11 липня 2023 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12012160030000759, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2022 року відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрований в АДРЕСА_1 , мешкає в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_8 ,
обвинувачений - ОСОБА_6 ,
захисник - ОСОБА_7 ,
представник потерпілого - ОСОБА_9 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 всього належного засудженому на праві власності майна.
Ухвалено, запобіжний захід стосовно ОСОБА_6 , до набрання вироком законної сили, не обирати. Строк відбуття покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_6 , після набрання вироком законної сили.
Ухвалено, цивільний позов задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 914 215 грн., у відшкодування завданої майнової шкоди.
Ухвалено судові витрати за проведення судових експертиз в загальній сумі 2 759,76 грн. стягнути з ОСОБА_6 .
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_7 просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 виправдати.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 вважає, що висновок суду про винуватість ОСОБА_6 у вчинені злочину ґрунтується на припущеннях та доказах, отриманих внаслідок порушень вимог кримінального процесуального законодавства. Незважаючи на наявність суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, судом надано перевагу одним доказам перед іншими, без відповідного обґрунтування.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції у вироку на надано належної оцінки діям ОСОБА_6 , які не містять ознак суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України (прямого умислу та корисливого мотиву), оскільки ані в обвинувальному акті, ані у вироку суду не вказано які саме неправдиві відомості ОСОБА_6 повідомив потерпілому, чи які відомості він приховав. Також, не надано оцінки правовідносинам між ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_11 на момент передачі коштів.
Наголошує на тому, що обґрунтовуючи висновки щодо доведеності вини ОСОБА_6 , суд першої інстанції послався на показання свідків, які виклав вибірково та довільно, прийнявши до уваги лише ту частину, яка, на думку суду, підтверджує винуватість ОСОБА_6 , проігнорувавши свідчення на його користь.
На думку апелянта, висновок експерта № 1 від 19.03.2014 р. не відповідає вимогам закону, з огляду на наступне:
- в описовій частині висновку експерта зазначено про проведення експертизи на підставі постанови слідчого від 05.03.2014 р. про призначення експертизи комплексного дослідження транспортних засобів. Між тим, в матеріалах справи відсутня така постанова, замість неї наявна постанова слідчого від 04.03.2014 р. про призначення додаткової комісійної трасологічної експертизи;
- відповідно висновку експерта, останній приймав участь у огляді автомобіля «Mitsubishi Lancer X» 20.02.2014 р., водночас, вказана експертиза була призначена постановою слідчого лише 04.03.2014 р., яка надійшла до експертної установи 05.03.2014 р.;
- при проведенні дослідження експерт послався на акт огляду автомобіля від 04.03.2014 р., однак зазначений акту не міститься у переліку матеріалів, наданих на експертизу у постанові слідчого та у вступній частині експертного дослідження;
- експертиза проводилась експертом одноособово;
- експертом проводилась не додаткова трасологічна експертиза, а експертиза з комплексного дослідження транспортного засобу;
- відомості про первинні експертизи, а також інші, передбачені Інструкцією відомості у вказаному дослідженні відсутні;
- при проведенні дослідження участь приймали особи, які не є експертами, вони не визнані фахівцями та їм не роз'яснено відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку спеціаліста;
Відзначає, що у вироку суд послався на низку документів, оглянутих слідчим ОСОБА_12 26.12.2012 р., зокрема - облікові картки, інформацію ДАІ та інше. Однак, вони є недопустимими доказами, оскільки слідчий не мав на те відповідних повноважень, адже не отримував дозволу на тимчасовий доступ до цих документів.
Наголошує на тому, що довіреність від 14.08.2020 р., якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_13 на виконання певних дій не визнана не чинною, або не укладеною, що свідчить про відсутність достатніх доказів на підтвердження факту продажу автомобіля ОСОБА_13 .
При цьому, судом не надано належної оцінки висновку експерта 17-331 від 20.01.2018 р., відповідно якому, в заяві від 10.08.2010 р. про проведення експертного дослідження автомобіля «Mitsubishi Lancer X», від імені ОСОБА_6 на ім'я завідуючого Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, рукописний текст, а саме слова « ОСОБА_6 », «Лазурная 28Б», «мне», «Митцубиси Ланцер» від імені ОСОБА_6 виконані не ним, а іншою особою.
