21 червня 2023 року м. Дніпросправа № 280/4049/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.12.2022 року (головуючий у першій інстанції Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі №280/4049/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у здійснені перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000р., а саме: за період роботи з січня 1986 року по грудень 1991 року включно на ВАТ «Першотравневий завод сільськогосподарських машин»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок пенсії за інвалідністю ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000р., а саме: за період роботи з січня 1986 року по грудень 1991 року включно на ВАТ «Першотравневий завод сільськогосподарських машин» з дати призначення пенсії за інвалідністю, тобто з вересня 2016 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.12.2022 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд: визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати за період роботи з січня 1986 року по грудень 1991 року включно, на підставі довідки від 03.02.2015р. №П-64/2-51, виданої Архівним відділом виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , з врахуванням заробітної плати за період роботи з січня 1986 року по грудень 1991 року включно, на підставі довідки від 03.02.2015р. №П-64/2-51, виданої Архівним відділом виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, починаючи з 01.02.2022р.; судові витрати зі сплати витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 000 гривень 00 копійок присудив на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Відповідач, не погодившись рішення суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права і просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначено, що обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами та сплатою страхових внесків. Іншого чинним законодавством не передбачено.
Суд не врахував, що з урахуванням норм статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» управлінням було направлено запити на проведення перевірки достовірності довідки про заробітну плату до відділу контрольно - перевірочної роботи при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Згідно акту про результати перевірки достовірності даних довідки про заробітну плату для обчислення пенсії, виданої Архівним управлінням Бердянської міської ради Запорізької області немає можливості визначити суми заробітної плати, так як в особистих рахунках використовувались автоматизовані шифри кодування по видах нарахування. Визначити складові заробітної плати немає можливості, оскільки довідники шифрів на зберігання до архівного відділу Бердянської міської ради Запорізької області не надходив. У довідці про заробітну плату частково відсутні суми нарахувань за серпень та вересень 1988 року. Отже первинними документами не підтверджено нарахування та сплата страхових внесків на вказані суми виплат.
Суд не надав належної оцінки тому, що відповідач, за таки умов, позбавлений можливості визначити види нарахованих сум, а отже визначити чи було передбачено законодавством нарахування та сплата страхових внесків на суми виплат вказані у довідці від 03.02.2015р. №П-64/2-51..
Відтак, відсутні підстави для урахування зазначених у довідці від 03.02.2015р №П-64/2-51 сум виплат для обчислення пенсії, оскільки неможливо визначити сплачувались страхові внески з цих сум чи ні, якщо сплачувались то частково або у повному об'ємі.
Довідка видана архівного відділу Бердянської міської ради Запорізької області не може вважатися первинними документом та не може слугувати підставою для врахування заробітної плати за спірний період при перерахунку пенсії.
Враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об'єму наданих послуг, апелянт вважає вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу не співмірною зі складністю даної справи, а, отже, такі витрати не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
08.02.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про перерахунок пенсії, до якої додав архівну довідку від 03.02.2015р. №П-64/2-51, видану Архівним відділом виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області. Вказана довідка містить відомості про заробітну плату позивача за період з січня 1986 року по грудень 1991 року включно.
Листом від 22.06.2022р. №6023-4997/П-02/8-0800/22 позивача повідомлено, що Відділом контрольно-перевірочної роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області проведено перевірку достовірності даної довідки, за результатами якої встановлено, що суми заробітної плати у довідці про заробітну плату за вказаний період визначити для обчислення пенсії немає можливості, так як у відомостях з нарахування заробітної плати використовувався автоматизований шифр кодування по видах нарахування. Довідник шифрів на зберігання до архівного відділу Бердянської міської ради не надходив. Крім того у відомостях відсутні суми нарахувань за серпень та вересень 1988 року. Крім того, у відомостях відсутні суми нарахувань за серпень та вересень 1988 року.
Згідно архівної довідки від 03.02.2015р. №П-64/2-51, виданої Архівним відділом виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, у документах Фонду ВАТ «Першотравневий завод сільськогосподарських машин» у справах з особового складу є відомості про заробітну плату ОСОБА_1 за період з січня 1986 року по грудень 1991 року включно. Також вказані первинні документи, на підставі яких зазначені вказані нарахування заробітної плати. При цьому, заробітну плату зазначено із розбивкою по місяцях. Архівна довідка має вихідні реквізити (дату, номер), підписи посадових осіб, які їх склали, та печатку архівної установи.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що інформація в поданих позивачем довідках повинна прийматись відповідачем для розрахунку (перерахунку) пенсії.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Отже, призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом № 1058-IV.
Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058 закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно абзацу 1 частини 1 статті 40 Закону №1058 - для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Частиною 1 статті 44 Закону № 1058 передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до частини 2, 4, 5 статті 45 Закону № 1058, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною 1 статті 35, частиною 2 статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною 5 статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846.
Відповідно до п. 2.23 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає кваліфікований електронний підпис. У випадку звернення за призначенням пенсії через вебпортал з використанням електронної системи BankID для виплати пенсії заявник або представник заявника, який діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, законний представник пред'являє до органу, що призначає пенсію, оригінали сканованих копій документів, що підтверджують право на пенсію.
Підпунктом 2,3 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема:
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
3)для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
За п. 2.7 Порядку, до заяви про перерахунок пенсії у зв'язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв'язку зі зміною кількості членів сім'ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.
При зміні групи інвалідності орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про зміну групи інвалідності.
Згідно з пунктом 2.10 розділу ІІ Порядку № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об'єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.
За п. 3.3 Порядку, орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Відповідно до п. 4.1, 4.3 Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (абзац 2 пункту 4.9 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1).
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ.
Суд зазначає, що за вимогами законодавства, страховий стаж особи за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004р.) обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, - за даними трудової книжки, після впровадження системи персоніфікованого обліку (після 01.01.2004р.) - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Матеріали справи свідчать, що позивачем при подачі заяви про перерахунок пенсії була надано, зокрема, довідку про заробітну плату до 01.07.2000р.
Згідно архівної довідки від 03.02.2015р. №П-64/2-51, виданої Архівним відділом виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, у документах Фонду ВАТ «Першотравневий завод сільськогосподарських машин» у справах з особового складу є відомості про заробітну плату ОСОБА_1 за період з січня 1986 року по грудень 1991 року включно. У довідці вказані первинні документи, на підставі яких зазначені вказані нарахування заробітної плати. При цьому, заробітну плату зазначено із розбивкою по місяцях. Архівна довідка має вихідні реквізити (дату, номер), підписи посадових осіб, які їх склали, та печатку архівної установи.
Отже, як вбачається зі змісту довідок, останні видані на підставі, зокрема, особових рахунків. Підстав вважати наведені в довідці відомості недостовірними, відповідачем не наведено, а відомості вказані у довідці відповідачем жодним чином не спростовується.
Під час звернення з заявою про перерахунок позивачем було надано архівну довідку, в якій зазначено відомості про нарахування заробітної плати за спірний період.
Відповідачем при визначенні розміру пенсії не взято до уваги вказану довідку про заробітну плату позивача до 01.07.2000р., оскільки Управління немає можливості визначити суми заробітної плати, так як в особистих рахунках використовувались автоматизовані шифри кодування по видах нарахування, оскільки довідники шифрів на зберігання до архівного відділу Бердянської міської ради Запорізької області не надходив.
Суд не може прийняти вказані обставини як підставу для відмови у перерахунку пенсії та врахування довідки, оскільки за вимогами чинного законодавства, неможливість проведення перевірки не дає підстав для відмови у перерахунку пенсії та врахування довідок про заробітну плату.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем ототожнюється неможливість визначити суми заробітної плати та сплати страхових внесків відповідачем з не підтвердженням їх нарахування та сплата первинними документами, що не передбачено законодавством, зазначений висновок відповідача я фактично ґрунтується на припущеннях, оскільки сам факт про наявності відомостей про сплату не спростовується відповідачем.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17, від 26 березня 2021 року у справі № 414/1221/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 221/6434/16-а, від 28 серпня 2020 року у справі № 263/7235/17.
Зокрема Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17 зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв?язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.
Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії довідок, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території, яка полягає в тому, що неможливість провести управлінням Пенсійного фонду перевірку відповідності запису довідки первинним документам через проведення АТО, не може покладати надмірного тягаря та обов'язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17).
Також суд зазначає, що за вимогами законодавства, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
На підставі викладеного, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів його роботи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018р. у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, Пенсійний фонд повинен був взяти до уваги інформацію зазначену у довідках, аби у повному обсязі захистити права позивача, який звернувся до Управління за перерахунком пенсії.
Стосовно рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Частина 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За частиною 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018р. у справі № 816/2096/17).
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465заі18).
Суд звертає увагу, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18).
Разом з цим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019р. (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020р. (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021р. (справа № 280/2635/20).
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.11.2021р. у справі № 910/7586/19 щодо вирішення питання стягнення витрат на правничу допомогу у склад якої включено витрати на участь адвоката у судовому засіданні, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.
У цій постанові Верховний Суд указував, що беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.
При цьому, Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 зауважувала, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 також зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу.
Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача у сумі 1000грн.
Судами встановлено, що до матеріалів справи в підтвердження понесених витрат надано: Договір від 04.07.2022р. про надання правової допомоги; попередній розрахунок суми судових витрат від 04.07.2022р.; акт приймання-передачі наданих послуг від 06.07.2022р.; квитанцію від 04.07.2022р. на суму 2 000,00 грн.
Стосовно посилання апелянта на те, що справа є справою незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об'єму наданих послуг, суд зазначає, що вказане є припущенням, без врахування всіх об'єктивних та суб'єктивних обставин. Також, законодавство надає право особі отримати правову допомогу з будь-яких питань будь-якої складності, з подальшою її компенсацією.
Суд зазначає, що відповідач не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, апеляційна скарга не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Також, як вбачається з матеріалів справи, судом враховано зазначені апелянтом обставини.
Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру. Відповідач не довів не співмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості висновків суду з урахуванням наявних доказів стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 1000 грн.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.12.2022 року в адміністративній справі №280/4049/22 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.12.2022 року в адміністративній справі №280/4049/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 21 червня 2023 року.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко