Справа № 177/1421/22
Провадження № 2/177/98/23
Іменем України
11 липня 2023 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Строгової Г. Г.
за участі
секретаря судового засідання Сотнікової А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заяво ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, -
Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду за позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 83000 грн. та судовий збір сплачений позивачем при подані позовної заяви у розмірі 992,40 грн.
В обґрунтування позову вказував, що 04.11.2005 відповідач отримала від позивача грошові кошти в сумі 83000 грн., про що свідчить власноручно написана розписка, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку. В цей же день, 04.11.2005, відповідач видала на ім'я позивача довіреність на право користування і розпорядження земельною ділянкою площею 9,57 га, розташованою на території Суходільської сільської ради, яка належала їй на праві власності, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-КР № 017909, виданого 17 квітня 2001 року Суходільською сільською радою.
Вказує, що оскільки станом на 04.11.2005 діяв мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, договір купівлі-продажу земельної ділянки між позивачем та відповідачем укладений не був.
02.11.2022 позивач відправила відповідачу лист з повідомленням про намір укласти договір продажу земельної ділянки належної відповідачу на підставі раніше виданої довіреності, а також запропонувала відповідачу укласти з нею ( ОСОБА_1 ) договір купівлі-продажу земельної ділянки. У разі відмови, просила повернути кошти в сумі 83000 грн. 21.11.2022 представником позивача з'ясовано, що вищевказана довіреність від 04.11.2005 скасована відповідачем 29.01.2018.
Посилаючись на норми ст. 1212 ЦК України, представник позивача просив суд стягнути з відповідача 83000 грн, які були безпідставно отримані відповідачем, оскільки в силу існування мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення договір купівлі-продажу, у встановленій законом формі між ними укладений не був. Також вказував, що оскільки норми гл. 83 ЦК України не визначають строки виконання зобов'язання набувача щодо повернення безпідставно набутого майна, посилаючись на положення ст. 530 ЦК України, вважав, що відповідач мала повернути кошти протягом 7 днів після отримання вимоги (10.11.2022), однак станом на дату звернення до суду безпідставно отримані кошти не повернуто.
Ухвалою судді від 14 грудня 2022 року відкрите провадження по справі, вирішено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Відповідачу роз'яснено право на подання відзиву на позовну заяву (а.с. 28).
02.02.2023 представник відповідача - ОСОБА_4 надала відзив на позовну заяву, в якому заявила про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності. Також заперечила те, що позивач не був повідомлений про скасування нею довіреності. Вказувала, що ще 17.10.2017 направляла на адресу позивача лист з повідомленням про припинення дії довіреності, з забороною в подальшому вчиняти дії від її імені та в її інтересах. Також, 23.03.2018 вона направляла позивачу заяву про припинення дії довіреності від 04.11.2005, з доданням витягу з реєстру довіреностей. Зазначала, що строк звернення до суду з позовом про стягнення коштів за розпискою від 04.11.2005 сплив ще 04.11.200 (а.с. 46-49).
09.02.2023 представник позивача ОСОБА_3 надав суду відповідь на відзив, в якому заперечив доводи відповідача про пропуск строку позовної давності, при цьому посилався на положення ч.5 ст. 261 ЦК України, а саме на відсутність визначеного строку виконання зобов'язань у спірних правовідносинах. Вказував, що норми гл 83 ЦК України не визначають строків виконання зобов'язання набувача щодо повернення потерпілому безпідставно набутого майна, а тому згідно ч.2 ст. 530 ЦК України боржник має виконати обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Оскільки вимога отримана відповідачем 10.11.2022, то звернувшись до суду 01.12.2022, позивач не пропустив строк позовної давності. В обґрунтування вказаної позиції посилався на практику ВС у справах № 756/5677/17 від 15.09.2021 та № 925/805/1 від 15.10.2019 (а.с. 84-86).
23.05.2023 представник відповідача- ОСОБА_4 надала пояснення в яких вказала, що 28.03.2022 між відповідачем та ВАТ «Новгородківський райагрохім» був укладений договір оренди земельної ділянки відповідача, який згідно угоди про розірвання договору оренди землі 09.10.2010 між відповідачем та ТДВ «Неоальянс», який є правонаступником ВАТ «Новгородківський райагрохім», розірваний. 16.11.2010 між позивачем ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 та орендарем ТДВ «Неоальянс» в особі Пасічного А.М. укладений договір оренди спірної земельної ділянки зі строком на 10 років згідно п. 8 договору. ОСОБА_5 при укладені договору оренди від 28.03.2002 обіцяв відповідачу через 10 років з дати укладення договору сплатити 83000,00 грн., за умови укладення договору оренди земельної ділянки на постійній основі зі строком дії не менше 10 років.
Задля укладення договору оренди на виконання усної домовленості щодо тривалості договірних відносин на постійній основі 04.11.2005 на позивача відповідачем була видана довіреність. ОСОБА_5 04.11.2005 сказав відповідачу, що їй потрібно було написати розписку, текст якої він їй продиктував, у протилежному випадку грошові кошти у 2012 році у розмірі 83000,00 грн. відповідач не отримає. Дана розписка слугувала гарантом того, що відповідачем не буде укладено договорів оренди земельної ділянки з іншими орендарями. Дана розписка була віддана ОСОБА_5 разом з оригіналом правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Вказує, що земельну ділянку відповідач позивачу не продавала, грошових коштів від її продажу не отримувала так як і грошових коштів на виконання умов договору оренди земельної ділянки від 16.11.2010 . Також ОСОБА_5 не було повернуто їй державний акт на право власності на землю.
Вказує, що неотримання грошових коштів у сумі 83000,00 грн., неповернення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, несплата грошових коштів відповідачу як орендодавцю за оренду землі відповідно до умов укладеного договору оренди земельної ділянки від 16.11.2010 року послугували підставою для скасування 16.02.2018 відповідачем довіреності від 04.11.2905 № 2145, виданої на ім'я позивача. У задоволені позову просила відмовити (а.с. 107-108).
01 червня 2023 року підготовче провадження закрите та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 130).
Позивач та її представник - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Позовні вимоги представник позивача підтримав та просив задовольнити з підстав, які викладені у позові, та враховуючи додаткові доводи, які викладені у відповіді на відзив (а.с. 145).
Відповідач та представник відповідача - Ратушна Р.П. в судове засідання не з'явилися, представник надала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача. Позовні вимоги представник не визнала, просили відмовити у їх задоволені в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та поясненнях, а також просила стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. (а.с. 147).
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, встановивши правовідносини між сторонами та визначившись з нормою права, що підлягає застосуванню до них (норми в редакції, що діяли станом на дату виникнення спірних правовідносин), суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). При цьому, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 ЦК України (положення законодавства застосовуються в редакції, що діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин), правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Так, відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до змісту ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями ст. 209 ЦК України визначалося, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
При цьому, відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України, в редакції чинній станом на 04.11.2005, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Однак, відповідно до постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК), оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Відповідно, виходячи з положень ст. 210, 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.
Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
В даній справі судом встановлено, що 17.04.2001 ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю серії I-КР № 017909, яким посвідчено право власності на земельну ділянку площею 9,57 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництв, розташовану на території Суходільської сільської ради (а.с. 13-14). Вказаний державний акт розпорядженням голови Долинської РДА Кіровоградської області № 154-р від 16.04.2013 визнавався недійсним, у зв'язку з його втратою (а.с. 109), з наданням ОСОБА_2 права на виготовлення технічної документації, що стала підставою для передання їй у власність земельної ділянки кадастровий номер 3521987800:02:000:2330 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 9,57 г, розташованої на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області (а.с. 110-119).
Як слідує з договору оренди від 28.03.2002 вказана земельна ділянка перебувала в оренді ВАТ «Новгородківський Райагрохім», в особі директора ОСОБА_5 , правонаступником якого є ТДВ «Неоальянс» (а.с. 66-67). Договір розірвано 09.12.2010 (а.с. 68).
04.11.2005 ОСОБА_2 склала розписку, з тексту якої слідує, що вона продала ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку, право на яку посвідчено державним актом I-КР № 017909 від 17.04.2001, за 83000 грн, які отримала в повному обсязі, претензій до ОСОБА_1 не мала (а.с. 11).
В цей же день, ОСОБА_2 видала довіреність на ім'я ОСОБА_1 , уповноваживши її користуватися і розпоряджатися (продати, якщо в цьому виникне потреба, обміняти, здавати в оренду, в тому числі укладати інші правочини) належною їй земельною ділянкою площею 9,57 га, що розташована на території Суходільської сільської ради, право на яку посвідчено Державним актом I-КР № 017909 від 17.04.2001. ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 в тому числі, отримувати документи, орендну плату та належні їй кошти за цивільно-правовими договорами, підписувати документи та правочини цивільно-правового характеру, а також вести справи в суді. Вказана довіреність посвідчена 04.11.2005 приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Щербанем С.Ф.(а.с. 12).
На підставі вказаної довіреності ОСОБА_1 , діючи як представник ОСОБА_2 , передала в оренду ТДВ «Неоальянс», в особі директора ОСОБА_5 , земельну ділянку площею 9,57 га, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту I-КР № 017909 від 17.04.2001, строком на 10 років, що підтверджено договором оренди землі від 16.11.2010 (а.с. 69-70). Вказані договори оренди землі та копія позову ОСОБА_2 до Товариства «Неоальянс» про стягнення невиплаченої орендної плати та розірвання договорів оренди землі (а.с. 120-121) в своїй сукупності свідчать, що ОСОБА_2 мала договірні відносини щодо оренди землі саме з Товариством «Неоальянс», керівником якого є ОСОБА_5 , а не з ОСОБА_1 , а тому суд критично оцінює твердження представника відповідача в частині того, що між сторонами по справі існували договірні відносини, які унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Доводи представника відповідача про неповернення їй ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельну ділянку, після їх отримання для укладення договору з Товариством «Неоальянс», підтверджено перед судом копією позову до Долинського районного суду та ухвалами суду за результатами розгляду вказаної справи, а саме залишення позову без розгляду (а.с. 120-121, 124,125). Вказане зумовило виготовлення ОСОБА_2 нової технічної документації та правовстановлюючих документів.
Як слідує з заяви про припинення дії довіреності від 17.10.2017 ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про припинення дії довіреності від 04.11.2005 та заборону вчинення будь-яких дій в її інтересах (а.с. 57). Вказана заява отримана позивачем ОСОБА_1 25.10.2017, що підтверджено даними вручення поштового відправлення з описом вкладення (а.с. 58-60).
23.03.2018 ОСОБА_2 надіслала ОСОБА_1 заяву про припинення дії довіреності, з доказами реєстрації припинення довіреності 16.02.2018, просила повернути її оригінал скасованої довіреності (а.с. 61-64). Вказане спростовує доводи представника позивача про те, що позивач лише нещодавно дізналася про скасування довіреності.
Факт складання вищевказаної розписки від 04.11.2005 в заявах по суті справи відповідач не заперечувала. Представник у ході судового засідання повідомила про визнання відповідачем факту підписання вказаної розписки, однак заперечувала факт отримання нею коштів від позивача. Зазначила, що розписка писалася відповідачем як гарантія непередання земельної ділянки в оренду іншим особам, а кошти за розпискою мали бути отримані нею від позивача у 2012 році.
Вказані доводи представника відповідача, суд розцінює критично, оскільки вказана розписка написана від імені ОСОБА_2 , містить її підпис, факт її підписання відповідачем не заперечується. Повідомлені представником відповідача підстави для написання вказаної розписки ОСОБА_2 перед судом не підтверджені та абсолютно суперечать змісту тексту розписки, в якій чітко, недвозначно вказано про отримання ОСОБА_2 83000 грн від ОСОБА_1 саме за продаж земельної ділянки. Жодних зобов'язань про укладення договору купівлі-продажу в майбутньому, або зобов'язань щодо повернення коштів, текст розписки не містить.
Про невизнання факту отримання коштів за розпискою представник відповідача вказала виключно в ході судового розгляду справи по суті, відзив на позов не містить жодної інформації про неотримання ОСОБА_2 коштів.
Зміст вищевказаної розписки та довіреності від 04.11.2005, в свої сукупності свідчить, що між сторонами існували домовленості характері договору купівлі-продажу земельної ділянки, однак між сторонами так і не було укладено договору купівлі-продажу земельної ділянки належної відповідачу, про що вказували представник сторін, зазначаючи про те, що відповідний договір укладений не був, його істотні умови не погоджувалися, текст договору сторонами не підписувався, він нотаріально не посвідчувався та державну реєстрацію не проходив, як те визначено нормами ст. 210, 640, 657 ЦК України.
Більш того, відповідно до п. 15 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин (04.11.2005), громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Норми щодо мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення неодноразово продовжувався.
28.10.2022 позивач надіслала ОСОБА_2 лист, в якому посилаючись на скасування мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, повідомила про намір продати належну ОСОБА_2 земельну ділянку, на підставі довіреності від 04.11.2005, а тому просила протягом 7 днів з дня отримання листа погодити істотні умови договору купівлі-продажу земельної ділянки, або укласти безпосередньо з нею договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки (а.с. 15). Вказаний лист отримано ОСОБА_2 10.11.2022, що підтверджено даними відстеження відправлень «Укрпошта» (а.с. 16-17). Однак, договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами укладено не було. ОСОБА_1 надіслала вказаний лист ОСОБА_2 вже після того, як їй було достеменно відомо про скасування довіреності від 04.11.2005.
Беручи до уваги встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений між сторонами, відповідно між сторонами не існувало зобов'язальних правовідносин, а отже позивач передала відповідачу, а відповідач отримала від позивача грошові кошти в суму 83000 грн без достатньої правової підстави.
Представник позивача зазначав, що передавши кошти в сумі 83000 грн, позивач усвідомлювала неможливість укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки належної ОСОБА_2 у зв'язку з існуючим на той час мораторієм з продажу сільськогосподарських земель, але передавали кошти саме за купівлю земельної ділянки, хотіла таким чином «перестрахуватися».
Однак, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Вказаний висновок про застосування норми ст. 1212 ЦК України сформульовано в постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21.
У даній справі позивач ОСОБА_1 достовірно знаючи про неможливість набуття права власності на земельну ділянку для сільськогосподарських потреб, що належала відповідачу ОСОБА_2 , у зв'язку з існуючим станом на 04.11.2005 мораторієм на відчуження таких земель, усвідомлюючи відсутність між нею та власником землі договору щодо купівлі-продажу, відповідно відсутність будь-яких зобов'язань щодо переходу прав на вказану земельну ділянку та передачі коштів як плати за її придбання, все ж передала ОСОБА_2 кошти в сумі 83000 грн, хоча й усвідомлювала відсутність між ними зобов'язань, відсутність обов'язку як передачі коштів, так і їх повернення, тобто фактично за встановлених обставин позивач передаючи кошти за розпискою від 04.11.2005, вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків. За вказаних обставин, пред'явлення вказаного позову з вимогою повернення безпідставно переданих коштів, про безпідставність передання яких позивач знала в момент їх передання, ОСОБА_1 поводиться недобросовісно та суперечливо, а тому безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню. Вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідач просила відмовити в задоволенні позову через пропуск позивачем строку позовної давності, про яку заявлено відповідачем.
Вирішуючи питання щодо того, чи дотримано позивачем строк позовної давності, суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, відповідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд приходить до висновку, що за встановлених судом обставин, позивач ще в момент безпідставного передання коштів відповідачу усвідомлювала відсутність між ними будь-яких зобов'язань, а отже відсутність у ОСОБА_2 обов'язку їх повернення, чим ставила себе у невигідне становище, що порушувало її права. Отже, за встановлених обставин, ще в момент безпідставної передачі коштів в сумі 83000 грн ОСОБА_2 , ОСОБА_1 усвідомлювала (довідалася) про порушення її прав, а тому сплив строку позовної давності мав би починатися 05.11.2005 (наступного дня після безпідставної передачі коштів), а отже позивач звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, про поважність причини пропущення позовної давності суд не повідомила, поновити вказаний строк не просила.
Доводи представника позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч.5 ст. 261 ЦК України (за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання), суд розцінює критично, оскільки судом встановлено та визнано й сторонами, що між ними не було укладено договору купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно зобов'язальні відносини між сторонами не виникли. Надану суду розписка про отримання коштів у сумі 83000 грн взагалі не містить обов'язку ОСОБА_2 повернути кошти позивачу, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач зобов'язана повернути вказані кошти з моменту пред'явленні вимоги позивача. Наведені представником позивача правові висновки ВС, стосуються ситуацій, коли між сторонами існували зобов'язання з повернення коштів, але не було визначено строку повернення, що не відповідає обставинам даної справи.
Оскільки суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог по суті, суд не розцінює як підставу для відмови в задоволенні позову пропуск строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Так, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн (а.с. 6). Однак, враховуючи відмову в задоволенні позову, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.
Розглядаючи клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 17 січня 2023 року між адвокатом Ратушною Р. П. та Білінською Н.В. укладено договір про надання правничої допомоги (а.с. 51-52). Також, в матеріалах справи міститься ордер на надання правничої допомоги від 17.01.2023 (а.с. 50), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с 51), акт приймання-передачі правничої допомоги від 12.06.2023, згідно якого судові витрати склали 6000,00 грн. (а.с. 138), квитанція серії БВАА №394978 від 12.06.2023 на суму 6000,00 грн. (а.с. 139).
Представник позивача не заперечував щодо розміру понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., про що зазначив у своїй заяві про розгляд справи за йог відсутності (а.с. 145).
За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в т.ч. і на професійну правничу допомогу.
Таким чином, вимоги представника відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. за договором про надання правничої допомоги, підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018р. у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018р. у справі № 814/698/16.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу стороною відповідача було подано договір про надання правничої допомоги від 17 січня 2023, акт приймання-передачі правничої допомоги від 12.06.2023, квитанція серії БВАА №394978 від 12.06.2023.
Враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, суд приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає до задоволення у розмірі 6000,00 грн., при цьому судом враховано, що вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», зазначив, що оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97), при цьому судом враховано складність справи та виконаних представником робіт (наданих послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони відповідача.
Керуючись ст. ст. 10-13, 76-82, 89, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 , витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.Г. Строгова