Номер провадження: 22-ц/813/3577/23
Справа № 495/1394/19
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
13.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника Одеської обласної прокуратури - Бондаревського О.М.,
переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року по справі за позовом Білгород-Дністровської окружної прокуратури до Кароліно-Бугазької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення селищної ради, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку,-
18 лютого 2019 року Білгород-Дністровська окружна прокуратура звернулась до суду з позовом до Кароліно-Бугазької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення селищної ради, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, та просила суд:
- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 №2721 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32569098 від 22.01.2015, щодо земельної ділянки площею площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою вивчено стан додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками органами місцевого самоврядування на території міста Білгород-Дністровського та Білгород-Дністровського району. Встановлено, що між ТОВ «Кимстрой» та Затоківською селищною радою 12.11.2004 укладено договір оренди щодо земельної ділянки загальною площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: Лиманський район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, який в подальшому 02.04.2013 було розірвано на підставі рішення господарського суду Одеської області у справі №495/439/13-г.
Позивач вказує, що на підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, із земель наданих раніше у користування ТОВ «Кимстрой» проведено державну реєстрацію земельних ділянок по АДРЕСА_2 .
Після державної реєстрації земельних ділянок Затоківською селищною радою 29.12.2014 прийнято рішення про відведення вказаних земельних ділянок у власність на користь приватних осіб.
Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 за №2721 відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32569098 щодо земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що відповідачем ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набуто із порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку в порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт. Затока. Вказані порушення і стали підставою для звернення до суду позивачем в інтересах держави з відповідним позовом.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року у задоволенні позову Білгород-Дністровської окружної прокуратури відмовлено.
В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідачі Кароліно-Бугазька сільська рада та ОСОБА_1 в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.
Відповідачу ОСОБА_1 судові повістки неодноразово надсилались на усі відомі суду адреси, однак поштова кореспонденція поверталась до суду із відміткою «адресат відсутній».
Відповідно до ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов'язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 не надав відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час апеляційного провадження справи, судові повістки були направлені на останні відому судові адреси місця його проживання та реєстрації, апеляційний суд виконав обов'язок щодо повідомлення відповідач про дату, час та місце розгляду справи, а ОСОБА_1 вважається таким, що своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з викладенням мотивувальної частини рішення суду в наступній редакції, з таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Кимстрой» та Затоківською селищною радою 12.11.2004 укладено договір оренди щодо земельної ділянки загальною площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: Лиманський район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, який в подальшому 02.04.2013 було розірвано на підставі рішення господарського суду Одеської області у справі №495/439/13-г.
На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, із земель наданих раніше у користування ТОВ «Кимстрой» проведено державну реєстрацію земельних ділянок по вулиці бульвар Золотий беріг, Лиманський район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область.
Після державної реєстрації земельних ділянок Затоківською селищною радою 29.12.2014 прийнято рішення про відведення вказаних земельних ділянок у власність на користь приватних осіб.
Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 №2721 відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32569098 щодо земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровської окружної прокуратури, суд першої інстанції виходив із наступного:
-Затоківська селищна рада приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки із визначеним кадастровим номером, цільовим призначенням земельної ділянки та видом її використання не порушила вимог законодавства в частині надання її у власність ОСОБА_1 в межах безоплатної приватизації визначеної ст. 121 Земельного кодексу України;
-формування спірної земельної ділянки відбулось без зміни цільового призначення, а саме категорії Е07 - «Землі рекреаційного призначення», а лише зі зміною виду використання земельної ділянки в межах даної категорії. Тому, формування земельних ділянок, зокрема спірної земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) за адресою: АДРЕСА_1 було цілком правомірно здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, в порядку ст.56 Закону України «Про землеустрій»;
-Затоківська селищна рада приймаючи оскаржуване рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , не здійснювала зміни виду використання земельної ділянки, адже вказане рішення прийняте на підставі відповідних відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру, які внесені відповідним державним органом, які на час прийняття оскаржуваного рішення не були скасовані;
-формування спірної земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) за адресою: АДРЕСА_1 , не суперечить Генеральному плану смт. Затока, та не суперечить вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Суд не встановив невідповідності вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - Генеральному плану та, як наслідок, нераціонального використання земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва;
-Затоківська селищна рада правомірно розпорядилася земельною ділянкою комунальної власності шляхом її надання у власність ОСОБА_1 ;
-ОСОБА_1 жодним чином не впливав на порядок реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі, прийняття Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення та державна реєстрація права власності, а, отже, ОСОБА_1 добросовісно набув право власності на спірну земельну ділянку, а наведенні прокурором можливі порушення порядку передачі та державної реєстрації земельної ділянки вчиненні саме державними органами, селищною радою та її посадовими особами.
На підставі вище встановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Білгород-Дністровської окружної прокуратури, однак апеляційний суд не погоджується із мотивуванням, яке викладено в рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року, та зазначає наступне.
Щодо зміни виду використання земельної ділянки.
Склад земель визначено статтею 18 ЗК України, відповідно до положень частин 1, 2 даної статті до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії; категорії земель України мають особливий правовий режим.
Категорії земель визначено статтею 19 ЗК України, відповідно до положень частини 1 даної статті землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г') землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).
Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок врегульовані статтею 20 ЗК України, відповідно до положень частини 1 даної статті віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень; зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2 ст. 20 ЗК України).
У статті 1 Закону України «Про землеустрій» зазначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.
Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою; земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.
Отже, за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії; у межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно (з урахуванням виключення).
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 ЗК України).
Склад земель рекреаційного призначення визначено статтею 51 ЗК України, відповідно до якої до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спору, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і земельних насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спору, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації):
07.01 - Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення;
07.02 - Для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спору;
07.03 - Для індивідуального дачного будівництва;
07.04 - Для колективного дачного будівництва;
07.05 - Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 01.06.2021 у справі №925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі №21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі №6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі №701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі №708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі №701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
Отже, земельним законодавством встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення такої процедури чинним законодавством не передбачено. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, як наслідок, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення).
Такий висновок щодо застосування норм права у правовідносинах викладений у постановах Верховного Суді від 24 листопада 2021 року в справі №495/1439/18, від 04 травня 2022 року у справі №495/6-94/17.
Земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:005:0040, сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ «Кимстрой» згідно з договором оренди, укладеного 12 листопада 2004 року із Затоківською селищною радою, щодо земельної ділянки, площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 04.04.506.00006 від 23 листопада 2004 року.
Земельна ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026), що рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 №2721, передана у приватну власність ОСОБА_1 , за категорією землі є землею рекреаційного призначення та мала вид використання «для індивідуального дачного будівництва», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, входить у вид 07.03 «Для індивідуального дачного будівництва».
В даному випадку зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.
Затоківська селищна рада як власник земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:005:0040 мала право визначати вид її використання в межах категорії землі рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:005:0026 була сформована з присвоєнням кадастрового номеру та зареєстрована в Державному земельному кадастрі. Лише потом ця сформована та зареєстрована земельна ділянка була передана ОСОБА_1 у власність.
Отже, прийняття Затоківською селищною радою рішення від 29.12.2014 за №2721, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 5110300000:02:005:0026 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , відповідало документації із землеустрою.
Таким чином, спірна земельна ділянка, яка попередньо надавалась в оренду ТОВ «Кимстрой», а в подальшому була передана ОСОБА_1 відноситься до категорії земель рекреаційного призначення (цільове призначення спочатку для розміщення бази відпочинку, а потім - для індивідуального дачного відпочинку).
Зміна цільового призначення земельних ділянок із зміною коду Класифікації видів цільового призначення земель здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок погодженими та затвердженими в установленому порядку. Отже, за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони, така зміна не потребує розробки Проекту землеустрою та здійснюється за заявою землекористувача, проте має відбуватись з урахуванням містобудівної та документації із землеустрою.
Тому процедура переходу земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) у власність ОСОБА_1 є законною та правомірною, а рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року за №2721 таким, що прийняте у відповідності до норм чинного законодавства.
Щодо способу захисту порушених прав, застосованого позивачем.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 22 жовтня 2019 року №923/876/16.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18.
Велика Палата Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Отже, вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту.
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19).
Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки, також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).
Позовна заява у цій справі подана прокурором у зв'язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності фізичною особою відповідачем ОСОБА_1 ..
Враховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року №2721 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0026) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; про визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32569098 від 22.01.2015, щодо вищезазначеної земельної ділянки, не відповідають належному способу захисту.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровської окружної прокуратури, однак застосував мотиви які не відповідають актуальним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року змінити в частині його мотивування в редакції цією постанови.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року змінити та доповнити в частині мотивування, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 20 липня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік