19.07.23
22-ц/812/834/23
Єдиний унікальний номер судової справи: 485/261/23
Номер провадження: 22-ц/812/834/23 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
19 липня 2023 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою
Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія»
на ухвалу судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2023 року, постановлену під головуванням судді Квєтки І.А. в приміщенні того ж суду за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (надалі - ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія») про видачу судового наказу про стягнення боргу з спожиту електричну енергію з ОСОБА_1 ,
24 травня 2023 року ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулось до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу за спожиту електроенергію з ОСОБА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) у сумі 1817,50 грн, станом на 01 квітня 2022 року, за адресою АДРЕСА_1 .
Заява обґрунтована тим, що 02 серпня 2021 року між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 43/515. Пунктом 2.1 Договору передбачено, що за цим Договором Постачальник (Заявник) продає електричну енергію Споживачу (Боржнику) для забезпечення потреб електроустановок Споживача (Боржника), а Споживач (Боржник) оплачує Постачальнику (Заявнику) вартість спожитої (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Відповідно до положень п.п. 2 п. 5.5.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, Споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Згідно підпункту 1 пункту 7.2 Договору Постачальник (Заявник зобов'язався забезпечувати комерційну якість послуг з постачання електричної енергії відповідно до вимог до вимог чинного законодавства та цього Договору. Пунктом 5.8 Договору встановлено, що розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць. Положеннями п. 4.13 Правил встановлено, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник мас сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі, на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку. Згідно п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії визначено, що рахунок за спожиту електричну енергію оплачується протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем. В інший термін, передбачений Договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду. Боржник Фізична особа ОСОБА_1 за допомогою Сервісу, отримав рахунок № 43/515/2/1 від 03.03.2022 року на суму 1817,50 грн та акт про прийняття - передавання товарної продукції від 28.02.2022 року. 27.03.2023 року за № 287-28/17 було надіслано претензію про сплату заборгованості, яку Споживач (Боржник) відмовився одержувати, з невідомих підстав.
Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» просило суд видати судовий наказ про стягнення вказаної заборгованості.
Ухвалою судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2023 року у видачі судового наказу за заявою ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» про стягнення боргу за спожиту електричну енергію з ОСОБА_1 відмовлено на підставі п.4 ч.1 ст. 165 ЦПК України.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на не повне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2023 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи питання про відмову у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником заявлено вимогу про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за постачання електричної енергії за договором, який хоча й підписаний ОСОБА_1 як фізичною особою, однак з метою провадження господарської діяльності та враховуючи зміст правовідносин сторін, як таких, що виникли з господарського договору, а тому вимоги про видачу судового наказу підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, у зв'язку з чим у видачі судового наказу слід відмовити.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи-підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Статтею 1 ГК України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (статті 2, 3 ГК України).
Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
У відповідності до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно п. 16 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа підприємець.
Зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» просить суд видати судовий наказ про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання електричної енергії з ОСОБА_1 фізичної особи на підставі договору №43/515 про постачання енергії постачальником універсальних послуг від 02 серпня 2021 року.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на період лютого 2022 року ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, видом його діяльності є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Заявник просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію у належному йому на праві приватної власності нежитловому приміщенні, магазині, розташованому по АДРЕСА_1 , за тарифам, які встановлені для юридичних осіб та які ним використовуються з метою здійснення останнім господарської діяльності.
Вимоги про стягнення заборгованості по сплаті за спожиту електричну енергію в нежитловому приміщенні, власником якого є фізична особа, та яка здійснює у такому приміщенні підприємницьку діяльність як ФОП, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справа №922/4239/16.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя, відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням установлених обставин, аналізуючи характер спірних правовідносин сторін, їх суб'єктний склад, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.
У зв'язку з цим, суд першої інстанцій правильно відмовив у видачі судового наказу за заявою ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію з ОСОБА_2 .
У своїй апеляційній скарзі ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» наголошує на тому, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги №43/515 від 02 серпня 2021 року та заяви-приєднання до умов договору було укладено для постачання електричної енергії в нежитлову будівлю, яка використовувалась не для побутових потреб, а тому розрахунки здійснювались за цінами (тарифами) для непобутових споживачів.
Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а відтак не впливають на законність оскаржуваної ухвали.
Пунктом першим частини першої статті 374, статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення, яким є також ухвала суду, без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не містять об'єктивних підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» - залишити без задоволення.
Ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: В.І. Темнікова
Н.О. Тищук
Повний текст постанови складено 19 липня 2023 року.