П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/1195/23
Головуючий в І інстанції: Хом'якова В.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 05.05.2023 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
суддя-доповідач - Шеметенко Л.П.
судді - Турецької І.О.
судді - Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, яким просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 85 000 грн.;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги адвокатом у сумі 7 000 грн. та судовий збір в розмірі 858,88 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не розгляду заяви представника ОСОБА_1 від 01.08.2022 року про нарахування та виплату допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 та не прийняття відповідного рішення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 01.08.2022 року про нарахування та виплату допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 429,44 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, посилаючись на необґрунтованість його висновків, порушення норм матеріального права, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач зазначає, що позивачем не дотримано порядок звернення з заявою встановленого зразка про виплату допомоги на поховання та необхідним пакетом документів, що визначає таке право на виплату допомоги відповідно до Порядку №22-1. Апелянт вказує, що законодавством не передбачено звернення по довіреності за допомогою на поховання, тому, на його думку, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо повторного розгляду заяви представника ОСОБА_1 .
Щодо стягнення судового збору на користь позивача, апелянт зазначив, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Від ОСОБА_1 до суду також надійшла апеляційна скарга, в якій вона просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 85 000 грн., судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом у сумі 7 000 грн. та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року позивач просить залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, є необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що відмова суду першої інстанції у відшкодуванні моральної шкоди з підстав відсутності документального обґрунтування суперечить абз.2 ч. 3 ст. 23 ЦПК України та не відповідає практиці Європейського суду з прав людини і правовим позиціям Верховного суду. Також, апелянт вказує на те, що, при вирішенні даного питання, необхідно враховувати, що моральна шкода не у всіх випадках може бути предметом чіткого доведення.
Крім того, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що відсутність документа про прийняту роботу (послугу) не є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки судом першої інстанції не враховані договірні взаємовідносини сторін договору про надання правничої допомоги, яким не передбачено укладання окремих документів про виконання роботи або надання послуги.
Також, від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області, в якій позивач просить залишити її без задоволення, посилаючись на необґрунтованість висновків.
Крім того, апелянтом подано клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судових витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 500 грн.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Берислав Херсонської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане підтверджується: свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 24.06.2022 року і довідкою про причину смерті, виданою 22.06.2022 року Комунальним некомерційним підприємством «Бериславський центр первинної медико-санітарної допомоги».
Поховання ОСОБА_2 здійснювала ОСОБА_1 під час окупації ворогом м. Берислав Херсонської області.
Так, позивач зазначає, що станом на момент поховання ОСОБА_2 , м. Берислав знаходився під тимчасовою окупацією військ Російської Федерації, у зв'язку з чим вона не могла звернутися за допомогою на поховання до місцевого органу Пенсійного фонду в м. Берислав Херсонської області, оскільки він не функціонував.
29.06.2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ставрост Р.Ю. подав заяву від її імені до Пенсійного фонду України про виплату допомоги на поховання разом із пакетом документів.
За результатом розгляду вказаної заяви, листом від 29.07.2022 року Пенсійний орган роз'яснив, що таку заяву необхідно подати до територіального органу пенсійного фонду заявниці особисто, так як представництво у цій процедурі законодавством не передбачене.
Після отримання вказаного листа, 01.08.2022 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області через електронну заяву про виплату допомоги на поховання. До заяви було додано пакет документів, а саме: копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копія витягу з реєстру про причину смерті для отримання допомоги на поховання, копія довідки про причину смерті, копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , копія довідки банківського рахунку ОСОБА_1 , копія договору про надання правничої допомоги від 27.06.2018 року №43, ордер адвоката Ставроста Р.Ю. на представництво ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.06.2022 року.
На вказаний запит Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 11.08.2022 року зазначило, що за отриманням допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 її одержувачу необхідно особисто звернутись до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України, оскільки звернення по довіреності за допомогою на поховання законодавством не передбачено.
Не погодившись з такими діями ГУ ПФУ в Одеській області, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви по суті, на підставі чого частково задовольнив позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у виплаті допомоги на поховання пенсіонера, зобов'язавши ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ставроста Р.Ю. від 01.08.2022 року.
Суд першої інстанції зазначив, що відмовляючи представнику позивача в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як особи, яка на час подання заяви перебувала на окупованій території та фізично не мала можливості з'явитись до органу ПФУ.
Також, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 85 000 грн., суд першої інстанції зазначив, що представником позивача, при поданні позову, не надано документального обґрунтування суми моральної шкоди.
Що стосується вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 7 000 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги з підстав недоведеності факту понесення розміру таких витрат.
Вирішуючи справу в апеляційному порядку, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 4 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII у разі смерті пенсіонера його сім'ї або особі, яка здійснила похорон, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 1058-IV у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.
Згідно з ст.53 Закону № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Разом з тим, питання щодо подання та оформлення документів для призначення відповідної виплати врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25.11.2005 року №22-1 (далі Порядок №22-1).
Згідно із п. 5.1 Порядку №22-1, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 7), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.
Форма заяви встановлена Додатком №7 до Порядку №22-1.
Пунктом 5.2 Порядку №22-1 визначено, що заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Відповідно до п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Із аналізу наведених норм, колегія суддів приходить до висновку, що законодавцем не визначено обов'язку особистого звернення заявника до органу Пенсійного фонду для отримання допомоги на поховання.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ставроста Р.Ю. звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про надання допомоги на поховання пенсіонера. Повноваження адвоката підтверджуються договором про надання правничої допомоги №43 від 27.06.2018 року та ордером.
До вказаної заяви було додано пакет документів у відповідності до п. 5.1 Порядку №22-1.
За таких обставин, у відповідача були відсутні правові підстави не розглядати заяву про отримання допомоги на поховання, оскільки вона подана повноважним представником позивача разом із пакетом документів, який відповідає вимогам Порядку №22-1.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи представнику позивача в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як особи, яка, на час подання заяви, перебувала на окупованій території та фізично не мала можливості з'явитись до органу ПФУ.
Також, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо необхідності особистого звернення до відповідача з відповідною заявою для отримання допомоги на поховання, з огляду на те, що в заяві відповідачу було повідомлено, що ОСОБА_1 , перебувала на окупованій території. Крім того, судом встановлено, що при цьому відповідач не роз'яснив до якого саме відділу пенсійного органу в м. Берислав Херсонської області позивач повинна звернутись особисто.
Такі дії, на думку колегії суддів, є неправомірними та такими, які обмежують правову можливість позивача на передбачену законодавством виплату.
Також, в апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області зазначає, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналась в серпні 2022 року, у зв'язку з чим пропустила шестимісячний строк звернення до суду.
Досліджуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, про порушення своїх прав щодо не розгляду заяви про виплату допомоги на поховання позивач дізналася з листа ГУ ПФУ в Одеській області 11.08.2022 року, тобто перебіг шестимісячного строку на звернення до суду починається з 12.08.2022 року.
Останнім днем звернення до суду, з урахуванням вихідних днів, є 13.02.2023 року.
До суду першої інстанції із позовною заявою ОСОБА_1 звернулась через систему «Електронний суд» 05.01.2023 року, тобто в межах строку, визначеного КАС України.
Таким чином, колегія суддів спростовує доводи апелянта стосовно пропуску строку на звернення до суду, оскільки позивач звернулась до суду першої інстанції в межах строку, визначеного ч.2 ст. 122 КАС України.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не довела і суд не встановив, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, позивачем не доведено, в чому вона полягає, не доведено причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача, а також позивачем нічим не підтверджено заявлену співмірність.
Висновки суду відповідають також правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, в постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 628/3028/16-а, від 09 червня 2021 року у справі № 280/5216/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 132/3447/15-а, від 22 липня 2022 року у справі № П/811/4240/14.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 85 000 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду у справах №565/764/16-ц та 490/3581/17, оскільки предметом розгляду спору в даних справах є відшкодування шкоди, завданої особам незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що не є співставленним з обставинами даної справи.
Стосовно позовної вимоги щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом у сумі 7 000 грн., колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовної вимоги в цій частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Частиною 9 ст. 139 КАС України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто, не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 440/7120/20.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача в частині відшкодування правової допомоги у повній сумі, яка заявлена позивачем, суд першої інстанції зазначив, що адвокатом не надано до суду платіжного документу та документу про прийняту роботу, послуги.
Колегія суддів вважає такі висновки помилковими, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 і адвокатом Ставрост Р.Ю. укладено договір про надання правничої допомоги від 27.06.2018 року №43 відповідно до якого гонорар сторонами визначається окремим документом - Протоколом погодження розміру гонорару і умовами його виплати.
Відповідно до Протоколу погодження розміру гонорару і умовами його виплати від 22.12.2022 року №2 сторони зазначеного Договору визначили, що за надання адвокатом правничої допомоги, пов'язаної зі складанням і подачею до суду позовної заяви, розмір гонорару складає 7 000 грн., який клієнт зобов'язаний сплатити до 31.12.2023 року у зручний для нього час і формі (наприклад частинами).
До апеляційної скарги апелянтом надано квитанцію, відповідно до якої 30.05.2023 року ОСОБА_1 сплатила адвокату частину гонорару у розмірі 3 000 грн.
Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу, не взяв до уваги, що оплата за надані адвокатом послуги визначена на умовах розстрочення платежу в строк до 31.12.2023 року.
Також, представник позивача звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про стягнення з відповідача понесених судових витрат під час апеляційного розгляду справи в сумі 3 500 грн.
Колегія суддів зазначає, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підставі наведеного у сукупності, з огляду на предмет позову, зміст та обсяг робіт проведених адвокатом, пов'язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. під час судового розгляду в суді першої інстанції та 1 000 грн. під час апеляційного розгляду справи. В іншій частині слід відмовити.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , та відмови у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або матеріального права.
Зважаючи на те, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, на підставі ст.317 КАС України, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 7 000 грн. з прийняттям в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовної вимоги.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 7 000 грн. - скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовну вимогу задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги адвокатом у сумі 3 000 грн., в іншій частині - відмовити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги адвокатом в суді апеляційної інстанції у сумі 1 000 грн., в іншій частині - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 20.07.2023 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: І.О. Турецька
Суддя: О.А. Шевчук