13 липня 2023 р.Справа № 520/1273/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Єгупенко В.В.) від 03.11.2022 року по справі №520/1273/22
за позовом ОСОБА_1
до Рівненської митниці Державної митної служби України, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
скасувати рішення Рівненської Митниці Державної митної служби України про визнання недійною Митної декларації № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 при оформленні транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ;
зобов'язати Регіональний сервісний цент ГСЦ МВС в Харківській області (Філія ГСЦ МВС) поновити державну реєстрацію транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ;
стягнути з Рівненської митниці Державної митної служби України моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 року по справі №520/1273/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідач, Рівненська митниця Державної митної служби України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
28.06.2023 р. до суду від Рівненської митниці Державної митної служби України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначено, що представник митниці у цій справі, відповідно до наказу № 214-в від 19.06.2023 р., 13.07.2023 р. перебуватиме у відпустці.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідач, діючи як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду доказів неможливості участі у розгляді справи іншого представника, який має повноваження на представлення інтересів митного органу у суді.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.07.2021 з метою виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів у вільний обіг, декларантом ФОП ОСОБА_2 в Рівненську митницю подано митну декларацію (довідковий номер 2021/003095), що зареєстрована відповідно до положень статті 264 МК України за № UA204020/2021/245299.
Вказану митну декларацію подано в Рівненську митницю з метою проведення митного оформлення товару, а саме - легковий автомобіль марки "MERCEDES-BENZ", модель "C270", календарний рік виготовлення - 2002, модельний рік виготовлення - 2002, бувший у використанні, призначений для використання по дорогам загального користування, ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_2 , номер двигуна Н/В, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів - 2686, колісна формула 4х2, тип кузова універсал, загальна кількість місць включаючи місце водія 5, власник гр. ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_3 , пас. МТ 174363 від 26.08.2011р., виданий ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській обл.).
В другому підрозділі графи 37 митної декларації зазначено літерний код НК "Митне оформлення для вільного обігу з особливими умовами оподаткування транспортних засобів особистого користування, що були у використанні та з року випуску яких минуло більше п'яти років, які класифікуються за товарними позиціями 8703 (крім транспортних засобів, що класифікуються за товарними підпозиціями 8703 10, 8703 40), 8704 (загальною масою до 3,5 тонни) згідно з УКТЗЕД та станом на 31 грудня 2020 року перебували у митному режимі тимчасового ввезення або транзиту, у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію" Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 20.09.2012 року № 1011 (Класифікатор особливостей).
Митне оформлення проводилось відповідно до вимог Законів України від 15 квітня 2021 року № 1402-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо справляння податків і зборів, інших обов'язкових платежів, об'єктом оподаткування якими є транспортні засоби" (Закон № 1402) та № 1403-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України" (Закон № 1403).
14.07.2021 року за заявою позивача ОСОБА_1 у ТСЦ № 6341 РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області (філія ГСЦ MBC) (ТСЦ № 6341) на підставі поданих документів та МД № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 року, після проведення відповідних перевірок документів та транспортного засобу, було зареєстровано легковий автомобіль, Mercedes-Benz C 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . На транспортний оформлено свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 та закріплено номерний знак НОМЕР_5 .
Разом з тим, згідно з інформацією, що міститься в АСМО "Інспектор" легковий автомобіль марки "MERCEDES-BENZ", модель "C270", НОМЕР_2 ввезено в Україну 22.06.2019 через пункт пропуску "Гоптівка (Україна) - Нехотєєвка (РФ)" (UA807120), з території Російської Федерації, що не дає можливості застосовувати при митному оформленні порядок нарахування акцизного збору, та податку на додану вартість з врахуванням особливостей, встановлених пунктом 77 підрозділу 2 та пунктом 36 підрозділу 5 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
У зв'язку виявленими невідповідностями та відмовою від здійснення зовнішньоекономічної операції, за заявою декларанта ФОП ОСОБА_2 та з дозволу митного органу митну декларацію від 06.07.2021 № UA204020/2021/245299 було визнано недійсною відповідно до ст. 269 Митного кодексу України та пп. 39-44 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2012 № 450.
Враховуючи вищевикладене, Рівненська митниця надала дозвіл на заяву декларанта про анулювання митної декларації.
25.08.2021 року до ТСЦ № 6341 надійшов лист № 7-13-1/28-01/8.3-41/2255 16.09.2021 року виконуючого обов'язки начальника Рівненської митниці з приводу скасування реєстрації автомобіля Mercedes-Benz C 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 в зв'язку з визнанням недійсною митної декларації вiд 06.07.2021 року № UA204020/2021/245299.
За фактами, викладеними у листі митниці проведено перевірку (висновок службової перевірки ТСЦ № 6341 щодо скасування від 08.10.2021) та згідно вимог пункту 40 постанови Кабінету міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року (Порядок).
12.10.2021 року у ТСЦ № 6341 оформлено заяву № 331926035 та вказаний автомобіль знято з обліку технологічною операцією 500 - Зняття з обліку у зв'язку зі скасуванням реєстрації, про що повідомлено позивача листом від 13.10.2021 № 31/20/1-2133.
Не погодившись з такими рішеннями (діями) відповідачів, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що у спірних правовідносинах відповідачами не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 в Рівненській митниці ДМС за ЕМД № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 здійснено митне оформлення транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . При розмитненні вказаного автомобіля позивачем сплачено на рахунок Рівненської митниці ДФС суму митних платежів. До митного оформлення були подані усі необхідні документи та за результатами здійснення митного контролю за митною декларацією № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 посадовими особами митниці встановлено, що митна декларація містить усі відомості, які передбачені нормами Митного кодексу України та подана із усіма необхідними документами. Крім цього, під час здійснення митного контролю за митною декларацією посадовою особою митниці не виявлено невідповідностей відомостей, зазначених в митній декларації відомостям, зазначеним у товаросупровідних документах.
Також, 06.07.2021, Рівненською митницею ДФС здійснено (завершено) митне оформлення за митною декларацією № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 і товар - транспортний засіб Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , випущено у вільний обіг.
06.07.2021 ТОВ «Рівнестандарт» видано Сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу, відповідно до якого транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ С270 CD1. 2002 року випуску може бути зареєстрований або допущено до участі у дорожньому русі без виконання подальших процедур затвердження.
В подальшому 06.07.2021 року, Рівненською митницею видано посвідчення про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_6 .
У зв'язку з цим, 09.07.2021 ОСОБА_1 направлено заяву за № 301434155 до Територіального сервісного центру № 6341 про реєстрацію транспортного засобу, привезеного з-за кордону по посвідченню митниці.
ОСОБА_1 здійснено оплату послуг за державну реєстрацію транспортного засобу, про що свідчать квитанції № ПН 1489 від 09.07.2021 року та № ПН 1478.
14.07.2021 року проведено державну реєстрацію та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
В свою чергу, судом встановлено, що 08.07.2021 р. декларантом ФОП ОСОБА_2 до митного органу подано заяву, в якій він просив анулювати митну декларацію №UA204020/2021/245299 від 06.07.2021, у зв'язку з відмовою від зовнішньо-економічної діяльності (а.с. 17). На вказаній заяві мітиться резолюція начальника Рівненської митниці: «Для опрацювання та проведення необхідних процедур в межах питань пов'язаних із застосуванням митних декларацій затверджених ПКМУ від 21.05.12 № 450 (пп 39-44).
В подальшому, МД № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 визнано недійсною відповідно до ст. 269 Митного кодексу України, за зверненням декларанта ФОП ОСОБА_2 . Рішення про визнання недійсною МД здійснено посадовою особою Рівненської митниці шляхом внесення відповідних відміток до електронної митної декларації на підставі п. 41 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.05.2012 № 450.
У зв'язку з цим, Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Харківській області було скасовано реєстрацію транспортного засобу.
Надаючи оцінку рішенням (діям) відповідачів у справі, суд виходить з наступного.
Митне оформлення проводилось відповідно до вимог Законів України від 15 квітня 2021 року № 1402-1Х "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо справляння податків і зборів, інших обов'язкових платежів, об'єктом оподаткування якими є транспортні засоби" (Закон № 1402) та № 1403-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України" (Закон № 1403).
Підрозділом 5 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу доповнено пунктом 36, відповідно до якого тимчасово, протягом 180 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо справляння податків і зборів, інших обов'язкових платежів, об'єктом оподаткування якими є транспортні засоби", сума акцизного податку визначається платником податку, на якого поширюється дія цього пункту, за ставкою, що розраховується за формулою.
При цьому дій цього пункту не поширюється на транспортні засоби, якщо вони не відповідають екологічним нормам «ЄВРО-2» і вище та/або мають походження з країни, визнаної державою-окупантом згідно із законом України або визнаної державою-агресором по відношенню до України згідно із законодавством, та/або ввозяться з території такої держави-окупанта (агресора) та/або з тимчасово окупованої території України, визначеної такою згідно із законом України.
Згідно з інформацією, що міститься в АСМО "Інспектор" легковий автомобіль марки "MERCEDES-BENZ", модель "С270", НОМЕР_7 ввезено в Україну 22.06.2019 через пункт пропуску "Гоптівка (Україна) - Нехотєєвка (РФ)" (UA807120), з території російської федерації, що, на думку митного органу, не дає можливості застосовувати при митному оформленні порядок нарахування акцизного збору, та податку на додану вартість з врахуванням особливостей, встановлених пунктом 77 підрозділу 2 та пунктом 36 підрозділу 5 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
У зв'язку виявленими невідповідностями та відмовою від здійснення зовнішньоекономічної операції, за заявою декларанта ФОП Калюти та з дозволу митного органу митну декларацію від 06.07.2021 № UA204020/2021/245299 було визнано недійсною відповідно до ст. 269 Митного кодексу України та пп. 39-44 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2012 № 450.
При цьому, суд першої інстанції заначив, що при здійсненні контролю із застосуванням системи управління ризиками АСАУР не згенеровано додаткових форм митного контролю.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 31 Митного кодексу України, митна справа здійснюється з використанням інформаційних технологій, у тому числі заснованих на системах, що забезпечують функціонування електронних інформаційних ресурсів митних органів, і засобів їх забезпечення, що функціонують на національному та/або міжнародному рівні.
Згідно з ч. 7 ст. 31 Митного кодексу України, власне розроблення програмного забезпечення для митних органів здійснюється спеціалізованим підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.
Для виконання передбачених цим Кодексом митих формальностей використовується автоматизована система митного оформлення, що входить до складу єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України. У разі виходу з ладу автоматизованої системи митного оформлення або єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів митні формальності виконуються в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до ч. 5 ст. 264 Митного кодексу України, з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації.
Митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав:
митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу;
електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів;
митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ст. 337 Митного кодексу України визначено, що перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.
Контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання вимог законодавства України з питань митної справи.
Автоматизована система аналізу та управління ризиками (АСАУР) - це сукупність програмно-інформаційних комплексів, які забезпечують функціонування системи управління ризиками під час митного контролю та оформлення товарів і транспортних засобів. При загальній тенденції скорочення фізичного огляду автоматизована система управління ризиками стає одним із основних факторів оперативного проведення митних формальностей.
Отже, контроль та перевірка митних декларацій покладається виключно на митний орган, а митний інспектор відповідно до законодавства самостійно обрав метод митного контролю, у зв'язку з чим посилання суду на неможливість згенерування системи АСАУР при здійсненні митного контролю, не може бути підставою для визнання митної декларації недійсною.
В рішенні суду першої інстанції також зазначено, що митне оформлення проводилося відповідно до вимог Законів України від 15.04.2021 № 1402-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо справляння податків та зборів, інших обов'язкових платежів, об'єктом оподаткування яких є транспортні засоби» та Закону № 1403-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення.
Разом з тим, оскільки легковий автомобіль марки «Merсеdes-Benz» модель 270 WDB2032161F369734 ввезено в Україну 22.06.2019 через пункт пропуску «Гоптівка (Україна) - Нехотєєвка (РФ) (UA807120) з території російської федерації, це не дає можливості застосувати при митному оформленні порядок нарахування акцизного збору, та податку на додатну вартість з врахуванням особливостей, встановлених пунктом 77 підрозділу 2 та пунктом 36 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Наведене фактично свідчить про те, що митний орган дійшов висновку, що митним декларантом вчинено дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів (сплати у меншому розмірі) по митній декларації, у зв'язку із неправильним застосуванням Закону України № 1402-ІХ та як наслідок недооплатою митних платежів.
Колегія суддів зазначає, що митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості.
Згідно ч. 8 ст. 264 Митного кодексу України, з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Положеннями п. п. 1, 4 ст. 289 Митного кодексу України передбачено, що обов'язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України, а також після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання.
Відповідно до п. 39 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, платник податків - особа, на яку відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України та інших законів України покладено обов'язок зі сплати митних платежів.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (п. 15.1. ст. 15 ПК України).
Згідно пп «в» п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, декларантом є особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування.
Відповідно до Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України 17.11.2005 № 1118 (у редакції наказу Держмитслужби від 17.03.2008 № 229), у разі виявлення фактів, що підтверджують неможливість здійснення митного оформлення ТЗ зі звільненням від оподаткування, вирішується питання щодо сплати належних податків і зборів (обов'язкових платежів) або зворотного вивезення ТЗ за межі митної території України. Зворотне вивезення ТЗ здійснюється за заявою власника (уповноваженої особи) з оформленням ВМД. У разі заявлення в митній декларації неправдивих відомостей та надання митному органу документів з такими відомостями, як підстави для звільнення від сплати податків і зборів, складається протокол про порушення митних правил.
Приписи наведених вище норм свідчать про те, що у разі виявлення (встановлення) порушення митних правил, митний орган повинен був скласти картку відмови у прийнятті митної декларації та належним чином надіслати її декларанту, або виконати вимоги, передбачені ч. 4 ст. 289 Митного кодексу України та відповідними правилами Митного контролю, а не приймати рішення щодо визнання недійсною митної декларації.
Також суд зазначає, що рішення про визнання недійсною митної декларації прийняте з посиланням на приписи ч. 1 ст. 269 Митного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Митного кодексу України, відповідно до положень цієї статті за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана. У разі відмови у наданні такого дозволу митний орган зобов'язаний невідкладно, письмово або в електронному вигляді, повідомити декларанта про причини і підстави такої відмови.
Тобто, приписи цієї норми регулюють питання відкликання митної декларації, а не визнання її недійсною.
При цьому, ч. 5 ст. 269 Митного кодексу України визначено, що відкликання митної декларації допускається лише до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму.
В свою чергу, в межах цих правовідносин митне оформлення товару, на момент прийняття рішення про визнання недійсною митної декларації вже було завершене.
Підстави ж визнання недійсною митної декларації визначено в ч. 6 ст. 269 Митного кодексу України, де зазначено, що якщо товари, транспортні засоби комерційного призначення, оформлені за декларацією для вивезення за межі митної території України, не перетнули державний кордон України протягом 180 днів, митний орган визнає цю митну декларацію недійсною. Зазначений строк може бути зменшений за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи.
Інших обставин, при настанні яких митна декларація може бути визнана недійсною ні МК України ні чинне законодавство України не містить.
Таким чином, подання до митного органу заяви декларанта про «анулювання» митної декларації, в якій підставою для вчинення такої дії вказано «у зв'язку з відмовою від зовнішньо-економічної діяльності» суперечить вимогам митного законодавства та як наслідок, у митного органу були відсутні підстави як для відкликання митної декларації (оскільки митне оформлення вже було завершене) так і для визнання такої митної декларації недійсною (у зв'язку з відсутністю підстав, визначених ч. 6 ст. 269 Митного кодексу України).
Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 269 Митного кодексу України порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із абзацом 2 п. 44 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 21.05.2012, не допускається визнання недійсною митної декларації, якщо частина або всі товари, транспортні засоби комерційного призначення, що в ній задекларовані, після оформлення такої декларації видані з-під митного контролю.
Відповідно до ч. 2 ст. 321 Митного кодексу України, у разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційною призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Положеннями п. 1 ч. 6 ст. 321 Митного кодексу України встановлено, що перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем закінчується: у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митної о режиму.
Враховуючи те, що митне оформлення товару (транспортного засобу) було завершено, товар видано з-під митного контролю, випущено у вільний обіг, суд дійшов до висновку, що митного органу були відсутні підстави для визнання недійсною митної декларації №UA204020/2021/245299 від 06.07.2021.
Що стосується способу захисту права позивача в цій частині, суд зазначає, що при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 заявлено вимогу про скасування рішення Рівненської митниці Державної митної служби України про визнання недійною Митної декларації №UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 при оформленні транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Разом з тим, судом встановлено, що фактично митний орган не приймав рішення про визнання недійсною митної декларації у письмовому вигляді та з відповідними реквізитами (номер рішення, дата його прийняття, підстави прийняття, ПІБ та підпис посадової особи, яка його приймала, тощо), а митну декларацію визнано недійсною у зв'язку з резолюцією начальника Рівненської митниці: «Для опрацювання та проведення необхідних процедур в межах питань пов'язаних із застосуванням митних декларацій затверджених ПКМУ від 21.05.12 № 450 (пп 39-44) на заяві ФОП ОСОБА_2 , яка реалізована посадовою особою митного органу шляхом внесення відповідних відміток до електронної митної декларації на підставі п. 41 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.05.2012 № 450.
Тобто, посадовими особами митного органу вчинені дії, які в результаті призвели до визнання недійсною митної декларації.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Аналогічні норми закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, де зокрема, ст. 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників.
Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
Таким чином, суд зазначає, що способи захисту права - це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права і такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, а тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зміст адміністративної юстиції - ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.
Судовий захист публічно-правових прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб визначений приписами КАС України, де зокрема, передбачено: право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом; право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, тощо.
Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.
А у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Крім того, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обираючи між загальними способами захисту права (передбаченими законодавством) або спеціальними, адміністративним судам необхідно не допустити зловживання правом на захист та порушення прав відповідачів, багаторазове порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, а також не ускладнити виконання рішень у справах.
Тобто, встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право.
Наведене вище свідчить про те, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому, колегія суддів зазначає, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у публічно-правових відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З метою ефективного захисту прав позивача колегія суддів вважає, що в межах цих правовідносин належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дій Рівненської митниці Державної митної служби України про визнання недійною митної декларації № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 щодо транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 та зобов'язати Рівненську митницю Державної митної служби України поновити митну декларацію № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 щодо транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській області (Філія ГСЦ МВС) поновити державну реєстрацію транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , колегія суддів дійшла до висновку, що вказана вимога є передчасною, оскільки лише після поновлення митної декларації щодо транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 та повідомлення про поновлення митної декларації, зокрема і другого відповідача, у Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській області виникне обов'язок щодо поновлення реєстрації цього ТЗ.
Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
По своїй суті, зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Суд зазначає, що завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
При цьому гроші (розмір моральної шкоди) виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (такі висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду.
Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
В межах спірним правовідносин колегія суддів дійшла до висновку, що матеріали цієї адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, а тому вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A.303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 року по справі №520/1273/22 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 року по справі №520/1273/22 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Рівненської митниці Державної митної служби України про визнання недійною митної декларації № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 щодо транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Зобов'язати Рівненську митницю Державної митної служби України поновити митну декларацію № UA204020/2021/245299 від 06.07.2021 щодо транспортного засобу Mercedes-Benz С 270 CDI, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
В іншій частині в задоволенні позовних відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 20.07.2023 року.