Крім того, захисник вважає, що суд безпідставно задовольнив цивільний позов потерпілого, оскільки він не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, зокрема, у ньому відсутні дані відповідача, не вказано найменування суду, тощо.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
16.12.2009 р. ОСОБА_6 , знаходячись в приміщенні станції технічного обслуговування (СТО), розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Новосельська, 33, передав ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , грошові кошти в розмірі 2 000 доларів США, а ОСОБА_10 в свою чергу, передав ОСОБА_6 автомобіль «Mitsubishi Lancer X», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , який був придбаний ОСОБА_10 за рахунок кредитних коштів у 2008 році та зареєстрований 22.07.2008 р. в органах ДАІ, а також один комплект ключів та технічний паспорт від автомобілю, з домовленістю про те, що до повернення грошових коштів, автомобіль «Mitsubishi Lancer X» буде знаходитися на СТО, за вказаною адресою, та користуватись ним ніхто не буде.
У подальшому у ОСОБА_6 виник умисел на заволодіння чужим майном - автомобілем «Mitsubishi Lancer X», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 .
Так, в період часу, з лютого по травень 2010 року, точної дати в ході досудового та судового слідства не встановлено, ОСОБА_11 зателефонувала ОСОБА_6 з приводу повернення останньому грошових коштів у сумі 2000 доларів США та повернення її сину ОСОБА_10 автомобілю «Mitsubishi Lancer X», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був наданий під заставу.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на незаконне заволодіння транспортним засобом «Mitsubishi Lancer X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , з метою неповернення автомобілю ОСОБА_10 , повідомив ОСОБА_11 про те, що він останню не знає та ні яких угод з ОСОБА_10 не укладав, ні якого боргу вони перед ним не мають та факт передачі йому автомобілю заперечив.
З метою реалізації свого злочинного умислу, у невстановленні під час досудового слідства та судового розгляду дату та час у невстановленої особи, ОСОБА_6 придбав автомобіль марки «Mitsubishi Lancer X», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 , який був після дорожньо-транспортної пригоди та мав технічні пошкодження, а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 на вказаний транспортний засіб, зареєстрований за ОСОБА_14 .
В подальшому ОСОБА_6 , передав автомобіль «Mitsubishi Lancer X», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , невстановленим особам, які, без дозволу відповідних державних органів замінили ідентифікаційний номер шасі транспортного засобу на номер автомобілю марки «Mitsubishi Lancer X», 2007 року - НОМЕР_4 ,
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, 14.08.2010 р. ОСОБА_6 , продав вищезазначений автомобіль ОСОБА_13 за 15 000 доларів США та в той же день оформив генеральну довіреність на останнього та ОСОБА_15 , які не знали, що на вказаному автомобілі змінені номери кузову та вказаний автомобіль перебуває у володінні ОСОБА_6 незаконно.
За висновком експерта № 38 від 13.11.2013 р., ринкова вартість автомобіля марки «Mitsubishi Lancer X» на 16.12.2012 р. складає 195 821,79 грн.
Таким чином, ОСОБА_6 заволодів шляхом обману майном потерпілого ОСОБА_10 , а саме автомобілем «Mitsubishi Lancer X» вартістю 195 821,79 грн., що у більше 600 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (який станом на грудень 2009 року становив 302,5 грн.), чим спричинив ОСОБА_10 майнову шкоду на вказану суму.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України, як шахрайство, а саме заволодіння майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора який вважав вирок законним та обґрунтованим, представника потерпілого, який підтримав позицію прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути належно мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто, вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Що стосується доводів захисника стосовно відсутності в діях ОСОБА_6 суб'єктивної сторони складу інкримінованого кримінального правопорушення, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту диспозиції ст. 190 КК України, об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом достовірно встановлено, що умисел ОСОБА_6 був спрямований саме на незаконне заволодіння майном потерпілого ОСОБА_10 - автомобілем «Mitsibishi Lancer X», та при кваліфікації його дій враховано, що обвинувачений, після того як отримав від ОСОБА_10 автомобіль «Mitsibishi Lancer X», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , в якості застави, придбав аналогічний транспортний засіб «Mitsibishi Lancer X», транзитний номер НОМЕР_7 , номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , належний ОСОБА_14 . Після чого, ОСОБА_6 передав транспортний засіб, належний ОСОБА_10 невстановленим особам, які в подальшому замінили ідентифікаційний номер шасі транспортного засобу без дозволу відповідних органів на ідентифікаційний номер шасі придбаного у ОСОБА_14 транспортного засобу, який 13.08.2010 р. ОСОБА_6 поставив на облік в управлінні ДАІ МВС України в Миколаївській області, із присвоєнням реєстраційного номеру НОМЕР_8 та наступного дня - 14.08.2010 р., продав його ОСОБА_13 за 15 000 доларів США, у зв'язку з чим оформив відповідну довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_16 .
Вищевказані обставини, а саме незаконне заволодіння транспортним засобом шляхом обману, з подальшим його продажем, підтверджені показаннями потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_14 , ОСОБА_21 , ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , допитаних безпосередньо в судовому засіданні суду першої інстанції.
Потерпілий ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_11 повідомили обставини позики грошових коштів у ОСОБА_6 , в сумі 2 000 доларів США, під заставу належного ОСОБА_10 автомобіля «Mitsubishi Lancer X», із умовою, що вказаний автомобіль, до повернення боргу, перебуватиме на СТО, належному ОСОБА_6 . Також вони повідомили, що після того, як вони зібрали кошти на повернення боргу ОСОБА_6 , останній повідомив, що він не знає ОСОБА_11 та ні яких угод з ОСОБА_10 не укладав, ні якого боргу вони перед ним не мають, факт передачі йому автомобілю заперечив.
Свідок ОСОБА_17 показав, що у 2009 році ОСОБА_11 попросила у нього в борг грошові кошти. Оскільки в нього не було такої суми, то він познайомив її із ОСОБА_6 , який погодився та надав їй гроші в сумі 2 000 доларів США на 1 місяць, під заставу автомобілю «Mitsubishi Lancer X», належного сину ОСОБА_11 . В подальшому вона не змогла повернути гроші через місяць, у зв'язку з чим вона неодноразово просила його про допомогу у відтермінуванні повернення боргу ОСОБА_23 . Автомобіль стояв на СТО, ним ніхто не користувався. В кінці зими 2010 року вони із ОСОБА_6 закрили СТО, та в подальшому спільний бізнес з ним не вели. Куди подівся автомобіль «Mitsubishi Lancer X», належний ОСОБА_10 йому невідомо. Будь-якого автомобіля «Mitsubishi Lancer X» після ДТП він не купував, у зв'язку з відсутністю потреби, оскільки у той період часу він мав три нові автівки з автосалону.
Свідок ОСОБА_13 показав, що у 2010 році він в мережі Інтернет знайшов об'яву про продаж автомобілю «Mitsubishi Lancer», домовився з власником автомобілю ОСОБА_17 про вартість 15 000 доларів США. Коли він приїхав для оформлення автомобілю, виявилось, що автомобіль оформлений на ОСОБА_6 . Перед продажем автомобіль перевірявся експертом у МРЕО. Вони у нотаріуса оформили довіреність на ім'я ОСОБА_18 на право користування автомобілем, та в подальшому в МРЕО зняли його з обліку. Він передав ОСОБА_6 15 000 доларів США за автомобіль. В подальшому продав даний автомобіль в м. Одеса на авторинку та зняв його з обліку в МРЕО.
Свідок ОСОБА_18 повідомив обставини оформлення нотаріальної довіреності на автомобіль «Mitsubishi Lancer» білого кольору, на прохання його колеги - ОСОБА_13 та подальшої його перереєстрації.
Свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_14 повідомили суду обставини придбання ними автомобілю «Mitsubishi Lancer» білого кольору, 2007 року випуску, який в подальшому потрапив у ДТП та отримав пошкодження, які не можливо було усунути, у зв'язку з чим, страхова компанія відшкодувала збитки, виплатила кредитні кошти. Пошкоджений автомобіль було передано страховій компанії разом з реєстраційними документами. В подальшому, вказаний автомобіль нікому не продавався та до Миколаєва ОСОБА_14 ніколи не приїжджала, договір купівлі-продажу автомобілю не підписувала;
Свідок ОСОБА_21 пояснила, що влітку 2012 року в мережі Інтернет знайшла оголошення про продаж автомобілю «Mitsubishi Lancer». Придбала автомобіль у м. Одеса по довіреності за 15 000 доларів США, пів року керувала ним по довіреності, а потім знайшла власника автомобілю та у березні 2013 року оформила автомобіль в МРЕО на своє ім'я, після цього до неї прийшли працівники поліції та сказали, що автомобіль був викрадений та вилучили автомобіль. Пізніше вона познайомилась із жінкою, яка сказала, що це її автомобіль. Де зараз знаходиться автомобіль їй не відомо.
Судом першої інстанції також досліджені письмові докази, які обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку, зокрема:
- договір купівлі-продажу транспортного засобу № 10628 від 01.06.2010 р., укладеного на Універсальній біржі «Південь» між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 на автомобіль «Mitsubishi Lancer», кузов НОМЕР_4 ;
- довіреність від 14.08.2010 р., якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_13 та ОСОБА_15 експлуатувати, керувати, технічно обслуговувати та продавати належний йому транспортний засіб «Mitsubishi Lancer», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 ;
- облікова картка приватного АМТ, виданого ВРЕР-5 УДАІ м. Києва від 21.03.2008 р., відповідно якій, автомобіль «Mitsubishi Lancer X», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 , який належав ОСОБА_14 , 21.03.2008 р. знятий з обліку для реалізації в межах України;
- результати пошуку по БД «Автомобіль», відповідно якому, за ОСОБА_24 13.08.2010 р. зареєстровано автомобіль «Mitsubishi Lancer X», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , двигун № НОМЕР_5 , а 17.08.2010 р. його знято з обліку;
- висновок експерта № 1 від 19.03.2014 р. та відповідь офіційного дилеру компанії Mitsubishi в Миколаєві, відповідно яким, в результаті діагностики та часткового розбирання двигуна автомобілю марки «Mitsubishi Lancer X», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 встановлено, що при зчитуванні інформації з автомобілю діагностичним прибором, у vin-коді автомобілю присутній vin-код НОМЕР_2 . Також вказаний vin-код автомобілю виявлений при діагностиці блока імобілайзера та блока управління двигуном;
- висновки експертів № 687 від 25.04.2013 р. та № 36 від 13.11.2013 р., відповідно яким, на автомобілі «Mitsubishi Lancer X» НОМЕР_9 проводилась зміна ідентифікаційного номеру (номеру кузову) шляхом видалення номерної деталі разом із фрагментом панелі підлоги, фрагментом правого порогу підлоги, фрагментом правої середньої стойки, з варкою на дане місце номерної деталі разом з фрагментом панелі підлоги, фрагментом правого порогу підлоги та підсилювача правого порогу підлоги, фрагментом правої середньої стойки від іншого автомобілю (з ідентифікаційним номером НОМЕР_4 ) кустарним способом за допомогою електродугової сварки з подальшою з шліфовкою зварних швів абразивним механічним інструментом, шпакльовкою та покраскою;
- протокол проведення слідчого експерименту від 10.01.2014 р., за участю свідка ОСОБА_11 , під час якого свідок наявним у неї ключем від автомобілю «Mitsubishi Lancer X», належним її сину ОСОБА_10 , відчинила двері автомобілю «Mitsubishi Lancer X», реєстраційний номер НОМЕР_9 , який належав свідку ОСОБА_21 .
Оцінивши усі зібрані докази, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що вони в сукупності доводять факт вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення проти власності та вірно кваліфікував дії ОСОБА_6 за 4 ст. 190 КК України, як шахрайство, а саме заволодіння майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах.
Не вважає слушними апеляційний суд і твердження захисника щодо невірного відображення у вироку показань свідків, з огляду на те, що кримінальним процесуальним законом не передбачено обов'язку суду дослівно викладати у судовому рішенні показання учасників судового розгляду. В той час як, відповідно даним технічного носія інформації, зокрема звукозаписам судових засідань, показання свідків у вироку суду відображено детально та повно, а відтак, істотних невідповідностей, які б влинули чи могли вплинути на законність судового рішення не виявлено.
Твердження захисника щодо невідповідності висновку експерта № 1 від 01.03.2014 р. вимогам закону, належним чином перевірені судом першої інстанції, який зауважив, що вказаний висновок оформлено відповідно до вимог ст. 101 КПК України, він містить виклад обставин справи, які не суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи. Жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість зазначеного висновку, або таких, які б викликали сумніви в його правильності, матеріали справи не містять. Висновки проведеної експертизи є належним чином мотивовані, аргументовані та науково обґрунтовані, логічними та об'єктивними, надані в межах компетенції експерта, порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи судом не встановлено. Із вказаними висновками погоджується і суд апеляційної інстанції.
Надаючи оцінку твердженням апелянта з приводу відсутності доказів на підтвердження факту продажу автомобіля ОСОБА_13 , у зв'язку з видачею довіреності від 14.08.2020 р., апеляційний суд виходить з наступного.
Дійсно, згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 р. (справа № 607/14107/17), видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Водночас, в даному випадку, юридичний аспект переходу права власності на автомобіль, належний ОСОБА_10 , носить вторинний характер, з урахуванням сплати ОСОБА_13 грошових коштів ОСОБА_6 , за вказаний транспортний засіб, у зв'язку з чим, останній видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , в тому числі, експлуатувати та продавати даний автомобіль, які таким чином отримали реальну можливість розпоряджання автомобілем, та, в подальшому - 17.08.2010 р. зняли його з реєстрації та продали третій особі.
Будь-яких інших мотивів надання довіреності ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , окрім як внаслідок отримання грошових коштів, у зв'язку з фактичним продажем транспортного засобу, стороною захисту не наведено.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу апелянта на ті обставини, що предметом розгляду кримінального провадження, у даному випадку, є саме незаконні дії ОСОБА_6 , спрямовані на незаконне заволодіння транспортним засобом, належним потерпілому ОСОБА_10 , з подальшим його продажем з метою отримання прибутку, а не обставини переходу права власності на даний автомобіль третім особам.
З приводу тверджень захисника щодо ненадання належної оцінки висновку експерта № 17-331 від 20.01.2018 р., апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30.05.1997 р., висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.
Відповідно матеріалам провадження, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.02.2017 р., згідно клопотання захисника ОСОБА_7 , призначено почеркознавчу експертизу.
За висновком експерта № 17-331 від 20.01.2018 р., рукописний текст в заяві від 10.08.2010 р. на ім'я завідуючого Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, від імені ОСОБА_6 , виконано не самим ОСОБА_6 , а іншою особою. Підпис в графі «замовник» виконано не самим ОСОБА_6 , а іншою особою.
Оцінюючи вказаний висновок судово-почеркознавчої експертизи, предметом огляду якої була заява від 10.08.2010 р. на ім'я завідуючого Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, від імені ОСОБА_6 , апеляційний суд відзначає, що ця заява стосується виключно питання призначення дослідження транспортного засобу «Міцубісі Ланцер», реєстраційний номер НОМЕР_10 , з метою подальшої його реєстрації в управлінні ДАІ УМВС України в Миколаївській області, а відтак, не є такою, яка сама по собі чи в сукупності з іншими доказами доводить поза розумним сумнівом невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій із заволодіння транспортним засобом ОСОБА_10 .
Більш того, захисник в апеляційній скарзі наголошує на чинності довіреності від 14.08.2010 р., виданої ОСОБА_6 на представництво його інтересів ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , з питань експлуатації, управління, технічного обслуговування та продажу, оренди, позички транспортного засобу - «Mitsubishi Lancer X», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , що підтверджує фактичні обставини володіння та розпорядження ОСОБА_6 вказаним транспортним засобом.
Доводи захисника про недопустимість документів, оглянутих слідчим ОСОБА_12 26.12.2012 р., як доказів у справі, через те, що слідчий не отримував дозволу на тимчасовий доступ до цих документів, апеляційний суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
В рамках кримінального провадження правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості, тощо, наділений слідчий.
Це право передбачено ч. 2 ст. 40 КПК України, яка містить перелік повноважень слідчого, до якого, з огляду на пункт 9, віднесено і право на звернення із запитами до державних органів, юридичних і фізичних осіб задля отримання речей, документів, відомостей, необхідних для здійснення досудового розслідування, а у разі ненадання такої інформації у добровільному порядку із використанням встановленого статтями 159, 160 КПК України механізму їх отримання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 20.12.2012 р. слідчий СВ Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_12 звернувся із клопотанням до УДАІ УМВС України в Миколаївській області про надання роздруківки з регіональної бази даних АІС ДАІ «Автомобіль», щодо транспортних засобів, які були зареєстровані за ОСОБА_6 в період з 01.01.2008 р. по 01.01.2012 р., а також оригінали документів на підставі яких дані транспортні засоби були зареєстровані.
На вказаний запит начальник УДАІ УМВС України в Миколаївській області 25.12.2012 р. за вих. № 9/8231 надав відповідь, відповідно якій, слідчому ОСОБА_12 відмовлено у наданні оригіналів зазначених у запиті документів. При цьому, роз'яснено, що оскільки ці документи не мають обмеження щодо ознайомлення з ними, то слідчий може ознайомитись з ними у приміщенні ВРЄВ УМВС України в Миколаївській області.
В подальшому, слідчим отримано витяг з бази даних «Автомобіль», копії заяви № 151648146 (2117899) про реєстрацію транспортного засобу придбаного на товарній біржі та про зняття автомобілю з обліку для реалізації; довіреності від 14.08.2010 р., якою ОСОБА_6 уповноважує ОСОБА_13 та ОСОБА_15 на представництво його інтересів щодо експлуатації, управління, технічного обслуговування та продажу, оренди, позички належного йому транспортному засобу - «Mitsubishi Lancer X», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 ; висновку експерта № 1331м від 17.08.2010 р.; договору купівлі продажу № 10628 від 01.06.2010 р.; звіту про оцінку транспортного засобу № 382 від 10.08.2010 р., висновку спеціаліста № 1205 від 12.08.2010 р., облікової картки приватного АТМ на автомобіль «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 ; результати пошуку «АМТ фізичних та юридичних осіб» від 13.08.2010 р.; висновку № 1999 від 10.08.2010 р.; технічного паспорту серії НОМЕР_6 , тощо. Вказані документи засвідчені печаткою управління ДАІ УМВС України в Миколаївській області.
26.12.2021 р. слідчим ОСОБА_12 , за участю понятих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , складено протокол огляду вказаних документів. Відповідно даним протоколу, оригінали оглянутих документів залишені за місцем їх зберігання.
Враховуючи викладене, а також те, що кримінальний процесуальний закон не забороняє слідчому звертатися із запитом, а органам державної влади у відповідь надавати органу досудового розслідування документи, що містять доказову інформацію, звернення до слідчого судді для отримання ухвали про тимчасовий доступ до відповідних документів в даному випадку не було обов'язковим.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку сторони захисту, є підставами для скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у рішеннях «Салов проти України» від 06.09.2005 р., «Проніна проти України» від 18.07.2006 р. та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р., відповідно до якої, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (справи «Бюрг та інші проти Франції» та «Гору проти Греції № 2»).
З огляду на зазначене та приймаючи до уваги, що решта доводів апеляційної скарги захисника є похідними від проаналізованих вище, а також є явно такими, що не можуть свідчити про незаконність судового рішення, апеляційний суд не дає таким доводам окремої оцінки.
Також апеляційний суд не може визнати обґрунтованими посилання сторони захисту на недотримання потерпілим ОСОБА_10 положень ст. ст. 175, 177 ЦПК України при подачі цивільного позову і визнає такі доводи надуманими, оскільки вони носять суто формальний характер та не впливають на законність вимог останнього. Крім того, апеляційний суд звертає увагу і на те, що стороною захисту в ході судового розгляду суді першої інстанції жодних зауважень до цивільного позову не зазначалося, а висловлювалася позиція лише щодо його невизнання.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_6 призначене з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, є справедливим та апелянтом не оскаржується.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку не виявлено, оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 не вбачається.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2022 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3