Справа № 420/11049/23
19 липня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 31 добу невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020-2021 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 31 добу невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020-2021 роки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона до 2022 року проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області. При звільненні зі служби позивачу не була нарахована компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у період з 2020 року по 2021 рік включно. Відповідно до наданих на адвокатський запит витягів з наказів Головного управління Національної поліції в Одеській області №1099 о/с від 13.08.2020 року та №649 о/с від 09.04.2021 року, ОСОБА_1 у зазначений період не використала основну відпустку у загальній кількості 31 день.
Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач не нарахував та не виплатив їй компенсацію за вищезазначені невикористані дні щорічної відпустки, що є порушенням її права на заробітню плату, не нижчу від розміру, визначеного законом, а тому ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою суду від 22.05.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
31.05.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що відповідно до наказу №558 о/с від 21.03.2022 року позивача було звільнено зі служби в поліції з 31.03.2022 року на підставі п. 2 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», сплативши їй грошову компенсацію за 11 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, саме - з 01.01.2022 року по день звільнення ОСОБА_1 .
Водночас за твердженням відповідача обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпустку є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.
Разом з тим в наказі про звільнення позивача №558 о/с від 21.03.2022 року відсутня інформація щодо її права на отримання суми грошової компенсації за 31 добу невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2020-2021 роки. При цьому вказаний наказ позивачем не оскаржувався у судовому порядку.
Крім того відповідач стверджує, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання саме у році звільнення, а грошова компенсація за невикористані дні відпустки у попередніх роках - не передбачена.
За таких умов, на думку відповідача, Головне управління Національної поліції в Одеській області права та законні інтереси позивача не порушило, оскільки діяло на підставі чинного законодавства.
Відповіді на відзив та відповідно заперечень на відповідь на відзив сторонами до суду не надано.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Майор поліції ОСОБА_1 , проходила службу на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції №1 Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Згідно наказу №558 о/с від 21.03.2022 року позивача відповідно до п.2 ч.1. ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» було звільнено зі служби з 31.03.2022 року через хворобу.
При цьому у вказаному наказі №558 о/с від 21.03.2022 року визначено, що ОСОБА_1 передбачено грошову компенсацію за 11 діб невикористаної щорічної відпустки з 01.01.2022 року по день звільнення.
Водночас, як вбачається із наказів Головного управління Національної поліції в Одеській області №1099 о/с від 13.08.2020 року та №649 о/с від 09.04.2021 року у позивача залишились невикористаними за 2020 рік - 16 діб основної та додаткової оплачуваних відпусток, а за 2021 рік - 15 діб додаткової оплачуваної відпустки.
Разом з тим, позивачу при звільненні грошову компенсацію за 2020 та 2021 рік невикористаної відпустки сплачено не було, що слугувало підставою для звернення її до суду з адміністративним позовом у справі №420/11049/23.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив Головного управління Національної поліції в Одеській області та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
За ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року
№504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпустка у зв'язку з усиновленням дитини, додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, відпустка при народженні дитини;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про відпустки» положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.
За ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічне положення міститься в ч.1 ст. 83 Кодексі законів про працю України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регламентуються нормами Закону України Про Національну поліцію від 02.07.2015 №580-VIII (далі Закон - №580).
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 цього Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з ч.1-3 ст.93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Відповідно до частин 8-11 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється.
У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Положення «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 (далі Порядок №260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським.
Згідно з абзацами 7 і 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19 колегія суддів відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток працівниками МВС.
Верховний Суд зазначив, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особа не може бути позбавлена такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд у справі №160/10875/19 визначив, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме наказів №1099 о/с від 13.08.2020 року та №649 о/с від 09.04.2021 року у позивача невикористаними днями щорічної відпустки за 2020 рік є 16 діб основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2021 рік - 15 невикористаних діб додаткової оплачуваної відпустки.
Таким чином, загальна кількість діб щорічної оплачуваної відпустки, які не було використано позивачем за 2020 та 2021 роки, становить 31 день.
Докази на підтвердження виплати позивачу компенсації чи надання позивачу вищевказаних днів невикористаної оплачуваної відпустки відповідачем до суду не надано.
З огляду на вищевикладене суд доходить висновку що Головним управлінням Національної поліції в Одеській області було допущено протиправну бездіяльність у ненарахуванні та невиплаті позивачу суми грошової компенсації за 31 добу невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2020-2021 роки.
З огляду на вищезазначене, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд також вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 31 добу невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2020-2021 роки.
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що в наказі про звільнення №558 о/с від 21.03.2022 року визначено, що ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за 11 діб невикористаної щорічної відпустки за період роботи, оскільки в зазначеному наказі йдеться про 11 діб невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 січня 2022 року, а не з 01 січня 2020 року.
Необґрунтованими також суд вважає посилання відповідача на те, що позивач не оскаржила у встановленому законодавством порядку наказ про її звільнення в частині розрахунку кількості днів невикористаної відпустки. Так суд зауважує, що в наказі №558 о/с від 21.03.2022 року здійснено розрахунок днів невикористаної поліцейським відпустки за 2022 рік, тоді як позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2020-2021 роки, про які в наказі про звільнення взагалі не йдеться.
Посилання відповідача на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 року по справі №808/2122/18, суд не приймає до вирішення справи №420/11049/23, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в останніх судових рішеннях Верховного Суду, мають перевагу.
Аналогічну правову позицію було висловлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду 09 січня 2023 року по справі №420/12556/22.
При цьому суд критично ставиться до посилання відповідача у відзиві на адміністративний позов відносно того, що позивачем було пропущено строк звернення до суду встановленого статтею 233 КЗпП України, з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), згідно з яким частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції.
Відповідно до статті 233 КЗпП України (в редакції Закону №2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, з 19.07.2022 відсутня законодавча норма щодо звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, відтак застосуванню підлягає тримісячний строк.
Водночас відповідно до пункту 1 Розділу «Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України запроваджено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року №383 дію карантину продовжено на всій території України до 30.06.2023 року.
Оскільки станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, встановлений КМ України, тому наведені відповідачем підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду відсутні, відповідно клопотання не підлягає задоволенню.
Крім того, суд зауважує, що на момент звільнення позивача (31.03.2022 року) частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/11049/23 не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 31 добу невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2020-2021 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 31 добу невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2020-2021 роки.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький