20 липня 2023 р. Справа № 520/3081/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2023, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 07.04.23 по справі № 520/3081/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 70% грошового забезпечення 01.01.2018; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 74% грошового забезпечення з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат з урахуванням проведених виплат; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській, області на користь ОСОБА_1 судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач всупереч вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" протиправно обмежив максимальний розмір його пенсії, шляхом зменшення розміру грошового забезпечення у відсотках з 74% до 70% відповідних сум грошового забезпечення після проведеного перерахунку пенсії на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 № 103.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 70% грошового забезпечення 01.01.2018. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 74% грошового забезпечення з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат з урахуванням проведених виплат. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській, області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 88 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2023 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 03.04.1992 року. Зазначає, що до 01.01.2018 року основний розмір пенсії позивача складав 74% грошового забезпечення. Вказує, що відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону №1166 від 27.03.2014 року) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до вказаної статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Стверджує, що розмір пенсії позивача після проведених перерахунків збільшився. Умови пенсійного забезпечення позивача не погіршились, позаяк відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром. Наголошує про передчасність вимог про виплату пенсії без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат з урахуванням проведених виплат. Вказує про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги.
Відповідачем по справі отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Разом з тим, працівниками УДППЗ "Укрпошта" повернуто поштове відправлення суду, яке надсилалося на адресу позивача, із відмітками «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно пунктів 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.
Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “за закінченням терміну зберігання”, “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 року у справі №821/818/16, від 16.12.2020 року у справі №120/4080/19-а.
Також, на електронну адресу представника позивача, зазначену в позові, судом апеляційної інстанції засобами електронного зв'язку було направлено копії ухвал про відкриття апеляційного провадження у даній справі та про призначення справи до апеляційного розгляду у письмовому провадженні, копію апеляційної скарги.
Суд зазначає, що позивач надав суду електронну адресу, зазначивши її в позовній заяві, то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2023 року у справі №465/6147/18.
Таким чином, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення позивача про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Розмір пенсії позивача при призначенні складав 74% відповідних сум грошового забезпечення.
З 01.01.2018 позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі довідки уповноваженого органу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб" № 103 від 21.02.2018.
Проте, після проведеного перерахунку, пенсія була обчислена з розміру 70% грошового забезпечення.
Не погодившись із таким перерахунком, позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача, які полягають в перерахунку пенсії позивача, виходячи з 70% грошового забезпечення 01.01.2018. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію у розмірі 74% грошового забезпечення з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат з урахуванням проведених виплат.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, є Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Закон України №2262-ХІІ).
Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно зі ст.13 Закону України №2262-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або через хворобу - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, - 85 процентів, до категорії 2 - 80 процентів.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011 року, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри 80 замінено цифрами 70.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про зміну встановленого Законом максимального розміру пенсії після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Аналізуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що положення статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії, виходячи з 70% від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Тобто, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася після призначення пенсії позивачу та не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що розмір призначеної вперше пенсії складав 74% грошового забезпечення, виходячи з вислуги років - 28 років.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
У постанові від 16.10.2019 у справі №240/5401/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Застосування іншого показника (70%) до перерахунку пенсії стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, з огляду і на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Отже, при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 року у відповідача по справі були відсутні правові підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії з 74% до 70% грошового забезпечення.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно ч.2 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону №1166 від 27.03.2014 року, що діє на час виникнення права на перерахунок) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення, у зазначеній редакції положення Закону №2262-ХІІ були застосовані відповідачем при обчисленні розміру пенсії позивачу при її перерахунку з 01.01.2018 року, то колегія суддів вважає необґрунтованими, з урахуванням вже вказаного вище, та зазначає, що застосування в даному випадку показника 70% відповідних сум грошового забезпечення максимального розміру пенсії до перерахунку пенсії позивача є протиправним, оскільки стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених.
На підставі викладеного вище та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №240/5401/18, враховуючи, що позивачу була призначена пенсія у розмірі 74% грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача щодо зменшення позивачу пенсії з 01.01.2018 процентної складової розміру пенсії з 74% до 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Стосовно задоволених судом першої інстанції вимог позову в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат з урахуванням проведених виплат, колегія суддів зазначає, що на теперішній час відсутні підстави вважати, що відповідачем по справі при виплаті суми заборгованості буде застосовані приписи будь-якої постанови або іншого нормативно-правового акту щодо відстрочення виплат, тому вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки заявлена наперед та стосуються правовідносин, які ще не склались.
Отже, питання застосування чи незастосування постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат, стосується безпосереднього виконання судового рішення, і оскарження відповідних дій чи бездіяльності вже цієї стадії, а тому такі вимоги є передчасними.
Таким чином, з огляду на викладені висновки у цій справі, доводи позивача в обґрунтування вимог щодо задоволення позову в цій частині є помилковими.
Відповідно, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими.
Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій відповідача, які полягають в перерахунку пенсії позивачу, виходячи з 70% грошового забезпечення 01.01.2018, та зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію у розмірі 74% грошового забезпечення з 01.01.2018.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а, то колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Загальні правила, закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Поняття «повинна була дізнатись», використане у ст.122 КАС України, слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 02 березня 2021 року по справі №758/7700/17 зазначив, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, з моменту отримання грошових виплат, при отриманні від органу Пенсійного фонду України повідомлення про призначення пенсії, відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
У свою чергу, частиною третьою статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
В даному випадку, у межах даної справи підтверджено протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу зменшення розміру пенсії позивача при перерахунку розміру пенсії з 01.01.2018 року з показника 74% грошового забезпечення до показника 70% грошового забезпечення, тобто встановлено факт неправильного здійснення перерахунку пенсії позивача пенсійним органом та протиправність дій пенсійного органу під час здійснення ним пенсійних виплат. Відповідно, оскільки перерахунок та виплату пенсії, на яку позивач має право, не проведені вірно та своєчасно, з вини органу Пенсійного фонду України, колегія суддів вважає, що такий перерахунок та виплата пенсії мають бути проведені з дати виникнення права, без обмеження строком, передбаченим ст.122 КАС України.
Посилання скаржника на практику Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обставини у даній справі є відмінними від тих, що склалися у справі, на яку посилається скаржник, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строків звернення до суду.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат з урахуванням проведених виплат, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2023 по справі № 520/3081/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно-правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат з урахуванням проведених виплат.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2023 року по справі № 520/3081/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош