79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.07.2023 Справа № 914/856/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ"
про стягнення 37782,73 грн
за участю представників:
від позивача Карабак В.А.
від відповідача Борецька М.В., Здинянчин В.Т.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до відповідача Державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" про стягнення 37782,73 грн, з яких 26400,00 грн - основний борг за поставлений товар, 1555,79 грн - 3% річних та 9826,94 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою суду від 18.04.2023 замінено Державне підприємство "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод", як відповідача у справі №914/856/23, на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ".
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено в протоколах судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 06.07.2023 позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Представники відповідача в судовому засідання 06.07.2023 проти позову заперечили, у задоволенні позовних вимог просили відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд встановив таке.
27.01.2021 між Державним підприємством "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник) укладено договір №14-21-7/8964698/ПЕ, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю у власність товар (код за ДК 021:2015 34730000-3), найменування, кількість та ціна якого визначається згідно зі специфікацією, яка міститься в додатку 1 до договору і є його невід'ємною частиною (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору, загальна сума (ціна) договору та ціна за одиницю товару зазначаються в специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цього договору. Ціна товару визначається в національній валюті України.
Пунктом 2.3. договору передбачено, що розрахунок здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на підставі специфікації, виставленого рахунку, акту приймання-передачі або видаткової накладної на товар, а також відповідно до інших умов договору.
Відповідно до пункту 3.1. договору, поставка товару здійснюється згідно з Правилами "Інкотермс" у редакції 2010 року на умовах поставки DDP ("зі сплатою мита") у місце поставки та у строк, що вказані в специфікації до договору.
Згідно з пунктом 3.3. договору, датою поставки (передачі) товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання товару покупцем від постачальника у відповідності до належно оформлених первинних документів. Видаткова накладної або акт приймання-передачі товару (далі разом - первинні документи) крім обов'язкових реквізитів, передбачених чинним законодавством, повинні містити посилання на номер і дату цього договору.
Відповідно до підписаної між сторонами специфікації до договору, позивач зобов'язався поставити відповідачу товар на суму 26400,00 грн з ПДВ, а відповідач зобов'язався здійснити оплату товару у строк протягом 15 (п'ятнадцяти) днів після приймання товару покупцем по кількості та якості.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товару згідно з видатковою накладною №0000059 від 18.02.2021 на суму 26400,00 грн з ПДВ, однак як стверджує позивач, відповідач не здійснив оплату за поставлений йому товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 26400,00 грн.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати за період з березня 2021 року по лютий 2023 року в розмірі 9826,94 грн та 3% річних за період з 06.03.2021 по 20.02.2023 в розмірі 1555,79 грн.
Таким чином, враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 37782,73 грн, з яких 26400,00 грн - основний борг за поставлений товар, 1555,79 грн - 3% річних та 9826,94 грн - інфляційні втрати.
Відповідач проти позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1555,79 грн та інфляційні втрат в розмірі 9826,94 грн заперечив, подавши відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив. Зокрема Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" зазначає, що ним так і не було оформлено первинних бухгалтерських документів з незалежних від нього причин, а товар так і не був прийнятий по кількості та якості у зв'язку з тим, що на наступний день, після отримання товару, тобто 23.02.2021, товар разом з оригіналом видаткової накладної та супровідною документацією було вилучено під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 04.02.2021 в рамках кримінального провадження №22020101110000164 від 03.09.2020.
Як вказано у відзиві на позовну заяву, відповідач повідомив позивача про те, що майно не пройшло вхідний контроль у зв'язку з вищенаведеними обставинами непереборної сили. При цьому відповідач зазначив, що при проведенні вхідного контролю товару він керується вимогами Інструкції П-7, що передбачено умовами пункту 3.6. договору.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на підпункт "а" пункту 6 Інструкції П-7, яким передбачено, що строк не більше 20 днів на приймання товару за якістю, а також обов'язок покупця викликати представника постачальники у разі виявлення товару неналежної якості під час здійснення такого приймання продукції і складання про це відповідного акту про фактичну якість та комплектацію продукції.
Також відповідач посилається на пункт 10 Інструкції П-7, за змістом якого приймання вважається здійсненим своєчасно, якщо перевірку якості і комплектності продукції закінчено у встановлені терміни (тобто в строк 20 днів).
Відтак, як стверджує позивач, внаслідок вищевказаних обставин товар не пройшов вхідний контроль, в результаті чого не був прийнятий та оприбуткований товариством, з огляду на що на переконання відповідача, у нього не виникло обов'язку з оплати товару згідно з умовами оплати, що погоджені сторонами у пункті 5 специфікації.
Таким чином на думку відповідача, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних з 06.03.2021, тобто за період, коли майно не могло бути прийняте по кількості та якості, є безпідставними.
Крім того, як вказав відповідач, фактично прийняття товару за кількістю та якістю відбулося з незалежних від нього причин лише 17.03.2022, однак використати майно для виробництва та забезпечення Збройних Сил України технікою так і не вдалося, оскільки 18.03.2022 в ході збройної агресії рф було завдано чотири ракетних удари, у результаті яких знищено та/або завдано пошкоджень значній кількості господарських та адміністративних будівель, споруд та складів, в тому числі знищено майно, що було предметом договору.
При цьому як зазначено у відзиві на позовну заяву, загальна сума збитків згідно проведеної інвентаризації виробничих приміщень, технічних складів, основних засобів, виробничих запасів, продукції незавершеного виробництва становить 119689600,00 грн і такі збитки спрогнозувати було неможливо, оскільки вони сталися не з вини відповідача та є винятковими обставинами, які мали вирішальний негативний вплив на можливість своєчасного виконання відповідачем договірних зобов'язань.
Разом з тим відповідач зазначив, що його включено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, і розуміючи свою соціальну значущість, як товариства, яке в Україні є єдиним виконавцем робіт з ремонту та модернізації військових винищувачів МиГ-29 та усвідомлюючи негативні наслідки для оборони держави через неможливість виконання ним своїх обов'язків перед державним замовником - Міністерством оборони України, відповідач обрав діяти в суспільних інтересах, що в свою чергу призвело до неможливості виконати договірні зобов'язання перед позивачем.
Враховуючи наведене відповідачем просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1555,79 грн та інфляційні втрат в розмірі 9826,94 грн. Крім того враховуючи вищезазначені обставини, відповідач просить зменшити розмір 3% річних та інфляційні втрат на 90%.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку позов задовольнити частково з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 27.01.2021 між Державним підприємством "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник) укладено договір №14-21-7/8964698/ПЕ, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю у власність товар (код за ДК 021:2015 34730000-3), найменування, кількість та ціна якого визначається згідно зі специфікацією, яка міститься в додатку 1 до договору і є його невід'ємною частиною (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах цього договору.
Факт поставки відповідачу товару підтверджується видатковою накладною №0000059 від 18.02.2021 на суму 26400,00 грн з ПДВ. Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача становить 26400,00 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже було зазначено судом, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати за період з березня 2021 року по лютий 2023 року в розмірі 9826,94 грн та 3% річних за період з 06.03.2021 по 20.02.2023 в розмірі 1555,79 грн.
Необхідно зазначити, що при здійсненні нарахування 3% річних позивачем невірно визначено дату, з якої відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Так, відповідно до пункту 5 специфікації до договору, оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% оплати вартості фактично отриманого товару у строк протягом 15 (п'ятнадцяти) днів після прийняття товару покупцем по кількості та якості.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що датою поставки (передачі) товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання товару покупцем від постачальника у відповідності до належно оформлених первинних документів. Видаткова накладної або акт приймання-передачі товару (далі разом - первинні документи) крім обов'язкових реквізитів, передбачених чинним законодавством, повинні містити посилання на номер і дату цього договору.
Як зазначив відповідач та як вбачається із матеріалів справи, товар разом з рахунком фактурою № 0001539 від 17.02.2021 та видатковою накладною № 0000059 від 18.02.2021 було отримано відповідачем 22.02.2021, що підтверджується експрес-накладною "Нової пошти" №59000647645182.
Отже зважаючи на те, що датою фактичного отримання товару є 22.02.2021, тому відповідач згідно з пунктом 5 специфікації до договору зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений товар до 09.03.2021 включно.
Враховуючи наведене, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання починаючи з 10.03.2021, а не з 06.03.2021, як це вказано позивачем у розрахунку 3% річних.
Таким чином, здійснивши перерахунок 3% річних за період з 10.03.2021 по 20.02.2023 на суму заборгованості 26400,00 грн, суд дійшов висновку, що розмір 3% річних за вказаний період становить 1547,11 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 9826,94 грн інфляційних втрат за період з березня 2021 року по лютий 2023 року є обґрунтована.
Суд звертає увагу відповідача, що підпис та печатка проставлені від відповідача на видатковій накладній № 0000059 від 18.02.2021, доданій позивачем до позовної заяви, розцінюється судом як прийняття товару по кількості та якості.
Водночас, статтею 670 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару.
Так, відповідно до частини 1 вказаної статті, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Разом з тим, статтею 678 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки передання товару неналежної якості.
Так, відповідно до частини 1 та 2 вказаної статті, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, пунктом 3.3. договору передбачено, що датою поставки (передачі) товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання товару покупцем від постачальника у відповідності до належно оформлених первинних документів. Видаткова накладної або акт приймання-передачі товару (далі разом - первинні документи) крім обов'язкових реквізитів, передбачених чинним законодавством, повинні містити посилання на номер і дату цього договору.
Як також встановлено судом, товар за видатковою накладною №0000059 від 18.02.2021 було отримано відповідачем 22.02.2021, що підтверджується експрес-накладною "Нової пошти" №59000647645182.
При цьому у видатковій накладній №0000059 від 18.02.2021, що долучена позивачем до позовної заяви, міститься відмітка відповідача про отримання товару. Отже як встановлено судом, відповідач згідно з пунктом 5 специфікації до договору зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений товар до 09.03.2021 включно.
Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Проаналізувавши зміст долученої позивачем до матеріалів справи видаткової накладної №0000059 від 18.02.2021, суд дійшов висновку, що вона відповідає вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів, містить реквізити сторін, дату, найменування та кількість товару, вартість за одиницю та загальну вартість товару, а відтак, підтверджує здійснення господарської операції між сторонами.
В даному випадку видаткова накладна посвідчує факт передачі товару від постачальника до покупця, а відтак, є підставою для здійснення розрахунків між сторонами. Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У свою чергу відповідач не здійснив оплату переданого йому позивачем товару. Доказів оплати переданого товару чи його повернення позивачу відповідачем до матеріалів справи не долучено.
Щодо заяви відповідача про відмову у стягненні чи зменшенні нарахованих інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд зазначає наступне
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, а відтак немає підстав для відмови в їх стягненні на підставі статей 614, 617 ЦК України за наявності форс-мажорних обставин (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22).
Разом з тим необхідно зазначити, що враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Аналогічна правова позиція наведена у Постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд використовує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково. Зокрема суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 26400,00 грн - основного боргу за поставлений товар, 1547,11 грн - 3% річних та 9826,94 грн - інфляційних втрат.
При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2684,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8557 від 03.03.2023.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2683,38 грн витрат по сплаті судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню частково.
Крім того, позивач до закінчення судових дебатів заявив клопотання про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши при цьому, що докази на підтвердження їх розміру будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у даній справі.
Так, відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із пунктом 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат та встановити строк для подання доказів щодо розміру таких витрат.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 126, 129, 221, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" (79040, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 3, ідентифікаційний код 07684556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, місто Запоріжжя, вулиця Грязнова, будинок 4-а, ідентифікаційний код 24510970) 26400,00 грн - основного боргу, 1547,11 грн - 3% річних, 9826,94 грн - інфляційних втрат та 2683,38 грн - витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
5. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу на 20.07.2023 на 15:00 год.
6. Докази понесених судових витрат подати до 12.07.2023р.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 17.07.2023.
Суддя Петрашко М.М.