Справа № 495/147/22
Номер провадження 6/495/80/2023
19 липня 2023 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючої одноособово - судді Шевчук Ю.В.,
за участю секретаря - Бучка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород - Дністровському Одеської області заяву позивачки ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2023 року, -
Заявниця ОСОБА_1 звернулась 17 липня 2023 року з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів, зокрема, заявниця посилається на те, що ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2023 року було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , провадження по справі було закрито.
В обґрунтування своєї заяви заявниця ОСОБА_1 зазначає, що оскільки станом на теперішній час вона проживає з неповнолітнім сином в місті Корк, Ірландія, вона обмежена у користуванні коштами на власних карткових рахунках. Оскільки спільний син сторін - ОСОБА_3 досяг 16 років, він має можливість самостійно отримувати кошти в рахунок виплати аліментів, у зв'язку з чим сторони уклали додаткову угоду до Мирової угоди по зазначеній вище справі, згідно якої заявниця ОСОБА_1 просить змінити спосіб і порядок виконання рішення (ухвали) Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2023 року, а саме стягувати аліменти в сумі 4000,00 грн. на банківський рахунок ОСОБА_3 .
В судове засідання заявниця ОСОБА_1 не з'явилась, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Дослідивши заяву ОСОБА_1 , матеріали цивільної справи, суд приходить до наступних висновків.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2023 року було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , провадження по справі №495/147/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину - було закрито.
Відповідно до укладеної між сторонами мирової угоди, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 діють свідомо, добровільно, за взаємною згодою і попередньою домовленістю, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, домовились, що ОСОБА_2 щомісяця, починаючи з 01 жовтня 2022 року, зобов'язується сплачувати щомісячно на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до досягнення дитиною повноліття, в розмірі 4000,00 (чотири тисячі) гривень - обов'язковий щомісячний платіж.
Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Зміни способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Судом встановлено, що рішенням суду чітко зазначено, яким способом та в якому порядку повинно бути виконано рішення по справі та вказане не потребує ніякого визначення.
Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
При цьому суд не може змінити зміст рішення або його суть.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 червня 2019 року у справі №350/426/16-ц, та Верховний Суд України в постановах від 25 листопада 2015 року (справа №6-1829цс15) та від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2427цс15).
Пунктом 9 узагальнення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах» (постанова від 25 вересня 2015 року № 8) вказано, що законодавець, надаючи можливість зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, безпосереднього визначення згаданих правових категорій не наводить, у зв'язку з чим вони залишаються поняттями оціночними.
Зміна способу та порядку виконання рішення це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення. Судом вживаються нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, що встановлені раніше.
Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК способів захисту цивільних прав. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.
При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення.
Під час розгляду заяв про встановлення або зміну способу й порядку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Як зміну способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю його виконання раніше визначеним способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не повинна змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 25.04.2012 року №11-рп/2012 визначив, що зміни способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення. За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року). Зміни одного способу та порядку виконання судового рішення на інший пов'язані з обов'язковим його виконанням незалежно від того, яким чином це відбувається - добровільно чи примусово, (абзац 1, 3 п. 3 мотивувальної частини рішення).
Отже, зі змісту зазначених правових приписів випливає те, що встановлення способу або порядку виконання рішення суду здійснюється за умови наявності обставини, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону). Органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Відтак, оскільки заявниця ОСОБА_1 фактично просить змінити суть судового рішення, а саме стягувати аліменти не на користь ОСОБА_1 , а на користь ОСОБА_3 , однак передбачена цивільно-процесуальним законодавством зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права, тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 , слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 258-259, 435 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2023 року по справі №495/147/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду, через Білгородл-Дністровський міськрайонний суд Одеської області, протягом п'ятнадцяти днів з дня складення тексту ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Повний текст ухвали складено 19.07.2023 року.
Суддя: