20 липня 2023 р. Справа № 520/7633/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 Ухвалене суддею Мар'єнко Л.М.) по справі № 520/7633/22
за позовом ОСОБА_1
до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила, скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.01.2022 № 204650011424 про відмову в призначенні їй пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язати відповідача призначити та виплатити пенсію позивачці, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 04.01.2022.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 позов задоволено частково, а саме: скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.01.2022 №204650011424 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2022 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду по цій справі; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 та прийняти судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивачки не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржується, а позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою від 04.01.2022 про призначення пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачкою подано наступні документи: паспорт, ідентифікаційний код, трудові книжки від 21.07.1978 та від 01.07.2014, атестат № 610 від 17.07.1978, диплом від 30.06.1983, свідоцтво про шлюб від 22.08.1981, свідоцтво про народження від 17.05.1960, свідоцтво про народження дітей від 02.10.1983 та від 19.01.1988, довідка про стаж №11 та №12 від 03.06.2021, архівна довідка про підтвердження періоду навчання від 16.09.2021, довідка про припинення пенсійних виплат від 14.12.2021 б/н.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України від Харківській області 10.01.2022 № 204650011424 року позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з посиланням на те, що згідно наданих відомостей про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи, які були сформовані 07.07.2021 муніципальним центром надання державних та муніципальних послуг м.Бєлгород, підтверджено отримання ОСОБА_1 пенсії на території Російської Федерації. Статтею 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачено, що при переселенні пенсіонера у межах держав-учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. До надання атестату про припинення виплати пенсії на території Російської Федерації підстави для призначення пенсії на території України відсутні.
Не погоджуючись з цим рішенням відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.01.2022 № 204650011424 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обгрунтовані та підлягають задоволенню, у зв'язку з порушенням відповідачем порядку прийняття зазначеного рішення. Одночасно суд першої інстанції щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити пенсію позивачці, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 04.01.2022, зроблено висновок про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2022 р. про призначення пенсії за за віком, з урахуванням правової оцінки наведеної судом у рішенні суду, оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключно компентенцією відповідача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).
Відповідно до статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
На час винесення рішення про відмову в призначенні пенсії, а також розгляду справи в суді першої інстанції, діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладена в тому числі між Україною та Російською Федерацією (в подальшому - Угода), відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. № 1328, Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. Москві.
Згідно із ст. 7 Угоди, при переселенні пенсіонера в межах країн - учасниць Угоди виплата пенсії в попередньому місці проживання припиняється, якщо пенсія такого ж виду передбачена законодавством держави по новому місцю проживання пенсіонера.
Розмір пенсії переглядається в залежності із законодавством держави - учасника Угоди за новим місцем проживання пенсіонера із дотриманням умов, передбаченими пунктом 3 статті 6 дійсної Угоди.
Тобто, Угодою передбачено, що пенсія за новим місцем проживання може бути призначена лише за умови припинення виплати пенсії за попереднім місце проживання.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 пенсія за віком призначена 02.05.2015 на території та за законодавством Російської Федерації.
Поряд з тим, 04.01.2022 позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії. До заяви про призначення пенсії за віком позивачем надана «справка Управления организации работы клиентских служб государственное учредение-отделение Пенсионного фонда Российской Федерации по Белгородской области» від 14.12.2021 б/н відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем страхової пенсії по старості з 02.05.2015 по 31.12.2021. Підставою припинення виплати пенсії з 01.01.2022 зазначено п.3 ч.1 ст.25 10 Федерального закону від 28.12.2013 № 400-ФЗ "О страховых пенсиях".
Нормами Угоди передбачено, що в разі переселення пенсіонера в межах держав учасниць Угоди переглядається розмір пенсії пенсіонеру відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Таким чином, Угодою передбачено, що у разі зміни пенсіонером місця свого проживання, у такому випадку переглядається розмір пенсії пенсіонеру, а не призначається нова пенсія, відповідно до законодавства держави-учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Згідно із ч. 2 ст. 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 р. № 13-1) (в подальшому - Порядок № 22-1), заяви про призначення пенсій розглядаються органами Пенсійного фонду України за принципом екстериторіальності, зокрема, засобами програмного забезпечення визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно із п. 1 Порядку № 22-1, заява про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до п. п. 9 п.2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 (в редакції Постанови Пенсійного фонду № 13-2 від 30.07.2015; із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020; в редакції Постанови Пенсійного фонду № 33-1 від 25.11.2021) передбачено, що до заяви про призначення пенсії, крім інших документів, надається документ, який свідчить про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Порядком 22-1 не передбачено обов'язку виключно територіального органу Пенсійного Фонду України робити запити, додавати до заяви про призначення пенсії одержаний на запит саме територіального органу Пенсійного фонду України відповідного документу про те, що особа, яка звертається за отриманням пенсії не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення.
Зазначеною нормою не передбачено отримання позивачем такого документу виключно на підставі запиту органу, що призначає пенсію.
Такий обов'язок надати зазначений документ покладено на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, оскільки такий документ повинен надаватися саме заявником в додатках до заяви про призначення пенсії, а вже доданий документ долучається органом, що призначає пенсію.
Проте, у даному випадку, позивачкою не надано до заяви необхідних документів, а саме документ про те, що позивачка не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення в іншій країні і позивачці припинено виплату пенсії за попереднім місцем отримання.
Докази того, що позивачка повідомила належним чином орган пенсійного фонду за попереднім місцем проживання про переселення пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди відповідно до ст. 7 Угоди, територіальним органом ПФУ не було отримано, нарахування та виплата пенсії позивачці за попереднім місцем проживання не припинена.
Статтею 8 Угоди передбачено, що органи, які здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасниках Угоди, співпрацюють одне з одним в порядку, визначеному за угодою між їх центральними органами. Тобто, для призначення пенсії (поновлення виплати) при переїзді пенсіонера до іншої адміністративно-територіальної одиниці, основними документами є пенсійна справа, яка підтверджує про отримання пенсійної виплати пенсіонером, та документ про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання.
Згідно пункту 1.9 Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999 №4-5 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20.05.2015 №10-1) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 червня 1999 за №413/3706, після закінчення строку виплати пенсій, переказування яких здійснювалось відповідно до Угоди, пенсійні справи разом з довідкою-атестатом про дату припинення виплати пенсії надсилаються за належністю до відповідної установи тієї держави, де проживають пенсіонери, для вирішення питання про призначення і виплату пенсій, а особовий рахунок закривається і передається на зберігання до архіву.
В особовому рахунку зазначаються дата і причина закриття, а також дата, по яку включно виплачено пенсію.
Таким чином, документом, який підтверджує дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання відповідно до Угоди є пенсійна справи разом з довідкою-атестатом, яка надсилається органами пенсійного фонду за місцем перебування заявника на обліку за запитом управління пенсійного фонду, в який звернувся заявник з заявою про отримання пенсії у зв'язку зі зміною місця перебування/проживання.
Довідка органу пенсійного фонду за попереднім місцем отримання пенсії не є належним документом, який підтверджує підстави та дату припинення пенсії в розумінні вимог чинного пенсійного законодавства.
Відповідачем доказів звернення з запитом до органів пенсійного фонду РФ про витребування пенсійної справи ОСОБА_1 , а також відповіді на такий запит суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком за новим місцем проживання приймалося відповідачем виключно на підставі документів, наданих ОСОБА_1 разом з заявою від 04.01.2022, чим допущено з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області порушення положень Порядку № 22-1.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 204650011424 від 10.01.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з порушенням порядку його прийняття.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.01.2022, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки, вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією відповідача, з метою ефективного захисту прав позивачки, у цій справі, належним захистом прав позивачки є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2022 про призначення пенсії за віком, урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 по справі № 520/7633/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова