20 липня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/8028/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) 15.06.2023 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (в/ч НОМЕР_2 , відповідач 2), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку: 29.08.2021 по 24.05.2023 включно;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку: 29.08.2021 по 24.05.2023 включно, обчислений відповідно до статті 117 КЗпП України та постанови КМУ від 08.02.1995 №100 ''Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що непроведення відповідачем із ним своєчасного розрахунку при звільненні зі служби відповідно до вимог КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою судді від 20.06.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
Відповідач 1 відзив на позов у встановлений строк не подав.
Представник відповідача 2 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, з огляду на те, що в/ч НОМЕР_2 не здійснювала розрахунок і виплату сум, належних позивачу при звільненні, оскільки станом на момент звільнення в/ч НОМЕР_1 була відокремлена на окреме фінансове забезпечення.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
Судом встановлено, що позивач в період з 05.11.2015 по 28.08.2021 перебував на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 (а.с. 16, 17). Фінансування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 здійснювалась в/ч НОМЕР_2 .
Під час звільнення з військової служби позивачу не були в повному обсязі виплачені належні йому при звільненні суми, а саме індексація грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.08.2022 по справі №620/19304/21 (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023), зобов'язано в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, з урахуванням виплачених сум.
24.05.2023 на виконання вищевказаного судового рішення в/ч НОМЕР_2 проведено перерахунок та виплату позивачу відповідних коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (а.с. 20).
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Разом з тим, зазначений Порядок не регулює питання виплати військовослужбовцю відшкодування у разі порушення строків проведення розрахунків із ним, у тому числі порушення строків виплати коштів при звільненні з військової служби.
Такі правовідносини не врегульовані також Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Водночас правовідносини, пов'язані з відповідальністю роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому працівнику, врегульовані статтями 116, 117 КЗпП України.
Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов'язаних із проходженням та звільненням з публічної служби (до якої згідно із пункту 17 частини першої статті 4 КАС України належить, зокрема, військова служба) неодноразово розглядалися Верховним Судом.
Так, у постановах від 15 березня 2019 року по справі №814/2594/16, від 07 серпня 2019 року по справі №820/5122/17, від 16 квітня 2020 року по справі №2а-5178/12/1470 Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому, субсидіарне застосування загальних норм можливе в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Враховуючи, що спеціальне законодавство не врегульовує питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків, суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Положеннями статті 12 вказаної Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
За правилами статті 116 КЗпП України у редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції, передбачала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як раніше зазначалося, між позивачем та відповідачами існував спір щодо виплати індексації грошового забезпечення.
Фактична виплата коштів відбулася 24.05.2023 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №620/19304/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 висловила правову позицію, за змістом якої якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Відтак, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює настання відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, який полягає у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, в порядку, визначеному статтею 117 КЗпП України.
Також суд наголошує на тому, що період затримки розрахунку при звільненні зі служби визначається як проміжок часу між днем звільнення позивача (28.08.2021) та днем проведення виплати усіх належних їй за місцем служби коштів (24.05.2023).
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на отримання якого має право позивач, суд враховує, що згідно із пунктами 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абзацу 2 пункту 7 Порядку №260 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відтак при обчисленні середньоденного заробітку військовослужбовця належить враховувати саме календарні дні.
Згідно із довідкою в/ч НОМЕР_2 від 03.07.2023 №828 грошове забезпечення позивача два останні місяці перед звільненням становило 15721,40 грн. Середньоденна заробітна плата - 266,65 грн. (а.с. 46).
За період з дня виключення позивача зі списків особового складу по день остаточного розрахунку минуло 634 дні.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, обчислений за правилами статті 117 КЗпП України, дорівнює 169056,10 грн. (266,65 х 365 дні).
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц було додатково наголошено на тому, що не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають меті запровадження відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах;
- співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як раніше зазначалося, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду по справі №761/9584/15-ц (під час розгляду якої було здійснено відступ від раніше сформульованих правових позицій щодо дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), врахуванню підлягають також інші чинники.
Як раніше зазначалося, затримка у здійсненні виплати всіх належних позивачу сум була зумовлена наявністю спору між сторонами цієї справи щодо наявності правових підстав для індексації грошового забезпечення.
Суд зазначає, що право позивача на отримання такої компенсації було підтверджене рішеннями судів. Фактична виплата коштів здійснена 24.05.2023.
Також суд враховує, що адміністративний позов у справі №620/19304/21 був поданий позивачем у грудні 2021 року, а судове рішення за підсумками вирішення спору ухвалене 20.02.2023 (дата постанови суду апеляційної інстанції).
Крім того, період затримки виплати відповідних сум частково співпадає з періодом, протягом якого позивач не вживав заходів для захисту свого права на отримання індексації грошового забезпечення (з серпня 2021 року до грудня 2021 року).
Із загальної суми коштів, які могли б належати до виплати позивачу при звільненні, сума коштів, виплачених за рішенням суду становить 28,5%.
За таких обставин з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача із в/ч НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4818,10 грн. (28,5% від 169056,10).
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення із служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4 818 (чотири тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 10 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань А2995 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2023 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ).
Суддя С.В. Бородавкіна