19 липня 2023 року м. Дніпросправа № 215/250/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку
письмового провадження
в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року (головуючий суддя - Рябчук О.С.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради Косяк Наталії Володимирівни
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради Косяк Наталії Володимирівни (далі - Відповідача), в якому просила суд:
- встановлення наявності компетенції (повноважень) Директора комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Криворізької міської ради Косяк Наталії Володимирівни за результатом розгляду заяви від 07.11.22р. вх. 313 у сфері управління звернутися до Власника - Криворізької міської ради для прийняття рішення до правового порядку ст. 32 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» з проханням забезпечити соціальний захист для мене як ОНКО хворої при амбулаторному лікуванні рецептами на безоплатні ліки і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльність та зобов'язати звернутись;
- встановлення наявності компетенції (повноважень) Директора комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Криворізької міської ради Косяк Наталії Володимирівни за результатом розгляду заяви від 07.11.22р. вх. 313 у сфері управління надати дві копії цієї заяви з вашими реєстраційними номерами і видати довідки, що я як особа з інвалідністю перебуваю на амбулаторному лікуванні у закладі і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю та зобов'язати надати такі документи.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що Відповідач допустив бездіяльність, яка виявилась у неналежному застосуванні управлінської функції у розумінні п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, у невизначеності способу захисту інтересів ОСОБА_1 , правової позиції ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст.ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст.ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"; у непідкоренні ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України відповідно до розгляду заяви від 07.11.2022 року вх. №313. Також за поясненнями Позивача, Відповідач відмовився здійснювати свої виконавчі функції та не прийняв рішення щодо розгляду її заяви. При цьому, як зазначив Позивач, нормативно-правовий акт, індивідуальний акт за змістом п. 18, п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, є актом управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, а відповідач не визнає зміст та спрямованість діяльності держави, не вживає заходи для забезпечення гарантій визначених ст. 3, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 34, 49 Конституції України, не стоїть на захисті прав і основних свобод людини, не вживає заходів для забезпечення права на попередження за можливістю страждань і болю.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі №215/250/23 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради Косяк Наталії Володимирівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування апеляційної скарги, окрім доводів аналогічних доводам позовної заяви, Позивач зазначив про те, що, не встановлення судом правового статусу суб'єктів спірних правовідносин, правової природи Відповідача, організаційно-правової форми Відповідача з урахуванням ст. 78 ЦК України та п. 30 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», не надання визначеності управлінській функції Відповідача при зазначені закону, яким керувався суд надаючи таку визначеність, не повернення без розгляду відзиву відповідно до ч. 2 ст. 167 КАС України, який не відповідач вимогам ст. 162 КАС України, відмова у розгляді позову за правилами загального позовного провадження призвело до помилкового рішення та порушенню ч. 1-4 ст. 242, ст. 260 КАС України. Предметом позову є управлінська функція Відповідача і саме суд зобов'язаний встановити компетенцію Відповідача.
Позивач також подав письмові пояснення, в яких зазначив, що Відповідач застосував не належним чином свою управлінську функцію і діяв не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією України, не використовуючи свої повноваження з метою, з якою це повноваження надано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено, не розсудливо, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів Позивача, без урахування права Позивача на участь у процесі розгляду його заяви.
Відповідач, належним чином сповіщений про розгляд цієї справи, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.11.2022 ОСОБА_1 звернулась із заявою до директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради», у якій просила:
- надати безоплатний редуктал 80мг, Дифорс ХІ, Неронорм, Спирт етиловий 70%, вітамін АЕвід, Акулій хрящ, Венонорм, Енерліф, Клівас 69мг, Детралекс, Реліф;
- звернутись до власника - Криворізької міської ради для вирішення питання місцевого значення в межах ст. 3,19, ч. 2с. 28, ч. 1 ст. 29,49,144 Конституції України;
- негайно видати 80 довідок, що я як особа з інвалідністю перебуваю у вас на амбулаторному лікуванні;
- надати дві копії цієї моєї заяви з вашими реєстраційними номерами належно завірені;
- надати запрошення для мого представника, який надає соціальні послуги, з повідомленням про повноваження осіб, які розглядатимуть мою заяву від 07.11.2022р., а після розгляду її, висновки викласти в наказі;
- частково загладити мої моральні страждання сумою у 5000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 2481грн х 5000 = 12 405 000грн.
Заяву було прийнято 08.11.2022 Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради» та присвоєно вхідний номер №313.
Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради 11.11.2022 було розглянуто звернення Алефтини Стояновської від 08.11.2022 за вх. № 313 та надано вмотивовану відповідь за вих. №1370.
30.12.2022 ОСОБА_2 отримано копію відповіді від 11.11.2022 №1370 особисто, про що ним вчинено підпис в журналі вихідної документації Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради».
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача, яка виразилась у порушенні правового режиму розгляду його заяви, звернувся до адміністративного суду із позовом у цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з преамбулою Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 (далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Частиною першою статті 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина 1 статті 3 Закону України «Про звернення громадян»).
Визначення «заяви» (клопотання) міститься у частині 3 статті 3 Закону України «Про звернення громадян» та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до статті 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Статтею 18 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень громадян.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися до органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов'язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
З матеріалів цієї справи встановлено, що на запит ОСОБА_1 №313 від 07.11.2022 було надано письмову відповідь, яку отримано особисто ОСОБА_2 30.12.2022, про що свідчить вчинений ним напис в журналі вихідної документації.
З аналізу відповіді Відповідача випливає, що порушень вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо розгляду заяви від 07.11.2022 вх. 313: термінів розгляду, не вирішення питань, заявлених у заяві від 07.11.2022 вх. 313, не надання на них відповіді та не повідомлення позивача про результат розгляду з боку Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради» матеріалами справи не підтверджено.
Доводи Позивача про допущення з боку відповідача бездіяльності, яка виявилась у не винесенні індивідуального акту та у порушенні управлінської функції відповідно до п.18, 19, 144 Конституції України, безпідставні та необґрунтовані, з огляду на те, що заява Позивача від 07.11.2022 за вх.313 була розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян», за наслідками розгляду заяви від 07.11.2022 за вх.313 відповідь Позивачу була надана у повному обсязі на кожну вимогу заявника та у письмовій формі та була отримана ОСОБА_2 особисто під підпис, і чинним законодавством України не передбачено можливості надання правових актів у рамках розгляду звернення громадян згідно Закону України «Про звернення громадян».
Виходячи з викладеного, а також меж заявлених позовних вимог та обставин, з якими позивач їх обґрунтовує, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Позивачем не доведено порушення Відповідачем управлінської функції при розгляді і вирішенні заяви від 07.11.2022 вх.313.
Щодо надання належно завірених двох копій заяви Позивача з реєстраційними номерами, суд першої інстанції правильно зазначив, що така вимога суперечить принципам Закону України «Про звернення громадян», оскільки Закон слугує для досягнення мети реалізації прав громадян щодо звернень останніми до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
З матеріалів справи слідує, що Позивач просить Відповідача надати першому копії його ж власної заяви, яку Позивач безпосередньо подає, отже, в момент звернення із такою заявою у ОСОБА_1 була можливість зробити копії своєї заяви, а така вимога свідчить лише про зловживання своїми права під час звернення на підставі Закону України «Про звернення громадян».
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
З огляду на вказане, перевіривши правомірність дій (бездіяльності) Відповідача при розгляді заяви Позивача щодо їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності при наданні Позивачу відповіді на його заяву.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при наданні відповіді на скаргу Позивача від 07.11.2022 вх. №313 директор Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради» ОСОБА_3 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Щодо посилань Позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з розглядом цієї справи в поряду спрощеного позовного провадження та у зв'язку з не поверненням без розгляду відзиву на позовну заяву, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Частиною 3 статті 257 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин - є адміністративною справою незначної складності (малозначною справою).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з п. 10 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи характер спірних відносин, склад учасників та предмет доказування, що не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дана справа відноситься до справ незначної складності, яка може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Крім того, дослідивши відзив Відповідача на позовну заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його відповідність вимогам КАС України та, як наслідок, про відсутність підстав для повернення його без розгляду судом першої інстанції.
Вказані обставини свідчать про безпідставність доводів Позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у цій справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 20.04.2023 скасуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі №215/250/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова