Шаргородський районний суд
Вінницької області
19 липня 2023 року
м. Шаргород
Справа № 152/583/23
Провадження № 2/152/182/23
Суддя Шаргородського районного суду Вінницької області Соколовська Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
учасники справи - не викликалися,
встановив:
I. Виклад позиції позивача
28.04.2023 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про заборгованості.
У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 15.12.2020 укладено договір позики у простій письмовій формі, за умовами якого він передав у власність відповідача ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 50 000 гривень. Позика була укладена в письмовій формі, у вигляді розписки, яку відповідач написала власноручно. Згідно вказаної розписки ОСОБА_2 зобов'язувалася сплачувати позивачу відсотки за користування коштами в розмірі 16% на місяць, однаковими платежами, які вказані у графіку платежів. Відповідач грошові кошти не повернула, відсотки за користування коштами не сплатила, продовжує ухилятися від боргового зобов'язання та уникає зустрічей із позивачем.
Станом на 30.03.2023 заборгованість відповідача перед позивачем становить 4034480 грн., з яких: 50 000 грн - сума основного боргу, 216 000 грн. - заборгованість по відсотках, 3768480 грн. - пеня.
ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 15.12.2020 в сумі 266 000 грн, з яких: 50 000 грн - сума основного боргу, 216 000 грн. - заборгованість по відсотках та понесені ним судові витрати.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи, від учасників справи не надходило.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 02.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку ч.13 ст.7, п.2 ч.6 ст.19, п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України, оскільки ціна позову менше двісті п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вказаною ухвалою суду відповідачу ОСОБА_2 роз'яснено право протягом п'яти днів, з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, подати заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано надати в 15-денний строк з дня отримання даної ухвали відзив на позовну заяву (а.с. 17-18).
Ухвалу суду від 02.05.2023 разом з копією позовної заяви та додатками до неї направлено на адресу відповідача ОСОБА_2 , яку вона отримала 09.05.2023 (а.с.22).
30.05.2023 розгляд справи відкладено на 19.07.2023 у зв'язку з забезпеченням сторін можливістю подати відзив на позовну заяву та надання відповіді на відзив (а.с.23).
Відповідач ОСОБА_2 у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подала.
Сторони не подали до суду заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
У справі, що розглядається, судом встановлено, що 15.12.2020 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 50 000 гривень із зобов'язанням сплачувати відсотки за їх користування в розмірі 16 % на місяць (оригінал розписки на а.с. 5).
Розписка від 15.12.2020 містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі. Розписка написана власноручно відповідачем, засвідчена її підписом, з зазначенням серії та номера її паспорта НОМЕР_1 (а.с.5).
Вказана розписка підтверджує отримання відповідачем ОСОБА_2 від позичальника ОСОБА_1 50 000 грн. та волевиявлення боржника - відповідача ОСОБА_2 сплачувати відсотки за користування коштами в розмірі 16% на місяць.
Відповідач грошові кошти позивачу не повернула, відсотки за користування коштами не сплатила, у зв'язку з чим 30.03.2023 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 повідомлення про повернення коштів (а.с.11), яке відповідач залишила без реагування.
Між сторонами виник спір з приводу повернення коштів, отриманих у позику та відсотків за їх користування.
Наявність боргового документа у позичальника ОСОБА_1 підтверджує факт не виконання відповідачем зобов'язання та свідчить про існування заборгованості ОСОБА_2 по договору позики від 15.12.2020.
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Установленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які виникають з виконання зобов'язань за договором позики і регулюються ст.ст. 202, 207, 509, 525, 526, 527, 530, 545, 598, 599, 610, 612, 626, 627, 629, 631, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до вимог ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України визначено, що при встановленому строку (терміну) виконання зобов'язання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 545 цього Кодексу кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей...».
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).
У справі, що розглядається судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики (розписки) від 15.12.2020, написаної і підписаної відповідачем власноручно, оригінал якої міститься на аркуші справи 5, згідно якої ОСОБА_2 15.12.2020 позичила у ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000 грн.
Докази повернення цього боргу в матеріалах справи відсутні, а наявність боргової розписки у позичальника ОСОБА_1 підтверджує факт не виконання відповідачем зобов'язання та свідчить про існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).
За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема, з позовом про стягнення боргу.
Згідно з положеннями ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі "Голден проти Сполученого королівства") та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий позивачем на підтвердження своїх вимог, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").
Частиною 3 статті 12, статтями 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електронні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому суд враховує позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в рішенні «Бендерський проти України» від 15.11.2007, в якому наголошується, що право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції"; пп. 32 - 35 рішення від 07.03.2006 у справі «Донадзе проти Грузії»).
Відповідач ОСОБА_2 не використала можливість і право реалізувати свої процесуальні права, заперечувати проти позову, надати докази у підтвердження своїх заперечень. Небажання відповідача надати відзив та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову дало суду право обмежитись доказами, наданими позивачем.
VІ. Висновки суду
Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів, поданих позивачем у підтвердження позовних вимог переконують суд, що відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору позики не виконала, не повернула позивачу ОСОБА_1 грошовий борг та відсотки за користування коштами, відповідно у суду наявні правові підстави для поновлення порушеного права позивача в обраний ним спосіб, а саме для стягнення грошових сум із особи, яка допустила порушення виконання боргового зобов'язання за договором позики в судовому порядку.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що діями відповідача ОСОБА_2 права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_1 на мирне володіння та розпорядження своїм майном (коштами), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод порушені і підлягають судовому захисту.
Встановлено, що згідно договору позики від 15.12.2020 ОСОБА_2 за користування чужими грошовими коштами зобов'язувалась сплачувати 16 процентів за кожний місяць користування.
Суд перевірив наведений позивачем розрахунок 16 % за користування його коштами і погоджується з ним, оскільки за договором позики від 15.12.2020 щомісячно ОСОБА_2 мала сплачувати 5000 тисяч тіла кредиту та 8000 відсотків за користування коштами. Однак вказаного зобов'язання не виконує. ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на його користь 216000 грн станом на 30.03.2023, що є його правом, отже підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 16 відсотків за користування коштами в розмірі 216000 грн., із розрахунку 8000 грн. х 27 місяців.
Відтак, підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 15.12.2020 борг у розмірі 266 000 грн., з яких: 50 000 грн - сума основного боргу, 216 000 грн. - заборгованість по відсотках.
VІІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За вказаних обставин підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 2660 грн (а.с.1).
Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 128, 133, 141, 209, 247, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 15, 16, 202, 207, 509, 525, 526, 527, 530, 536, 545, 598, 599, 610, 626, 627, 629, 631, 1046, 1047 ЦК України, ст. ст. 13, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 грудня 2020 року в розмірі 266000 (двісті шістдесят шість тисяч) гривень, з яких: 50 000 грн - сума основного боргу, 216 000 грн. - заборгованість по відсотках.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 2 660 (дві тисячі шістсот шістдесят) гривень.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне ім'я (найменування) cторін:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 01.08.2001;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Шаргородським РС УДМС України у Вінницькій області 24.01.2015, РНОКПП НОМЕР_4 .
Рішення ухвалено та підписано 19.07.2023.
Головуючий суддя: Т.О. Соколовська