20 липня 2023 р. Справа № 440/7621/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.01.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 05.01.23 по справі № 440/7621/22
за позовом ОСОБА_1
до Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, які виразились у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 21 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців. січень 2008 року і березень 2018 року; зобов'язати Третій Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 грудня 2018 року, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; встановити контроль за виконанням судового рішення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.01.2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Третього пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо відмови нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення". Зобов'язано Третій пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Третій Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.01.2023 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Зазначає, що судом не з'ясовані фактичні обставини фінансування відповідача, який є органом державної влади, фінансувався з державного бюджету у 2016-2018 роках. Матеріали справи не містять доказів, що відповідач у межах наявних фінансових ресурсів Державного бюджету і при їх наявності не здійснював у 2016-2018 роках нарахування і виплату індексації позивачу. Вказує, що для визначення наявності чи відсутності у позивача права на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року судом не досліджено, чи змінювався розмір грошового забезпечення відповідача та який місяць є базовим, а також відсоток інфляції за відповідний період. Стверджує, що можливість проведення індексації грошових доходів залежить від порогу індексації - величини індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. У свою чергу, якщо величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка, індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.2 ст.12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Статтею 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, у тому числі значення справи для сторін, категорію та складність справи, кількість сторін та інших учасників справи та чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес.
Враховуючи характер спірних відносин, склад учасників, предмет доказування та той факт, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, дана справа відноситься до справ незначної складності.
З огляду на те, що справа відноситься до категорії незначних, не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (тобто в порядку письмового провадження у відповідності до п.10 ч.1 ст.4 КАС України), характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу та перебував на фінансовому забезпеченні в Третьому пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області.
Представник позивача - адвокат Драгомирова О.М. звернулася до Третього пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 за період проходження служби індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням базових місяців - січень 2008 року та березень 2018 року.
19 серпня 2022 року відповідач надав відповідь листом №47/1078/40, у якій зазначив, що згідно Довідки про нараховане грошове забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, грошове забезпечення ОСОБА_1 постійно змінювалося. Так, підвищення посадового окладу відбулося у червні 2017 та березні 2018 року, що вбачається з вищезазначеної довідки про нараховане грошове забезпечення, а тому базовими місяцями для нарахування індексації є січень 2008, червень 2017 та березень 2018 року. Отже, відсутні підстави для нарахування та виплати з 01.01.2016 по 21.12.2018 індексації грошового забезпечення.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії щодо відмови у виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.12.2018 та що наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, вважаючи базовим місяцем січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 21.12.2018, вважаючи базовим місяцем березень 2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця відповідно до абз. 4 п.5 Постанови №1078, з урахуванням раніше проведених виплат. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).
Згідно зі ст.1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Приписами ст.2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка згідно змінам, внесених згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі по тексту - Порядок №1078).
Згідно із п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці 2 пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078, та цифри "101" замінено цифрами "103.
Абзац 2 пункту 1-1 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 р. (справа №638/9697/17), від 30.09.2019 р. (справа №750/9785/16-а), від 20.11.2019 р. у справі №522/11257/16-а.
Отже, заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 26.12.2019 р. по справі № 610/1175/17.
Як вказано відповідачем, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно, колегія суддів вважає, що обмежене фінансування (відсутність фінансового ресурсу) відповідача не впливає на право позивача щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
При цьому, відповідачем не надано належних доказів того, що ним протягом спірного періоду надсилались до відповідного органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Оскільки передбачена Законом №1282-ХІІ індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, який на момент проходження військової служби перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, колегія суддів вважає, що останній зобов'язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Невиконання відповідачем такого обов'язку свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що була висловлена у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.
Стосовно спірного питання у даній справі щодо встановлення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення та відповідним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Отже, відповідно до приписів наведеної вище норми Порядку №1078 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Однак, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" були внесені значні зміни у Порядок №1078 у зв'язку з чим з 01.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Так, відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Отже, із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 за №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Аналіз приписів Законів України №2011-XII та №1282-ХІІ вказує на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оскільки індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації
Наведене вище узгоджується з постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20.
Колегія суддів зазначає, що у справах №400/1118/21, №420/3593/20 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2,5,10-2 Порядку №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Верховний Суд вказав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
На підставі вказаного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Колегія суддів звертає увагу, що в контексті спірних правовідносин у даній справі, із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 за №1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв'язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
При цьому, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії.
Колегія суддів зазначає, що навіть за умов виплати у період проходження позивачем військової служби відповідачем на користь позивача щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто збільшення розміру його грошового забезпечення, вказаним збільшенням не відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" було збільшено грошове забезпечення військовослужбовців. Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Указ Президента України "Про внесення зміни до Указу Президента України від 14.04.1999 за №379 та визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України" набрав чинності з 01.01.2008.
Доказів підвищення у період з 01.01.2008 року (після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007) по 28.02.2018 тарифної ставки (посадового окладу) позивача матеріали справи не містять.
Таким чином, в силу норм Порядку №1078 січень 2008 року є місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за спірний період.
Отже, відповідні посилання апеляційної скарги щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах січня 2008, як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, є необґрунтованими.
Таким чином, індексація грошового забезпечення за період за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року повинна була нараховуватися та виплачуватися позивачу із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.06.2022 по справі №640/8991/21, від 28.09.2022 по справі №560/3965/21, від 28.06.2022 по справі №420/4841/21.
Матеріали даної справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
Суд звертає увагу, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію Закону №1282-ХІІ.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.
З огляду на наведене вище, відповідні доводи апеляційної скарги про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, суперечать висновкам суду у даній справі.
Доводи апеляційної скарги про не порушення законних прав та інтересів позивача щодо нарахування та виплати індексації, є помилковими.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З метою ефективного захисту прав позивача колегія суддів вважає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача буде саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року базового місяця відповідно до абз. 4 п.5 постанови №1078, з урахуванням раніше проведених виплат.
З огляду на наведене вище, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем у справі, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірності його дій, які є предметом оскарження у даній справі.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.01.2023 по справі № 440/7621/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.О. Бегунц