Справа № 420/10449/23
19 липня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання поновити виплати пенсії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385), в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 20.03.2020 року, відображену у листах №8138-6043/Ф-02/8-1500/22 від 13.05.2022 року, №9467-7265/Б-02-8-1500/22 від 13.06.2022 року, №5340-2584/Б-03/8-2800/23 від 17.02.2023 року, №9011-8008/Б-02/8-1500/23 від 19.04.2023 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплат пенсії від 20.03.2020 року з урахуванням правової оцінки наведених в адміністративному позові застосованих чинних нормативно-правових актів.
Ухвалою від 19.05.2023 року Одеським окружним адміністративним судом провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
26.05.2023 року (вх. №ЕП/19459/23) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
30.05.2023 року (вх. №ЕП/19867/23) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
02.06.2023 року (вх. №ЕП/20587/22) представником відповідача до канцелярії суду подані матеріали пенсійної справи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою, в якій просив перевести його з пенсії з АР Крим до м. Одеса, як внутрішньо переміщену особу за довідкою від 21.03.2019 року №5106-500008384. Однак, у задоволенні його заяви відмовлено через відсутність підстав.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Вирішуючи спір, суд прийшов до таких висновків.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року.
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення"; Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:
1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 30, частини 1 статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Частиною 5 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Пунктом 14-4 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
У разі виникнення дефіциту коштів для фінансування цих виплат такий дефіцит покривається за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та бюджету м. Севастополя.
Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунктом 1.6 розділу І Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №234.
Внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Абзацом 7 пункту 1.8 розділу І Порядку №22-1 передбачено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Порядку №22-1 заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Згідно з пунктом 4.12 розділу IV Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).
Суд встановив, що позивачці як громадянці України з 2004 року призначено пенсію вперше на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" . Під час проживання на території Автономної Республіки Крим, яка з 20.02.2014 року тимчасово окупована Російською Федерацією, позивач не зверталася до органів Пенсійного фонду України про виплату йому пенсії і пенсія йому не виплачувалася. Доказів того, що позивач у цей період отримала громадянство Російської Федерації, суду не надано. У червні 2022 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про виплату пенсії. У цій заяві позивач просила перевести виплату пенсії за новим місцем проживання, посилаючись на свій переїзд на постійне проживання з Автономної Республіки Крим до м. Одеса та наявність у неї статусу внутрішньо переміщеної особи.
Стаття 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VII від 15.04.2014 року визначає, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частинами 1 і 2 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Статтею 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Відповідно до частини 1 статті 1, частини 1 статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII від 20.10.2014 року внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Відповідно до частини 1, 3 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Суд звертає увагу, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 01.07.2021 року №1618-IX, який набрав чинності 21.11.2021 року, у частині 2 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" виключено слова "і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації".
Суд зазначає, що позивач, як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України. Будучи внутрішньо переміщеною особою, позивач має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання. Конституційне право позивача на вже призначену пенсію не може бути поставлено у залежність від місцезнаходження її пенсійної справи, а відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у виплаті йому пенсії. Закони про пенсійне забезпечення не передбачають умовою виплати пенсії особі, яка переселилася з тимчасової окупованої території та отримала статус внутрішньо переміщеної особи, отримання від окупаційної влади відомостей про виплату чи припинення виплати пенсії такій особі.
Тож суд погоджується з доводами позивача, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, оскільки у встановлений строк та спосіб не розглянув заяву позивача про виплату пенсії та не прийняв за нею рішення.
Суд вважає, що позов слід задовольнити, а порушене право позивача відновити - зобов'язавши відповідача розглянути її заяву та прийняти за нею рішення з урахуванням висновків суду.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням наведеного, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання поновити виплати пенсії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 20.03.2020 року, відображену у листах №8138-6043/Ф-02/8-1500/22 від 13.05.2022 року, №9467-7265/Б-02-8-1500/22 від 13.06.2022 року, №5340-2584/Б-03/8-2800/23 від 17.02.2023 року, №9011-8008/Б-02/8-1500/23 від 19.04.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплат пенсії від 20.03.2020 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 19.07.2023 р.
Суддя О.М. Тарасишина