"20" липня 2023 р.
м. Київ
Справа № 911/972/23
Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Приватного підприємства «Львівкульттовари» (79068, Львівська обл., місто Львів, вулиця Гетьмана Мазепи, Будинок 15, квартира 142, код ЄДРПОУ 33285520)
до Фізичної особи-підприємця Слюсаренко Ірини Михайлівни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення боргу за виконане перевезення,
Історія розгляду справи
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Львівкульттовари» до Фізичної особи-підприємця Слюсаренко Ірини Михайлівни про стягнення боргу за виконане перевезення.
Господарський суд ухвалою від 14.04.2023 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.
Ухвала суду була направлена відповідачу за адресою, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України. Конверт № 0103283626249 було повернуто до суду без вручення 25.05.2023. Відповідно до довідки поштового оператора про причини повернення від 23.05.2023 - лист повернуто відправнику з огляду на відсутності адресата за вказаною адресою. Суд наголошує на тому, що адреса відповідача не змінилася згідно відомостей наведеного вище Реєстру, окрім цього згідно наданої позивачем копії договору № 0211/У від 02.11.2022 адресою Фізичної особи-підприємця Слюсаренко Ірини Михайлівни також є АДРЕСА_2 .
Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду, як визначено пунктом 1 частини 1 статті 232 ГПК України, є видом судового рішення.
Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до правової позиції, що викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Оскільки, судом надсилалась ухвала суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвала про відкриття провадження розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень - відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Суд констатує, що строк на подання відзиву закінчився 07.06.2023. За час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Передумови звернення до суду та зміст позовних вимог
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача борг за виконане перевезення у розмірі 17000,00 грн за договором заявкою № 0211/У від 02.11.2022. На підтвердження своїх вимог позивачем надано, власне, копію договору, за яким здійснювалось перевезення, копію товарно-транспортної накладної, докази направлення пакету документів на адресу відповідача та платіжного документу, що підтверджує часткову сплату боргу.
З наданої позивачем копії договору-заявки транспортного експедитування, що датований 02.11.2022 вбачається, що між відповідачем, як експедитором (замовником), та позивачем, як перевізником у пункті 1 договору-заявки було узгоджено: перевізник зобов'язується своєчасно доставити надані замовником вантажі до пункту призначення в обумовлені сторонами місце і строк та видати їх уповноваженій особі - вантажоодержувачу.
Відповідно до таблиці, що наведена у преамбулі договору-заявки сторонами узгоджено:
маршрут перевезення - з м. Києва у с. Яворів;
транспорт, що здійснює перевезення - тентований DAF, номерні знаки НОМЕР_2 / НОМЕР_3 ;
вантаж - 22 біг-беги, об'ємом 80 кв.м, вагою 22 тонни;
строк перевезення - завантаження 03.11.2022, вивантаження 04.11.2022;
вартість послуги - 22000,00 грн;
форма оплати - безготівковий розрахунок з ПДВ, 3 дні по вивантаженню, по оригіналах документів; умови оплати у ТТН.
У пункті 5 заявки-договору сторони погодили, що вантаж вважається таким, що переданий вантажоодержувачу, а перевезення таким, що здійснене з моменту підписання уповноваженими представниками вантажоодержувача товаросупровідних документів.
Відповідно до пункту 6 перевізник зобов'язаний протягом 7 днів з моменту розвантаження вантажу передати замовнику належним чином оформлені документи: оригінал заявки з печаткою та підписом, акти виконаних робіт, рахунок ТТН (2 примірника) з відміткою вантажоодержувача.
Сторони домовилися і зафіксували у пункті 8 договору-заявки, що документи на оплату перевізник за власний рахунок направляє замовнику засобами поштового зв'язку "Нова пошта".
До матеріалів справи позивачем долучено копію Товарно-транспортної накладної №Р195 від 03.11.2022 відповідно до якої за маршрутом Київ-Яворів було доставлено 22 тонни кварцевого піску. Перевізником вказано ФОП Слюсаренко , а замовником вантажу ТОВ "Бікор". На накладній наявний відтиск печатки та підпис відповідальної особи вантажоодержувача (ТОВ "Бікор"). Суд констатує співвідношення реєстраційного номеру причіпу, водія та маршруту перевезення заявці-договору від 02.11.2022.
Позивач долучив до позову копію Експрес-накладної № 59000890550864, що підтверджує направлення позивачем відповідачу пакету документів (без конкретизації) 14.11.2022. Одержувачем, за цією накладною є ФОП Слюсаренко І.М. , відділення № 1 с. Святопетрівське (Києво-Святошинський р-н). З долученого до справи викопіювання з інтернет-ресурсу "Нової пошти" щодо трекінгу наведеного відправлення вбачається, що посилка видана 18.11.2022 в м. Київ, просп. Любомира Гузара, 3, корпус 5.
З платіжної інструкції № 502 від 24.01.2023 вбачається часткова оплата ФОП Слюсаренко І.М. рахунку #1652 від 04.11.2022 у розмірі 5000,00 грн (в тому числі й ПДВ 833,33 грн). Копії рахунку #1652 до суду не подано.
Висновки господарського суду
Статтею 11 ЦК України закріплено - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.
За положеннями статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"
транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За статтею 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.
Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Статтею 909 ЦК України (яка узгоджується зі статтею 307 ГК України та статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт") визначено:
за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;
договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі;
укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" також визначено, що істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
В контексті наведених вище положень національного законодавства суд зазначає, що "договір-заявка транспортного експедитування вантажу", що наданий позивачем за своєю суттю є договором перевезення вантажу, незважаючи на його найменування. Суд не може стверджувати, що відповідач в дійсності є експедитором у інших договірних правовідносинах. Водночас, в контексті цього спору у суду немає необхідності з'ясовувати такі обставини. Таким чином, для вирішення цього спору до застосування підлягають положення ЦК України, ГК України та Закону України "Про автомобільний транспорт" щодо перевезення вантажу, які процитовані судом.
Суд погоджується з наведеними у позовній заяві твердженнями про те, що з ТТН вбачається, що вантаж прийнято без будь-яких зауважень, а відтак, це свідчить про належне виконання перевізником своїх зобов'язань у порядку і строки визначені у заявці. Також суд приймає твердження позивача про те, що сервіси "Нової Пошти" не передбачають оформлення опису вкладення, а відтак перелік направлених документів надати неможливо. Водночас відправлення відбулось з дотриманням умов пункту 8 договору-заявки.
Слід відмітити, що вручення документів відбулось за необумовленою у договорі адресою у місті Києві. В той же час, суд вважає, що працівниками поштового оператора "Нова Пошта" було вручено документи саме відповідачу, який зазначений як отримувач. Підстав вважати, що поштовий оператор вручив пакет документів 18.11.2022 іншій особі або повернув їх відправнику у суду немає.
Суд звертає увагу, що у таблиці договору-заявки визначено, що оплата наданих послуг відбувається безготівково через 3 дні по вивантаженню, по оригіналах документів.
Тож суд також вважає правильними висновки представника позивача, що зобов'язання відповідача з оплати послуг перевезення було прострочене з 20.11.2022, враховуючи те, що саме відвантаження відбулось 04.11.2022 (тобто триденний строк минув ще до отримання оригіналів документів), а після вручення документів відповідачу мала бути надана можливість оплатити послуги 19.11.2022.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Отож, відповідно до узгоджених сторонами умов позивач мав право отримати оплату наданих ним послуг у розмірі 22000,00 грн до 19.11.2022. Починаючи з 20.11.2022 за відповідачем уже обліковувалось прострочення виконання обов'язків з оплати.
Суд зважає на те, що 24.01.2023 відповідачем було проведено часткову оплату наданих послуг у розмірі 5000,00 грн. Відтак, заборгованість перед позивачем станом на 24.01.2023 уже становила 17000,00 грн.
Доказів проведення інших проплат до суду не подано.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на викладене суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 17000,00 грн заборгованості за виконане перевезення.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю у розмірі 2684,00 грн.
Разом з тим, позивач просив суд покласти на відповідача понесені на правову допомогу витрати у розмірі 4500,00 грн та 2000,00 грн гонорару успіху у разі задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Між тим, частинами 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав суду договір про правову допомогу від 22.02.2023, відповідно до якого адвокат Лоза Віктор Миколайович зобов'язувався надати правову допомогу ПП "Львівкульттовари".
Пунктом 2 договору визначено, що винагорода за здійснення правової допомоги становить 4500,00 грн. Підпунктом 2.3 узгоджено, що у разі задоволення позову клієнт сплачує адвокату премію (гонорар успіху) у розмірі 2000,00 грн.
Позивачем подано до суду датований 24.02.2023 акт приймання-передачі наданих за договором від 22.02.2023. Відповідно до цього акту адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги:
Аналіз, огляд, вивчення та попередня оцінка доказів, за інформацією з акту, зайняло 2 год. 10 хв.; проведення заходів досудового врегулювання спору - 20 хв.; здійснення розрахунків - 15 хв., аналіз судової практики - 1 год., підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви - 5 год., вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та на етапі примусового виконання рішення - 3 год.
До справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордеру №07-02 від 24.02.2023, відповідно до якого від ПП "Львівкульттовари" прийнято 4500,00 грн.
У тексті позовної заяви було наведено розрахунок витрат на правову допомогу відповідно до якого позивач вказав окремі розміри вартості окремих дій адвоката, що разом становлять 4500,00 грн.
Суд передусім вказує на те, що матеріали справи не містять доказів того, що представником позивача здійснювались переговори на предмет повернення боргу, як то вказано у акті та у розрахунку з позовної заяви. Відтак, суд не може вважати, підтвердженими таку дію адвоката, а відтак і стягувати з відповідача частину витрат, що становлять 100,00 грн за таку послугу.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс19).
Крім того суд вважає, що гонорар успіху є доцільним у тому випадку, коли складність справи викликає сумніви у сторони щодо задоволення її вимог і саме робота адвоката стосовно доведеності правомірності вимог сторони приводить до прийняття позитивного рішення.
Не доведено, що витрати на правничу допомогу «гонорар успіху» в сумі 2000,00 грн грн були необхідними та неминучими. З огляду на викладене, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4400,00 грн відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Відтак, суд вважає за можливе частково покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 4400,00 грн, що виключають здійснення адвокатом переговорів на предмет повернення боргу та гонорар успіху, оскільки включення таких витрат призведе до порушення принципу пропорційності, розумності, балансу інтересів сторін та буде вважатися для відповідача надмірним тягарем.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Слюсаренко Ірини Михайлівни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства «Львівкульттовари» (79068, Львівська обл., місто Львів, вулиця Гетьмана Мазепи, Будинок 15, квартира 142, код ЄДРПОУ 33285520) 17000,00 грн заборгованості за виконане перевезення, 2684,00 грн судового збору та 4400,00 грн витрат на правову допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2023.
Суддя А.Ф. Черногуз