2017 (далі - Закон №2042).
Постановою №12 про накладення штрафу, головним державним інспектором ГУ Держпродспоживслужби Рубаном О.М. на підставі ст.66 Закону №2042 позивача було зобов'язано сплатити штраф у розмірі 240000,00 грн протягом 15-денного строку після набрання нею законної сили.
Вищевказана постанова набрала законної сили 07.03.2022, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання визначено 07.06.2022.
Як вбачається із супровідного листа ГУ Держпродспоживслужби №04-2/1902 від 07.03.2023, Управління направило вказану постанову для примусового виконання до ВДВС 07.03.2023.
01.09.2022 старшим державним виконавцем ВДВС Фельдман І.Д. виконавчий документ було повернуто стягувачу без виконання на підставі п.2 ч.4 ст.4 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404).
24.04.2023 заступником начальника ВДВС було винесено оспорювану постанову.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем обґрунтовано враховано чинні законодавчі зміни у порядку пред'явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З матеріалів справ видно, що постановою №12 ГУ Держпродспоживслужби, в порушення вимог п.2 ч.1 ст.16, п.18 ч.1 ст.65 Закону №2042 на позивача було накладено штраф, передбачений ст.65 цього Закону.
Згідно ч.22 ст.66 Закону №2042, постанова у справі, яку не було оскаржено у встановлений законом строк, набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження. Постанова у справі, оскаржена в адміністративному (досудовому) порядку, набирає законної сили після закінчення одного місяця з дня залишення відповідної скарги без задоволення. Постанова у справі, оскаржена до суду, набирає законної сили з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Відповідно до ч.23 ст.66 Закону №2042, штраф підлягає сплаті протягом п'ятнадцяти днів після набрання законної сили постановою про накладення штрафу.
Частиною двадцять четвертою статті 66 Закону 2042 передбачено, що у разі несплати штрафу у строк, встановлений частиною 23 цієї статті, примусове виконання постанови про накладення штрафу здійснюється в порядку, встановленому Законом №1404. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон №1404.
Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Частиною першою статті 26 Закону №1404 визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404).
Згідно ч.1, 2 ст.12 Закону №1404, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
За змістом п.2 ч.4 ст.4 Закону №1404, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” в Україні було воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.
Відповідно до п.102 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1404, доповненого Законом України “Про внесення зміни до розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1404” №2129-ІХ від 15.03.2022 (далі - Закон №2129), який набрав чинності з 26.03.2022, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Колегія суддів зазначає, що порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом №1404.
При цьому, застосуванню підлягає норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.03.2023 по справі №260/2595/22.
Колегія суддів звертає увагу, що 24.04.2023 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з виконання постанови ГУ Держпродспоживслужби №12 від 07.02.2022 про стягнення з ОСОБА_1 240000 грн суми штрафу, тобто після набрання чинності Законом №2129.
При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання 07.06.2022 також припадає на час дії Закону №2129.
Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом №1404, як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених цим Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим врахування державним виконавцем чинних законодавчих змін у порядку пред'явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання, а тому відсутні підстави для висновків про протиправність оспорюваної постанови.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 287, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року по справі №500/1918/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук