20 липня 2023 р. Справа № 480/7226/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 (ухвалене суддею Павлічек В.О.) по справі № 480/7226/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області третя особиа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.10.2022 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням періоду її роботи нянею у Тростянецькому ясла-садку № 3 з 01.03.1984 по 10.07.1995, як стажу, який дає право на призначення пенсії за віком.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка, відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , працювала, зокрема, з 01.03.1984 по 10.07.1995 року у Тростянецькому ясла-садку № 3 на посаді няні.
26.09.2022 позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яку за принципом екстериторіальності передано на розгляд Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 184150009951 від 03.10.2022 відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, зазначивши, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років, а згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж позивачки складає 23 роки 09 місяців 29 днів, а період роботи з 02.03.1984 по 10.07.1995 до страхового стажу не зараховано, оскільки відсутня довідка про реорганізацію ясла-саду № 2 або будь який документ, підтверджуючий зв'язок між ясла-садом № 2 та д/садком “Чебурашка”.
Вважаючи спірне рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки період її роботи з 01.03.1984 по 10.07.1995 у Тростянецькому ясла-садку № 3 на посаді няні, з підстав відсутності довідки про реорганізацію ясла-саду № 2 або будь якого документу, підтверджуючого зв'язок між ясла-садом № 2 та д/садком “Чебурашка”.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, який набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Із урахуванням вищевикладеного, до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
Згідно із ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, відомості в трудовій книжці не є єдиним джерелом інформації про характер трудових відносин.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 16.09.2022 р. у справі № 560/1399/19.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка у період з 01.03.1984 по 10.07.1995 року працювала у Тростянецькому ясла-садку № 3 на посаді няні (а.с. 45 (зворотній бік), проте даний період не був зарахований до страхового стажу позивача при призначенні пенсії за віком, оскільки відсутня довідка про реорганізацію ясла-саду № 2 або будь який документ, підтверджуючий зв'язок між ясла-садом №2 та д/садком “Чебурашка” (а.с. 45 (зворотній бік), хоча позивачка у спірний період працювала у Тростянецькому ясла-садку №3, а не в ясла-саду № 2., а запис щодо звільнення позивачки з 10.07.1995 завірено печаткою Тростянецького міського ясла-саду "Родничок", а не д/садку “Чебурашка”, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 позивачки.
На момент внесення у трудову книжку позивача спірного запису була чинна Інструкція “Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях”, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях № 162 від 20.06.1974 (в подальшому - Інструкція № 162).
Згідно до пунктів 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.
Пунктом 4.1 Інструкції 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічна норма міститься також в пункті 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також слід зазначити, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС № 656 від 06.09.1973 "Про трудові книжки робітників та службовців", відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 “Про трудові книжки працівників” також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 по справі № 654/890/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Судовим розглядом встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду з 01.03.1984 по 10.07.1995 містять неправдиві або недостовірні відомості, вказаний запис виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем недоліки, як-то відсутність довідки про реорганізацію ясла-саду № 2 або будь який документ, підтверджуючий зв'язок між ясла-садом №2 та д/садком “Чебурашка”, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Згідно із ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Частиною 1 статті 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, при виникненні у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області перевірки достовірності відомостей про позивача.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки період її роботи з 01.03.1984 по 10.07.1995 у Тростянецькому ясла-садку № 3 на посаді няні, з підстав відсутності довідки про реорганізацію ясла-саду № 2 або будь якого документу, підтверджуючого зв'язок між ясла-садом № 2 та д/садком “Чебурашка”, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 по справі № 480/7226/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова