Справа № 420/14074/23
19 липня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши заяву представника позивача - адвоката Слободянюк В.О., про поновлення строку на звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 16 червня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення ОСОБА_1 доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 30.10.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни;
2. Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 30.10.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни»;
3. Визнати протиправною бездіяльність Департамент патрульної поліції щодо невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 30 діб у 2022 році;
4. Зобов'язати Департамент патрульної поліції виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 30 діб у 2022 році.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він в період з листопада 2020 року ОСОБА_1 ніс службу в органах поліції. Призначений на посаду інспектора взводу №2 роти №5 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП. Наказом ДПП «По особовому складу» від 26.01.2023 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції. Листом Департаменту патрульної поліції від 11.05.2023 у відповідь на заяву представника ОСОБА_1 від 31.03.2023, повідомлено представника позивача стосовно доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 проінформовано, що з 31.08.2020 по 05.03.2021 ОСОБА_1 проходив первинну професійну підготовку в Академії патрульної поліції, у цей період не був допущений до самостійного несення служби, тому не забезпечував життєдіяльність населення на період дії карантину. У 2022-2023 роках бюджетних асигнувань для здійснення додаткової доплати до грошового забезпечення не передбачені. Крім того, надіслано відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 із зазначенням складових грошового забезпечення за час проходження служби в Департаменті. Також відповідачем повідомлено, що позивачу щорічна оплачувана відпустка за 2022 рік не надавалась. Оскільки, відповідно, до п. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» компенсацію відпустки поліцейському за попередні роки, що передують року звільнення, не передбачено. А отже, підстави для виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік відсутні. Отже, позивачу не нараховано та не виплачено за період несення служби в Департаменті патрульної поліції: грошове забезпечення у вигляді доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину в період 05.03 2021 по 30.10.2022. Оскільки, за цей період ОСОБА_1 постійно виконував ті ж самі обов'язки пов'язані з безпосереднім контактом з населенням; грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану відпустку за 30 діб у 2022 році. Позивач вважає таку бездіяльність Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідач, Департамент) незаконною та протиправною.
Ухвалою судді від 21.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
10 липня 2023 року до суду надійшов відзив (вх.. 22863/23) Департаменту патрульної поліції на позовну заяву ОСОБА_1 з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 11.07.2023 було частково задоволено клопотання (вх.№ЕП/25992/23 від 06.07.2023) представника Департаменту патрульної поліції - Хілініченко А.Х, про залишення позовної заяви без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
14 липня 2023 року до суду надійшла заява (вх..№ЕС/7337/23) представника позивача - адвоката Слободянюк В.О., з проханням визнати причини пропуску строку на звернення до суду поважними та поновити ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду.
Так, в поданій заяві про поновлення строків на звернення до суду з вищенаведеними вимогами, адвокат Слободянюк В.О. зазначає наступне.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Отже, право на заробітну плату обмежується тримісячним строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Відповідно до заявлених вимог позивач предметом позову в розумінні ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» є, зокрема, грошова компенсація за невикористану відпустку за 2022 рік, як складова грошового забезпечення поліцейських, а у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому сум протягом трьох місяців, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. А отже, даний позов не пов'язаний безпосередньо з питанням проходження чи звільнення з публічної служби, він містить питання порушення законодавства про оплату праці Департаментом патрульної поліції. Поряд з цим, відповідно до п. 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Днем коли ОСОБА_2 мав можливість дізнатися про порушення своїх прав щодо невиплати грошової компенсації за невикористану частину чергової оплачуваної відпустки є ознайомлення з відповіддю ДПП №524аз/41/5/05-2023 від 11.05.2023.
Надаючи правову оцінку викладеним в заяві обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року внесено зміни до ст. 233 КЗпП України, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, у редакції від 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Представник позивача - адвокат Слободянюк В.О., наголошує на тому, що про порушення відповідачем його прав позивачу стало відомо після звільнення та отримання грошових коштів, що підлягають нарахуванню при звільненні, тобто 26.01.2023.
Згідно з п. 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд зазначає, що відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з 12 березня на усій території України карантин.
Станом на дату звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом (16.06.2023) карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) не завершено.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».
З огляду на це, в контексті обставин справи, суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Гарантії, пов'язані із реалізацією права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до суду (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11.11.2001).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів КАС від 29.09.2022 за №500/1912/22: важливість захисту права на доступ до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя. З огляду на вищезазначене, Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак суд вважає за доцільне заяву представника позивача - адвоката Слободянюк В.О., про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнити, визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити позивачу строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч.ч. 13-14 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Таким чином, виявленні після відкриття провадження по справі недоліки позовної заяви усунуті, що дає змогу продовжити розгляд справи.
Керуючись ст.ст.12, 160, 161, 171, 248, 257, 262, 268-269 КАС України, суд
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду.
Продовжити розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА