Номер провадження: 22-ц/813/2049/23
Справа № 501/5586/13-ц
Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
06.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 07 квітня 2021 року за заявою адвоката Бійц Марини Едуардівни в інтересах ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду по цивільній справі №501/5586/13 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Адвокат Бійц Марина Едуардівна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про поворот виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 по справі №501/5586/13-ц, у який просила суд допустити поворот виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року. В порядку повороту виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року, скасованого 12 жовтня 2017 року Апеляційним судом Одеської області, просить стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти отримані від продажу квартири в АДРЕСА_1 у розмірі 729 871,20 (сімсот двадцять дев'ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 20 коп).
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином, в судове засідання не з'явились.
Від адвоката Бійц Марини Едуардівни в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона просить суд розгляд справи провести без її участі, підтримує та просить задовольнити заяву про поворот виконання рішення суду.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 07 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року задоволено.
Суд допустив поворот виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року. В порядку повороту виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року стягнув з ПАТ КБ «ПриватБанк» (місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошові кошти отримані від продажу квартири в АДРЕСА_1 у розмірі 729 871,20 грн (сімсот двадцять дев'ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 20 коп).
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду відмовити, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права.
Сторони по справі в судове засідання до апеляційного суду не з'явилась, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання ними судових повісток.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого про дату судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Як зазначено у частині першої статті 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції ( частина 9 статті 444 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що 13 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит №ODTIG40000004108, за умовами якого Банк зобов'язується видати ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 352 237,50 грн.
Згідно Іпотечного договору №ODTIG40000004108 від 13 грудня 2007 року іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно житлового призначення, а саме: 1-кімнатну квартиру зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном загальною площею 50,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
У листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Іллічівськом міським судом Одеської області від 30 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено повністю, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ODTIG40000004108 від 13.12.2007 в розмірі 968 982,69 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 50,40 кв.м, житловою площею 20,50 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом і з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які проживають у квартирі (предметі іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , стягнуто з ОСОБА_5 , судові витрати у сумі 3 785,10 грн (а.с. 2-4), на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, рахунок № НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299).
Старшим державним виконавцем Слуцькою І.І. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №501/5586/13-ц, виселено ОСОБА_2 з дочкою із вказаної квартири. На підставі цього рішення і виконавчого листа представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було отримано дублікат договору купівлі-продажу, техпаспорт на квартиру та предмет іпотеки був проданий ОСОБА_6 по договору купівлі-продажу від 26.07.2017 між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1074.
Рішенням Апеляційного суд Одеської області від 12 жовтня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_7 .. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено.
Таким чином, на теперішній час скасовано рішення суду, яким звернено стягнення на предмет іпотеки, на підставі якого предмет іпотеки проданий іншій особі.
З урахуванням того, що відповідно до інформаційної довідки №2228060051 від 14.10.2020, 04 квітня 2020 року право власності на предмет іпотеки перейшло за договором купівлі-продажу серія та номер 659, посвідченим приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Котик Н.В., до ОСОБА_8 , належним засобом захисту прав ОСОБА_1 є стягнення грошових коштів, отриманих ПАТ КБ «ПриватБанк» від продажу квартири ОСОБА_6 ..
Відповідно до пункту 3.2. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 в справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_3 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку із положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України особливістю ухвал суду щодо повороту виконання рішення є те, що вони приймаються на стадіях виконання судового рішення і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо.
Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).
Поворот виконання можливий у разі, якщо: а) позивач одержав від відповідача в порядку виконання рішення майно або грошові кошти; б) виконане рішення скасовано судом апеляційної чи касаційної інстанції чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі.
Отже, за змістом наведених норм закону поворот виконання скасованого рішення суду допускається у разі його фактичного виконання і ухвалення судом нового рішення у справі.
Задовольняючи заяву про поворот виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що апеляційним судом питання про поворот виконання повністю скасованого рішення у даній справі вирішено не було. У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. Вартість грошових коштів отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_3 склала 729 871,20 грн, які й підлягають стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 в порядку повороту виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року. Тому, заява про поворот виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року підлягає задоволенню.
Посилання АТ КБ «ПриваБанк» в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд безпідставно задовольнив заяву про поворот виконання судовог рішення, не приймається до уваги, виходячи з наступного.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.
Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено повністю, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ODTIG40000004108 від 13.12.2007 в розмірі 968 982,69 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 50,40 кв.м, житловою площею 20,50 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом і з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які проживають у квартирі (предметі іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
Старшим державним виконавцем Слуцькою І.І. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №501/5586/13-ц, виселено ОСОБА_2 з дочкою із вказаної квартири. На підставі цього рішення і виконавчого листа представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було отримано дублікат договору купівлі-продажу, техпаспорт на квартиру та предмет іпотеки був проданий ОСОБА_6 по договору купівлі-продажу від 26.07.2017 між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1074.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 , рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №501/5586/13 (провадження №61-1066св17) рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
При цьому Верховний Суд виходив, що «наведене є достатньою підставою для відмови у позові за безпідставністю…»
Таким чином, на теперішній час скасовано рішення суду першої інстанції, яким звернено стягнення на предмет іпотеки, на підставі якого предмет іпотеки проданий іншій особі.
Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи обставини, викладені в заяві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив, що апеляційним судом питання про поворот виконання повністю скасованого рішення у даній справі вирішено не було. У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. вартість грошових коштів отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_3 склала 729 871,20 грн, які й підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 в порядку повороту виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року. Отже, заява про поворот виконання Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2014 року є законною та обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення заяви про поворт виконання судового рішення та стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти отримані від продажу квартири в АДРЕСА_1 у розмірі 729 871,20 грн.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуальні питання.
Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про поворт виконання судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 07 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 17 липня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік