Справа № 640/6973/22 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
19 липня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Василенка Я.М., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного Товариства "Оператор газопродільної системи "Харківгаз" до Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
Акціонерне Товариство "Оператор газопродільної системи "Харківгаз" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у незатверджені обсягу різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються позивачем та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими відповідачем та невключені у реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу;
- зобов'язання відповідача затвердити обсяг різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються позивачем та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими відповідачем в розмірі 2 084 104,9 тис.грн.;
- зобов'язання відповідача включити позивача в Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу у відповідності до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".
Також позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом:
- заборони АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код 20077720) до завершення розгляду даної справи подавати заяви про примусове виконання виконавчих документів, які видані на підставі постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №922/2381/16 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 по справі №922/1281/19;
- заборони органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії по врегулюванню заборгованості АТ "Харківгаз" перед АТ "НАК "Нафтогаз України" у порядку іншому, ніж визначено для такої заборгованості нормами Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а саме, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості АТ "Харківгаз" заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" (165 559 259,81грн. основного боргу, 3% річних у сумі 2 469 862,27грн., інфляційні у сумі 7 042 836,84грн. по справі №922/2381/16 та 14306030,04грн. 3% річних, 60742656,06грн. інфляційних по справі №922/1281/19);
- заборони банківським установам (банкам), в яких відкрито рахунки АТ "Харківгаз" приймати до виконання будь-які вимоги, в тому числі, платіжні вимоги органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, про примусове стягнення заборгованості, врегулювання якої передбачено нормами Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", зокрема в межах виконавчих проваджень по стягненню заборгованості перед НАК "Нафтогаз України", яка виникла до 31.12.2020 за договором купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб №13-228-ВТВ від 04.01.2013 та стягнута на підставі постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №922/2381/16 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 по справі №922/1281/19;
- зупинення стягнення на підставі наказів Господарського суду Харківської області, виданого на виконання на підставі постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №922/2381/16 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 по справі №922/1281/19.
Названа заява вмотивована тим, що на переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у справі №640/6973/22, адже у разі задоволення позову та зобов'язання відповідача включити Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу у відповідності до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", ніякі розрахунки вже неможливо буде провести з огляду на заходи примусового стягнення таких боргів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2022 року заяву задоволено частково.
Заборонено органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії по врегулюванню заборгованості АТ «Харківгаз» перед АТ «НАК «Нафтогаз України» у порядку іншому, ніж визначено для такої заборгованості нормами Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а саме, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості АТ «Харківгаз» заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» (165 559 259,81грн. основного боргу, 3% річних у сумі 2 469 862,27грн., інфляційні у сумі 7 042 836,84грн. по справі №922/2381/16 та 14306030,04грн. 3% річних, 60742656,06грн. інфляційних по справі №922/1281/19).
В іншій частині заяви відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2022 року та прийняти нове рішення, яким скасувати заходи забезпечення позову.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Станом на 19 липня 2023 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційні скарги.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до пункту 4 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно Рекомендацій № R (89) 8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», затверджених Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року (Recommendation R(89)8 of the Committee of Ministers to member States on provisional court protection in administrative matters (Adopted by the Committee of Ministers on 13 September 1989 at the 428th meeting of the Ministers' Deputies)), приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які стосуються цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministers' Deputies)), суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі Джабарі проти Туреччини (Jabari v. Turkey), заява №40035/98 та рішення у справі Чонка проти Бельгії (Conka v. Belgium), заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов'язання на адміністративні органи. Цей принцип узгоджується з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», яка передбачає, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів про тимчасовий захист від адміністративного акта.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dzinic v. Croatia (Джиніч проти Хорватії) , № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб - позивачів та юридичних в адміністративному процесі та механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах, від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21, від 5 липня 2022 року у справі №380/13491/21, від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20 та від 16 серпня 2022 року у справі №640/35685/21.
Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21, від 5 липня 2022 року у справі №380/13491/21, від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20 та від 16 серпня 2022 року у справі №640/35685/21.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням обґрунтувань, наведених у заяві, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №922/2381/16, рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2016 у справі № 922/2381/16 скасовано частково; прийнято нове рішення у справі № 922/2381/16, яким позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг за договором № 13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 у розмірі 165 559 259,81 грн., 3 % річних у сумі 2 469 862,27 грн., інфляційні у сумі 7 042 836,84 грн., 168 729,21 грн. витрат по сплаті судового збору за звернення з позовом; закрито провадження у справі № 922/2381/16 в частині вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення боргу у сумі 3 205 720,30 грн.; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2016 (повний текст складено 22.09.2016) у справі № 922/2381/16 залишено без змін.
Крім того, рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.2021 у справі №922/1281/19 в позові відмовлено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ" (колишня назва-ПАТ "Харківгаз") (адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1; код ЄДРПОУ 03359500) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (адреса: 01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 75048686,10 грн., з яких 14306030,04 грн. 3 % річних, 60742656,06 грн. інфляційних, та 616674,08 грн. судового збору. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2021 залишено без змін.
Як зазначено позивачем, заборгованість, що стягується за рішеннями судів (№922/2381/16 та №922/1281/19) та, яка підлягає врегулюванню у відповідності до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", стягується у примусовому порядку.
Крім того, заборгованість Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" перед НАК "Нафтогаз України" виникла за наслідками виконання умов договору щодо купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-228-ВТВ, про що зазначено в постановах Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №922/2381/16 та у рішенні господарського суду Харківської області від 12.05.2021 у справі №922/1281/19.
Таким чином, порядок врегулювання погашення зазначеної заборгованості підпадає під дію Закону №1639-IX.
Так, у зв'язку з прийняттям Закону №1639-IX позивач звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із заявою від 13.09.2021 №610-Сл-31239-0921, якою просив затвердити розрахунок різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ "Харківгаз" та затвердженими тарифами на розподіл природного газу.
Однак, як вказує позивач, регулятор ухиляється від прямих обов'язків, передбачених нормами чинного законодавства щодо затвердження розрахунку різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ "Харківгаз" та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, чим унеможливлює реалізацію положень Закону щодо участі позивача в процедурах врегулювання заборгованості.
З огляду на викладене, суд першої інстанцій дійшов висновку, що про існування реальної загрози неможливості виконання рішення суду у цій адміністративній справі, оскільки на даний час вживаються заходи по фактичному стягненню з позивача боргів та штрафних санкцій, для яких нормами Закону №1639-IX встановлено особливий порядок їх врегулювання та виконання (реалізація) яких знаходиться в безпосередній залежності від дій відповідача.
Колегія суддів не погоджується із вищезазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 24 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (Угоду ратифіковано із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) сторони домовились надалі розвивати судове співробітництво у цивільних та кримінальних справах, повною мірою використовуючи відповідні міжнародні і двосторонні документи та ґрунтуючись на принципах юридичної визначеності і праві на справедливий суд.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що застосування у даному випадку задоволених судом попередньої інстанції заходів забезпечення позову фактично призведе до зупинення виконання судових рішень господарського суду у справах №922/2381/16 та №922/1281/19, що суперечить статті 18 Господарського процесуального кодексу України та не відповідає положенням Конституції України (в частині обов'язковості судових рішень). Про що обґрунтовано зазначається в апеляційних скаргах.
Отже, з огляду на те, що судові рішення у справах №922/2381/16 та №922/1281/19 були ухвалені у порядку господарського судочинства, то тільки у вказаному порядку може бути вирішено питання стосовно зупинення їх виконання.
Водночас звертаючись із заявою про забезпечення позову Акціонерне Товариство "Оператор газопродільної системи "Харківгаз" фактично просило забезпечити позов шляхом зупинення виконання рішень господарського суду у справах №922/2381/16 та №922/1281/19.
Вказане свідчить про неадекватність/неспівмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, заявленим позовним вимогам у справі №640/6973/22.
Таким чином, Окружним адміністративним судом міста Києва надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим Акціонерним Товариством "Оператор газопродільної системи "Харківгаз" у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №640/6973/22.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 150, 312, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2022 року про забезпечення адміністративного позову - скасувати.
У задоволенні заяви Акціонерного Товариства "Оператор газопродільної системи "Харківгаз" про забезпечення адміністративного позову у справі № 640/6973/22 - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Василенко Я.М.
Суддя Чаку Є.В.