П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 947/12877/23
Перша інстанція: суддя Калініченко Л.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області на рішення Київського районного суду м.Одеси від 06 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області (далі УПП) про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАС №6798112 від 08.04.2023 року про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.
В обґрунтування позову було зазначено, що інспектором патрульної поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно нього, за наслідком розгляду якої винесено оскаржувану постанову, було грубо порушено норми КУпАП щодо процедури розгляду справи. Так, позивач зазначав, що він не порушував норми ПДР України, а відповідачем було вчинено вимірювання швидкості транспортного засобу за межами населеного пункту, де вже не діяло обмеження швидкості руху в 50 км/год. Також позивач зазначає про наступні порушення, а саме: перед місцем зупинки транспортного засобу, де здійснювалось вимірювання швидкості руху транспортного засобу позивача, відсутній дорожній знак 5.76 «Автоматична відео фіксація порушень Правил дорожнього руху»; працівники патрульної поліції при здійсненні контролю за швидкістю руху розташувались непомітно для їх огляду, були не одягнені в однострій, а їх спеціальні жетони перебували у неналежному вигляді; при проведенні фіксації швидкості транспортного засобу, за кермом якого перебував позивач, прилад швидкості руху «TruKam TC008449І» знаходився у руках інспектора патрульної поліції, а не був розміщений стаціонарним способом; оскаржувана постанова не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснювалось фото або відеозапис правопорушення, не містить інформації про веб-сайт мережі інтернет, на якому можливо ознайомитись зі зображенням чи відеозаписом, зробленим під час фіксування цього правопорушення.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 06 червня 2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та відмовити в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 08.04.2023 року інспектором патрульної поліції 1 батальйону 5 роти УПП здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача, за наслідком якого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №6798112, якою визнано винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, та застосовано до останнього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340,00 грн..
Як вбачається з вказаної постанови, суть правопорушення полягає в тому, що 08.04.2023 року о 10 годині 11 хвилин позивач, керуючи транспортним засобом марки «Jeep» та рухаючись по Київському шосе, 1 км., в населеному пункті при дозволеній швидкості руху в 50 км/год., здійснював рух зі швидкістю 78 км/год., чим перевищив швидкість руху на 28 км/год, що зафіксовано приладом «TryCam ТС008449» та є порушенням п.12.4 ПДР, за яке передбачена відповідальність ч.1 ст. 122 КУпАП України.
Винесення вказаної постанови і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 03.05.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників процесу, та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.
Одночасно, вказаною ухвалою суду запропоновано УПП надати до суду належним чином завірені копії усіх доказів, що стосуються оскаржуваної постанови в цій справі, у тому числі: копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії серії ЕАС №6798112 від 08.04.2023 року, копію письмових пояснень позивача з приводу правопорушення, якщо вони ним надавались, копії письмових пояснень свідків з приводу правопорушення, якщо такі пояснення відбирались, а також копії всіх відеозаписів оскаржуваного правопорушення, які були зроблені за допомогою відеокамер, що розташовані на одязі патрульних поліцейських та в автомобілі патрульних поліцейських.
Також вказаною ухвалою суду визначено відповідачеві п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз'яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи.
25.05.2023 року до суду від представника відповідача УПП надійшов до суду відзив на позовну заяву з додатками і доказами до нього.
В судове засідання, призначене на 06.06.2023 року, сторона позивача не з'явилась, однак до суду надійшла заява від представника позивача про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача з'явився до судового засідання, призначеного на 06.06.2023 року, та заперечував проти позову, просив суд відмовити у його задоволенні.
Також, представник відповідача в судовому засіданні просив суд прийняти до розгляду відзив на позовну заяву з додатками і доказами до нього. Одночасно представник відповідача особисто підтвердив, що копію ухвали суду від 03.05.2023 року разом з копією позовної заяви і додатками до неї стороною відповідача було одержано 08.05.2023 року.
Враховуючи встановлений судом п'ятнадцятиденний строк для вчинення процесуальної дії з подання відзиву на позовну заяву, який розпочався з наступного після отримання копії ухвали суду від 03.05.2023 року, а саме з 09.05.2023 року та закінчився 23.05.2023 року включно, судом встановлено, що відповідачем подано відзив на позовну заяву поза межами процесуального строку на вчинення процесуальної дії.
Жодних клопотань про поновлення пропущеного строку на вчинення процесуальної дії з подання відзиву на позовну заяву з додатками і доказами до нього, як і жодних пояснень з приводу поважності пропуску такого строку, відповідачем не заявлено і не наведено.
Також суд вказав, що під час розгляду справи представник відповідача, будучи незгодним з заявленими позивачем вимогами, не надав у визначені процесуальні строки жодні належні і допустимі докази на підтвердження наданих в судовому засіданні пояснень проти позову.
Отже, відповідачем всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України факт порушення позивачем ПДР та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду не надано.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Зазначене гарантується статтею 62 Конституції України.
Колегія суддів вважає вищевказані висновки суду першої інстанції помилковими і такими, що не відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України в частині, з огляду на таке.
Так, дійсно ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 03 травня 2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за даною позовною заявою до УПП про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Суд встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи.
Поряд з цим, суд запропонував УПП надати до суду належним чином завірені копії усіх доказів, що стосуються оскаржуваної постанови в цій справі, у тому числі: копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №6798112 від 08.04.2023 року, копію письмових пояснень позивача з приводу правопорушення, якщо вони ним надавались, копії письмових пояснень свідків з приводу правопорушення, якщо такі пояснення відбирались, а також копії всіх відеозаписів оскаржуваного правопорушення, які були зроблені за допомогою відеокамер, що розташовані на одязі патрульних поліцейських та в автомобілі патрульних поліцейських.
Суд встановив, що зазначені докази мають бути подані до Київського районного суду міста Одеси в строк до 06 червня 2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову та в обґрунтування власної позиції представником відповідача було надано відповідні докази (зокрема, відеозаписи притягнення позивача до відповідальності) 24 травня 2023 року, тобто з дотриманням строку (до 06 червня 2023 року), наданого судом першої інстанції для надання доказів, що стосуються оскаржуваної постанови в цій справі, і такі докази, на думку суду, повинні враховуватись.
Водночас, з матеріалів даної справи вбачається, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки вказаним доказам.
При цьому, колегія суддів зазначає, що не прийняття до уваги судом першої інстанції відзиву на позов, поданого з пропуском в 1 день, є проявом надмірного формалізму.
Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому, Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закон) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п.8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поряд з цим, статтею 247 КУпАП передбачено обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення. Так, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Слід зазначити, що відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З наведеного вбачається, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КпАП України, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі Правила).
Пунктами 1.3 та 1.9. Правил встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 12.4 ПДР передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач посилався на ту обставину, що 08.04.2023 року о 10 годині 11 хвилин позивач, керуючи транспортним засобом в населеному пункті, при дозволеній швидкості руху в 50 км/год. здійснював рух зі швидкістю 78 км/год., чим перевищив швидкість руху на 28 км/год, що зафіксовано приладом «TryCam ТС008449» та є порушенням п.12.4 ПДР, за яке передбачена відповідальність ч.1 ст.122 КУпАП України.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками інспектора поліції та зазначає, що матеріалаи справи містять належні та достатні докази вчинення позивачем вказаного адміністративного правопорушення.
Так, справа містить диск з відеозаписом як вчинення, так і процедури притягнення позивача до відповідальності за вчинене порушення - перевищення швидкості руху на 28 км/год, що зафіксовано приладом «TryCam ТС008449».
Стосовно посилання позивача на те, що відповідачем було здійснено вимірювання швидкості транспортного засобу за межами населеного пункту, де вже не діяло обмеження швидкості руху в 50 км/год, колегія суддів зазначає, що вказані посилання спростовані самим позивачем на відеозаписі (файл «Відеозаписи по справі Шухтін - ДПП-відеозапис 1», 04:50-05:00 хв), на якому позивач в спілкуванні з працівниками поліції зазначав, що рухався вже після знаку, що інформує про населений пункт.
Крім того, віповідачем надано відомості з приводу того, що порушення відбулось в межах населеного пункту, а саме - відповідачем зазначено координати місця вчинення порушення та відповідну інформацію з «гугл карт», що не було спростовано позивачем.
Доводи позивача з приводу того, що відсутній дорожній знак 5.76 «Автоматична відео фіксація порушень Правил дорожнього руху» суд не приймає до уваги з огляду на відсутність жодних доказів цього, та з тих підстав, що навіть при відсутності вказаного знаку така обставина не виключає притягнення до відповідальності за перевищення швидкості.
Посилання позивача на те, що працівники патрульної поліції при здійсненні контролю за швидкістю руху розташувались не помітно для їх огляду, були не одягнені в однострій, а їх спеціальні жетони перебували у неналежному вигляді, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з відеозапису вбачається, що автомобілі поліції розміщувались на узбіччі дороги, а самі працівники були одягнені у форму.
При цьому, перебування спеціальних жетонів у неналежному вигляді (навіть за наявності такого факту, що не є предметом розгляду даної справи) не виключає притягнення до відповідальності на перевищення швидкості, натомість законодавство надає позивачу право затребувати у працівника поліції посвідчення з метою встановлення приналежності особи до працівника поліції.
Доводи з приводу того, що при проведенні фіксації швидкості транспортного засобу, за кермом якого перебував позивач, прилад швидкості руху «TruСam TC008449І» знаходився у руках інспектора патрульної поліції, а не був розміщений стаціонарним способом, суд вважає беззмістовним, оскільки вказаний порядок використання приладу «трукам» і є належним та відповідає його призначенню.
Посилання позивача на те, що оскаржувана постанова не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснювалось фото або відеозапис правопорушення є помилковими, оскільки в постанові вказано, що порушення зафіксовано за допомогою приладу Trucam ТС008449 (п.5 постанови).
При цьому, суд зазначає, що агрументація позивача на протязі всього часу його притягнення до відповідальності, що він рухався зі швидкістю 70 км на годину є також беззмістовною, оскільки пунктом 12.4 ПДР передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год, тобто саме вказана швидкість є максимально допустимою, натомість її перевищення вже є порушенням, однак, відповідальність за яке наступає при швидкості руху 70 км/год і більше.
Колегія суддів також вважає необхідним враховувати правову позицію ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), п. 43 (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
З матеріалів справи вбачається наявність сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою для доведення вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що тягне за собою притягнення його до відповідальності та прийняття з цього приводу постанови відповідачем.
Щодо правомірності застосування лазерного вимірювача швидкості «TruCam LTI 20/20» колегія суддів зазначає наступне.
Лазерний вимірювач швидкості «TruCam LTI 20/20» отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.
Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу чинного до 10 листопада 2023 року лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів «TruCam LTI 20/20, серійний № ТС008449», є придатним до застосування.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Отже, покази приладу TruCam LTI 20/20 обгрунтовано оцінюються як доказ в розумінні ст.251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, при цьому, відповідач діяв у межах та у спосіб, які передбачені чинним законодавством України, а постанова про адміністративне правопорушення відповідає вимогам КУпАП, а тому не підлягає скасуванню.
Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine, аpplication no. 63566/00).
Отже, приймаючи до уваги все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 06 червня 2023 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Одеській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук