11 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/4537/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О.В. - головуючий, Жуков С. В., Погребняк В. Я.,
за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу Компанії Євроеколоджі Інтернешнл Корпорайшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023
та рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022
у справі за позовом Компанії Євроеколоджі Інтернешнл Корпорейшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.)
до 1) Державної казначейської служби України
2) Головного управління Державної казначейської служби України Дніпропетровській області
3) Дніпровської міської ради
про стягнення 20 857 112 грн 24 коп.
Учасники справи:
позивача: Хасін І.Б.;
відповідача-1: Пальчик В. О.;
відповідача-2: не з'явився;
відповідача-3: Гуртовий В. Ю.;
1. Короткий зміст заявлених вимог
1.1. Компанія Євроеколоджі Інтернешнл Корпорайшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.) (далі - позивач, Компанія) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, ДКС України), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2, ГУ ДКС України у Дніпропетровській області), Дніпровської міської ради (далі - відповідач-3, Дніпровська міська ради) про стягнення 20 857 112,24 грн шкоди.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі протягом тривалого часу ухиляються від виконання виконавчого листа №403/4910/12, виданого на примусове виконання арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 14.07.2011 та додаткового арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 07.10.2011. У результаті бездіяльності відповідачів позивачем понесені збитки, пов'язані із падінням курсу гривні до курсу іноземних валют, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів. Заявлена до стягнення сума шкоди складає різницю між гривневим еквівалентом суми до стягнення, визначеної ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2012 у справі №403/4910/12, та гривневим еквівалентом суми, визначеної рішеннями арбітражного суду (курсова різниця).
1.3. Відповідачі позов не визнали, просили суд відмовити у задоволенні вимог позивача, мотивуючи наступним:
- відповідач-1 зазначав про те, що коливання курсу валют, яке призвело до курсової різниці, не є шкодою відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України. Позивачем не доведено, що через неправомірні дії відповідачів він позбавлений можливості отримати вказані кошти, а також не доведено спільного наміру відповідачів заподіяти шкоду позивачу. Крім того, позивачем обрано неналежний спосіб захисту оскільки солідарне стягнення коштів з державного бюджету суперечить закону;
- відповідач-2 наголошував на тому, що ним вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення суду, а також зазначав, що позивачем безпідставно заявлено вимоги про солідарне стягнення на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету України;
- відповідач-3 стверджував, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012, на підставі якого видано виконавчий документ, встановлена сума, що підлягає стягненню у гривневому еквіваленті, та підстав для перерахунку такої суми у зв'язку із зміною курсу валют немає. Окрім того, позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки відповідачем-3 не завдано шкоди позивачу.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, в позові відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, та обрано невірний спосіб захисту.
3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3.1. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 у справі №403/4910/12 частково задоволено клопотання компанії Євроеколоджі Інтернешнл Корпорайшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.); надано дозвіл на примусове виконання:
- арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 14.07.2011 про стягнення солідарно з Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровської міської ради на користь Акціонерного товариства "Euroecology International Corporation" (ІН 18631789): суми 1502325 грн 99 коп.; суми 6684992 грн 39 коп.; частину сплаченого мита за арбітражний розгляд у розмірі 268380 грн 11 коп.; частину сплаченої паушальної суми за адміністративні витрати Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської республіки та Аграрній палаті Чеської республіки у розмірі 181065 грн; всього 8636763 грн 49 коп.;
- додаткового арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 07.10.2011 про стягнення солідарно з Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровської міської ради на користь Акціонерного товариства "Euroecology International Corporation" (ІН 18631789) відшкодування частини юридичних витрат у розмірі 435015 грн 51 коп.
3.2. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2014 ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.04.2014 залишено без змін.
3.3. 22.04.2014 на виконання ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012, яка набрала законної сили 07.04.2014, видано виконавчий лист.
3.4. 10.06.2014 позивачем подано заяву до ГУ ДКС України у Дніпропетровській області про примусове виконання виконавчого документа №403/4910/12.
Станом на дату подання позову виконавчий документи перебуває на виконанні у ГУ ДКС України у Дніпропетровській області та залишається невиконаним.
3.5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 у справі №826/18724/14, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2019:
- визнано неправомірною бездіяльність ДКС України щодо здійснення контролю за примусовим виконанням ГУ ДКС України у Дніпропетровській області виконавчого листа №403/4910/12, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська;
- визнано неправомірною бездіяльність ГУ ДКС України у Дніпропетровській області при здійсненні примусового виконання виконавчого листа №403/4910/12, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська;
- зобов'язано ГУ ДКС України у Дніпропетровській області виконати зазначені Порядком дії щодо забезпечення примусового стягнення за виконавчим листом №403/4910/12, виданим Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська.
3.6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 у справі №826/19713/16, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 та Верховного Суду від 27.11.2018:
- визнано протиправною бездіяльність ГУ ДКС України в Дніпропетровській області у період з 01.04.2015, при здійсненні примусового виконання виконавчого листа №403/4910/12, виданого Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська;
- визнано протиправною бездіяльність ДКС України щодо здійснення у період з 01.04.2015 контролю за примусовим виконанням ГУ ДКС України в Дніпропетровській області виконавчого листа №403/4910/12, виданого Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська.
3.7. Обставини щодо неправомірної бездіяльності відповідача-1 та відповідача-2 не підлягають доведенню в межах даної справи в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України обставини.
3.8. Дніпровська міська рада, яка є боржником у виконавчому провадженні, стягнення у межах якого може бути виконано без особистої участі боржника, не є відповідальним суб'єктом за шкоду, завдано неправомірною бездіяльністю органів державної влади. Боржник не несе відповідальності за умисне невиконання судового рішення, оскільки обов'язок щодо стягнення покладений на інших осіб.
3.9. Дніпровська міська рада, як боржник у виконавчому провадженні, не може бути відповідальним суб'єктом за завдану шкоду у даному випадку, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині до Дніпровської міської ради.
3.10. Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26.09.2012 у справі №403/4910/12, якою надано дозвіл на примусове виконання арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 14.07.2011 та додаткового арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 07.10.2011 про стягнення солідарно з Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровської міської ради на користь позивача заборгованості у гривнях.
3.11. У виконавчому листі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2014 продубльовано резолютивну частину ухвали Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26.09.2012 у справі №403/4910/12, якою визначено заборгованість у гривні.
3.12. В ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2021 у справі №403/4910/12 судом встановлено, що подання позивачем заяви про виправлення описки в резолютивній частині ухвали від 26.09.2012 у справі №403/4910/12 зазначивши в ній суму, що підлягає стягненню в іноземній валюті згідно мотивувальної частини цієї ухвали, поряд з її еквівалентом в національній валюті України станом на день винесення ухвали, за своєю суттю не є виправленням описки чи арифметичної помилки, а зводиться до незгоди з прийнятою ухвалою судом першої інстанції.
3.13. Судовим рішенням, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, надано дозвіл на виконання рішення про стягнення заборгованості у гривнях.
3.14. Курсова різниця не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Таким чином, курсова різниця не є шкодою, оскільки позивач не міг розраховувати на отримання зазначених коштів та позивачем не доведено, що ним понесені такі збитки.
3.15. Позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки нормами законодавства України не передбачено солідарний обов'язок держави та особи, яка завдала шкоди, щодо солідарного відшкодування такої шкоди.
4. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
4.1. Компанія Євроеколоджі Інтернешнл Корпорайшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
4.2. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, зазначаючи зокрема про те, що:
- суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 129-1 Конституції України, статей 112, 117 Бюджетного кодексу України, статей 533, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статті 326 ГПК України, не врахували висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.11.2017 у справі №697/307/15-ц, від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 28.10.2020 у справі № 904/3667/19, від 19.05.2022 у справі № 200/21286/16-а (за участі тих самих осіб), а також проігнорували двосторонні Угоди між Україною та Чеською Республікою, які мають вищу юридичну силу відносно українського законодавства, посилання на які відсутні в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі;
- наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 395 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 у подібних правовідносинах.
4.3. Також, на переконання скаржника, у даному випадку наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України (справа містить виключну правову проблему і передача на Велику Палату необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики), оскільки:
- частина восьма статті 395 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, передбачала, що у разі, якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали. При цьому, жодного механізму компенсації стягувану збитків (шкоди), отриманих ним внаслідок знецінення національної валюти України в період з дати винесення ухвали про визнання рішення іноземною суду до дати фактичного його виконання законодавство України не містило;
- в чинній редакції ЦПК України (частина шоста статті 479 ЦПК України) таку проблему усунуто шляхом викладення цієї норми в наступній редакції: "Якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу суму стягнення зазначено в іноземній валюті або валютах, суд, який розглядає це клопотання, вказує в своїй ухвалі суму стягнення у валюті, зазначеній в рішенні міжнародного комерційного арбітражу, а за заявою стягувача суд визначає суму стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали". Однак вказана норма не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли раніше, відтак, ця правова проблема стосується всіх рішень іноземних судів, дозвіл на примусове виконання яких надано українськими судами до 15.12.2017;
- внаслідок існування цієї виключної правової проблеми позивач та інші стягувачі в аналогічних справах фактично позбавлені можливості отримати повне та належне виконання рішень міжнародних арбітражів, а можуть отримати лише їх гривневий еквівалент за курсом станом на день винесення ухвали українським судом.
5. Позиція інших учасників справи щодо касаційної скарги
5.1. ДКС України у відзиві заперечувала доводи касаційної скарги, просила Суд у задоволенні скарги відмовити, мотивуючи наступним:
- позивач хибно тлумачить обставини справи та норми права в частині суми коштів, які підлягають стягненню з боржника (Дніпровської міської ради);
- вимоги позивача про солідарне стягнення коштів з усіх відповідачів є безпідставними;
- скаржником не враховано принцип цільового використання бюджетних коштів, а також повноваження боржника та органу виконання судових рішень;
- судове рішення у справі № 403/4910/12 буде виконано органом Казначейства, коли на рахунках боржника за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду будуть передбачені необхідні кошти.
5.2. Дніпровська міська рада також надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, з огляду на наступне:
- рішення Дніпровської міської ради від 28.09.2016 № 12/14 "Про затвердження Бюджетної програми "На виконання судових рішень та виконавчих документів" на 2016-2020 роки" прийнято відповідно до вимог та у спосіб, передбачений Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування", постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевий бюджетів або боржників";
- заявляючи вимогу про стягнення 20 857 112 грн 24 коп., позивач безпідставно перерахував суму заборгованості, визначену ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012;
- позивачем обрано невірний спосіб захисту можливого порушення його прав, оскільки Дніпровською міською радою не завдано шкоди позивачеві. Позивач, звернувшись з позовом, який розглядається у цій справі, фактично намагається виконати ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012;
- позивач звернувся з позовом в порядку господарського судочинства про виконання ухвали суду, яка була постановлена в порядку цивільного судочинства.
5.3. ГУ ДКС України у Дніпропетровській області у відзиві заперечувало проти задоволення касаційної скарги позивача, зазначаючи наступне:
- Головним управлінням вжито всіх відповідних заходів для виконання рішення суду з урахуванням положень Бюджетного кодексу України та профільного законодавства в частині виконання судових рішень;
- при стягненні коштів з бюджетних установ чи державного бюджету Казначейство та його органи виступають виключно виконавцями судових рішень. При цьому ДКС України та її територіальні
органи не є розпорядниками коштів Державного бюджету України та їх рахунки не уособлюють державний бюджет України;
- позивач у своїй заяві помилково доходить до висновку про необхідність солідарного стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, адже норма статті 1173 ЦК України чітко визначає що шкода відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету;
- тривале не виконання судового рішення, сталось не через протиправну бездіяльність Головного управління або ДКС України, а через відсутність коштів на рахунках боржника по спеціальній бюджетній програмі, що унеможливлювало виконання судового рішення у спосіб встановлений чинним законодавством;
- у разі надходження коштів по зазначеній бюджетній програмі Головним управлінням будуть вжиті невідкладні заходи щодо виконання судового рішення.
6. Касаційне провадження
6.1. Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/4537/20 за касаційною скаргою Компанії Євроеколоджі Інтернешнл Корпорейшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 23.05.2023 о 15:30.
6.2. Ухвалами Верховного Суду від 09.05.2023 та 22.05.2023 задоволено заяви представників Дніпровської міської ради про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №910/4537/20 та доручено забезпечити участь представників Дніпровської міської ради у судових засіданнях.
6.3. У судовому засіданні 23.05.2023 представник позивача підтримав касаційну скаргу з викладених у ній підстав, просив Суд скаргу задовольнити. Представники ДКС України та Дніпровської міської ради заперечували проти касаційної скарги та просили Суд відмовити у її задоволенні.
6.4. У судовому засіданні 23.05.2023 оголошено перерву до 20.06.2023 о 15:15.
6.5. З метою вирішення клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ухвалою від 20.06.2023 розгляд справи було відкладено на 11.07.2023 - 14:30.
6.6. В судовому засіданні 11.07.2023 представники сторін підтримали пояснення стосовно викладеного у касаційній скарзі та по суті спору, які надавалися у попередньому судовому засіданні.
6.7. ГУ ДКС України у Дніпровській області явку свого представника у судові засідання 23.05.2023, 20.06.2023 та 11.07.2023 не забезпечило. Однак колегією суддів враховано, що ГУ ДКС України у Дніпровській області надано відзив на касаційну скаргу, в якому висловлено свою позицію по суті викладених у скарзі обставин. Крім того, явка представників сторін у судові засідання не визнавалася Судом обов'язковою, у зв'язку з чим колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника ГУ ДКС України у Дніпровській області за наявними у справі матеріалами.
6.8. Стосовно викладеного у касаційній скарзі клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.
6.9. В частині п'ятій статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
6.10. За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.
6.11. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
6.12. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
6.13. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
6.14. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини п'ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов'язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 33/29 (914/2953/21).
6.15. За оцінкою Верховного Суду, заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування того, що справа містить виключну правову проблему за кількісним та якісним критерієм, зокрема скаржник не посилається на практику судів у конкретних справах для підтвердження існування різних відмінних позицій застосування зазначених норм права, на неправильне застосування яких він посилається у касаційній скарзі, а його міркування ґрунтуються лише на припущенні, а тому клопотання не підлягає задоволенню.
7. Позиція Верховного Суду
7.1. У цій справі розглядається вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів 20 857 112 грн 24 коп. майнової шкоди, завданої внаслідок тривалого невиконання виконавчого листа №403/4910/12, виданого на примусове виконання арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 14.07.2011 та додаткового арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 07.10.2011, на підставі статті 1173 ЦК України.
7.2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав не доведення позивачем наявності усіх складових правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, та обрання невірного способу захисту своїх прав, оскільки законодавством не передбачено солідарний обов'язок держави та особи, яка завдала шкоди, щодо відшкодування такої шкоди.
7.3. За змістом касаційної скарги позивач вважає, що судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального і процесуального права, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також рішення Європейського суду з прав людини, на які посилався позивач.
7.4. Врахувавши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд зазначає наступне.
7.5. За приписами частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
7.6. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
7.7. З наведеного слідує, що норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини відповідного органу та його посадової або службової особи.
7.8. У правовідносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду).
7.9. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, яка спричинила порушення цивільного права, стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
7.10. Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу (його посадової/службової особи) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
7.11. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у цій справі:
- арбітражним рішенням Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 14.07.2011, а також додатковим арбітражного рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 07.10.2011 у справі за позовом АТ "Euroecology International Corporation" до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровської міської ради про стягнення суми стягнуто з відповідачів на користь АТ "Euroecology International Corporation" 187955,21 доларів США, 836355,86 доларів США, частину сплаченого мита за арбітражний розгляд у розмірі 647053,00 чеських крон, частину сплаченої паушальної суми на адміністративні витрати Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки у розмірі 436540,00 чеських крон та відшкодування частини юридичних витрат у розмірі 775161,60 чеських крон, 772281,60 чеських крон, 9417 євро та 41841,41 чеських крон;
- ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 у справі №403/4910/12, яка набрала законної сили 07.04.2014, надано дозвіл на примусове виконання вищевказаних рішень Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 14.07.2011 та від 07.10.2011;
- 22.04.2014 на виконання ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 видано виконавчий лист у справі №403/4910/12;
- 10.06.2014 позивач звернувся до ГУ ДКС України у Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання виконавчого документа у справі №403/4910/12, який наразі залишається невиконаним;
- судовими рішеннями в адміністративних справах №826/18724/14 та №826/19713/16 визнано неправомірною бездіяльність ДКС України щодо здійснення контролю за примусовим виконанням ГУ ДКС України у Дніпропетровській області виконавчого листа №403/4910/12, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, а також бездіяльність ГУ ДКС України у Дніпропетровській області при здійсненні примусового виконання вказаного виконавчого листа.
7.12. За змістом оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку про відмову у позову, зокрема зазначаючи про те, що:
- заборгованість, яку позивач вважає шкодою, виникла ще до того, як органами казначейства було допущено неправомірну бездіяльність, а відтак заявлена позивачем до стягнення шкода не є наслідком дій (бездіяльності) органів казначейства;
- посилання позивача на те, що внаслідок тривалої протиправної бездіяльності відповідачів йому завдано майнової шкоди, розмір якої складає різницю між гривневим еквівалентом суми до стягнення, визначеної ухвалою суду від 28.09.2012 у справі №403/4910/12 та гривневим еквівалентом суми, визначеної рішеннями арбітражного суду (курсова різниця), є безпідставним, адже стягнення за спірним виконавчим листом не було визначено у іншій валюті, ніж гривня;
- Дніпровська міська рада, яка є боржником у виконавчому провадженні, стягнення у межах якого може бути виконано без особистої участі боржника, не є відповідальним суб'єктом за шкоду, завдану неправомірною бездіяльністю органів казначейства.
7.13. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними з огляду на наступне.
7.14. Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.
7.15. При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
7.16. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
7.17. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
7.18. Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
7.19. За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, на якому має бути засноване судове рішення.
7.20. Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
7.21. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
7.22. У §51 рішення від 05.01.2010 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява №40450/04) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У §52 цього ж рішення ЄСПЛ вказав, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
7.23. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. § 53 згаданого рішення ЄСПЛ у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
7.24. Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
7.25. ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
7.26. У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) ЄСПЛ вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
7.27. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
7.28. Розглядаючи позов Компанії Євроеколоджі Інтернешнл Корпорайшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.), суди попередніх інстанцій зосередили свою увагу на тій обставині, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 у справі №403/4910/12 надано дозвіл на примусове виконання арбітражного рішення від 14.07.2011 та додаткового арбітражного рішення від 07.10.2011, постановлених Арбітражним судом при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки, і суми, які підлягають стягненню на користь позивача, у виконавчому документі наведені у гривні.
7.29. При цьому, ані місцевий господарський суд, ані суд апеляційної інстанції не надали належної оцінки доводам позивача про те, що відповідний виконавчий документ знаходиться на виконанні у ГУ ДКС України у Дніпропетровській області з червня 2014 року і досі не відбулося навіть часткового погашення на користь позивача визначеної до стягнення суми грошових коштів (тобто майже протягом 9 років).
7.30. Не знайшло відображення в оскаржуваних судових рішеннях спростування тверджень позивача про те, що бездіяльність відповідачів і тривале невиконання судового рішення порушують право позивача на вільне володіння своїм майном - у даному випадку грошовими коштами в іноземній валюті, присудженими на користь позивача згідно з рішенням Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки.
7.31. Також суди попередніх інстанцій залишили поза увагою твердження позивача про те, що у даному конкретному випадку судовим рішенням, яке підлягає виконанню є не ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 у справі №403/4910/12, а саме рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки, в якому визначені суми до стягнення на користь позивача. Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська надав дозвіл на примусове виконання вищезгаданого рішення Арбітражного суду.
7.32. Не знайшли свого спростування і аргументи позивача стосовно того, що судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також посилання позивача на необхідність врахування правових висновків по застосуванню процесуальних норм з примусового виконання рішень про стягнення іноземної валюти, викладені зокрема у постанові Верховного Суду України від 01.11.2017 у справі № 697/307/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18).
7.33. Стосовно висновку судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявлена позивачем до стягнення шкода не є наслідком дій (бездіяльності) органів казначейства, колегія суддів зазначає наступне.
7.34. З наявної в матеріалах справи копії постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 826/19713/16 вбачається, що підставами для висновку про неправомірну бездіяльність ДКС України щодо здійснення контролю за примусовим виконанням ГУ ДКС України у Дніпропетровській області виконавчого листа №403/4910/12, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, а також бездіяльність ГУ ДКС України у Дніпропетровській області при здійсненні примусового виконання вказаного виконавчого листа, слугувало наступне (пункти 20-22):
- виконавчий лист Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.04.2014 у справі № 403/4910/12 знаходиться на виконанні в ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області з 11.06.2014. При цьому, ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області будь-яких доказів на підтвердження виконання виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.04.2014 у справі №403/4910/12 або вжиття заходів, передбачених п.49 Порядку №845, щодо виконання судового рішення на користь позивача починаючи з 01.04.2015 не надано;
- судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи скаржника щодо неможливості виконання судового рішення, у зв'язку з наявністю обмеження обсягу фінансування бюджетною програмою "На виконання судових рішень та виконавчих документів" на 2016-2020 роки, зважаючи на те, що Казначейством не надано також доказів на підтвердження вчинення дій щодо частково виконання судового рішення, в межах вказаної бюджетної програми, зокрема, на 2016 рік;
- відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути підставою для невиконання ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області покладених на нього функцій, пов'язаних з виконанням рішень судів, зважаючи на те, що Порядком №845 визначено алгоритм дій щодо забезпечення виконання судового рішення, зокрема подання протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, що тягне за собою відкладення безспірного списання коштів державного бюджету та поновлення його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України;
- Казначейство України утворено для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та з метою організації своєї діяльності наділено повноваженнями здійснювати контроль діяльності територіальних органів Казначейства України та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, що спростовує доводи скаржника відносно відсутності у останнього повноважень визначених законом щодо здійснення контролю за виконанням рішень суду до територіальних органів Казначейства, а відтак, невжиття належних заходів щодо забезпечення виконання виконавчого листа свідчить про протиправну бездіяльність такого органу;
- відсутність необхідного обсягу бюджетних асигнувань, неприйняття Дніпропетровською міською радою рішення про здійснення необхідних видатків, існування законодавчого припису щодо обов'язку виконання виконавчих документів виключно у межах бюджетної програми органу місцевого самоврядування, призначеної для виконання судових рішень, не свідчить про відсутність допущеної з боку ДКС України та УДКС у Дніпропетровській області бездіяльності щодо виконання виконавчого листа Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, оскільки на момент розгляду та вирішення справи виконавчий документ перебуває на виконанні тривалий термін - більше трьох років, при цьому, допущення такої бездіяльності вже була підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015 у справі №826/18724/14.
7.35. З наявної в матеріалах справи копії постанов Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 826/18724/14 (пункти 67-69) вбачається наступне:
- блокування процесу отримання стягувачем коштів внаслідок відсутності одного "нуля" у коді ЄДРПОУ, який взагалі не присвоюється нерезидентам, не є співмірним вказаному недоліку. Правила запису коду платника, якому не присвоєно ідентифікаційний код, були відомі відповідачу-2 (ГУ ДКС України у Дніпропетровській області) і жодних додаткових відомостей для виконання виконавчого листа стягувач повідомити не міг. Отже, були відсутні підстави для відкладення безспірного списання коштів у розумінні пункту 11 Порядку №845;
- доводи касаційної скарги відповідача-1 (ДКС України) щодо неможливості здійснювати контроль за примусовим виконанням судових рішень є безпідставними, враховуючи приписи підпункту 3 пункту 5 Положення №460/2011 Казначейство України з метою організації своєї діяльності контролює діяльність територіальних органів Казначейства України, а також наявність двох скарг позивача, що встановлено судом апеляційної інстанції;
- Верховний Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо безпідставного продовження відповідачем-2 (ГУ ДКС України у Дніпропетровській області) строку виконання виконавчого листа, оскільки відповідачем не надано доказів існування обґрунтованих обставин, як зазначено у листі від 15.09.2014, у зв'язку з якими Головне управління вирішило продовжити до двох місяців виконання виконавчого листа.
7.36. Відтак, за наявності у матеріалах справи судових рішень, якими встановлено бездіяльність ДКС України та ГУ ДКС України у Дніпропетровській області при виконанні рішення суду про стягнення коштів на користь позивача, що відповідно до положень статті 75 ГПК України не потребує додаткового доказування, суди попередніх інстанцій зазначають про те, що заборгованість, яку позивач вважає шкодою, виникла ще до того, як органами казначейства було допущено неправомірну бездіяльність. При цьому судами не враховано те, що:
- рішеннями Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки присуджено до стягнення на користь позивача відповідні суми коштів, визначені у валюті (доларах США, чеських кронах, Євро);
- на дату постановлення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішень Арбітражного суду стаття 395 ЦПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачала, що у разі, якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення відповідної ухвали;
- заявлена позивачем сума шкоди зумовлена тривалим невиконанням рішення суду (майже 9 років) та знеціненням національної валюти України протягом вказаного періоду, в якій зазначено суму стягнення на користь позивача у виконавчому документі.
7.37. Стосовно висновку судів попередніх інстанцій про те, що Дніпровська міська рада не є відповідальним суб'єктом за шкоду, завдану неправомірною бездіяльністю органів казначейства, колегія суддів зазначає наступне.
7.38. В обґрунтування наведеного висновку суди першої та апеляційної інстанцій послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.08.2018 у справі №916/4106/14, згідно з якою встановлена обов'язковість судового рішення, що набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
7.39. Зазначивши про те, що Дніпровська міська рада є боржником у виконавчому провадженні, стягнення у межах якого може бути виконано без особистої участі боржника, позаяк стягнення здійснюється органами казначейства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що у такому випадку боржник не несе відповідальності за умисне невиконання судового рішення, оскільки обов'язок щодо стягнення покладений на інших осіб.
7.40. Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки у наведеній в оскаржуваних рішеннях постанові Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №916/4106/14 переглядалася ухвала суду, прийнята за результатами розгляду скарги на постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про закінчення виконавчого провадження від 13.11.2017 № 51813576. При цьому, скарга мотивована тим, що державний виконавець не вжив усіх можливих дій, які могли б забезпечити виконання рішення суду без участі боржника, а виконавче провадження стосувалося примусового виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/4106/14 щодо зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачу у праві постійного користування земельною ділянкою та звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу кафе-бару.
7.41. У постанові по справі №916/4106/14 Верховний Суд зазначив про те, що та обставина, що саме боржник відповідно до вказаного судового рішення зобов'язаний вчинити певні дії не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки хоч і зобов'язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод в його виконанні.
7.42. Тобто, наведена в оскаржуваних рішеннях у справі № 910/4537/20 правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.08.2018 у справі №916/4106/14, зводиться до того, що судове рішення, як набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню незалежно від волевиявлення боржника щодо його добровільного виконання. На користь такого висновку свідчать і враховані Верховним Судом у справі №916/4106/14 рішення ЄСПЛ, перелік яких наведений у пункті 13 постанови від 30.08.2018.
7.43. Також судами попередніх інстанцій не враховано, що представники ДКС України та ГУ ДКС України у Дніпровській області згідно з поясненнями, які надавалися під час розгляду даної справи у судах всіх інстанцій, підставою невиконання виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська виконавчого листа у справі №403/4910/12 зазначали ту обставину, що Дніпровська міська рада своїми рішеннями затверджує Бюджетні програми по виконанню судових рішень та виконавчих документів на відповідний період, але при цьому кошти на рахунках відсутні. Тобто, здійснення органами казначейства стягнення коштів (безспірне списання) напряму залежить від дій або бездіяльності Дніпровської міської ради, при чому відсутність коштів не може слугувати підставою для невиконання рішення Арбітражного суду про стягнення коштів з Дніпровської міської ради на користь позивача, що не було враховано при ухваленні оскаржуваних у цій справі рішень.
7.44. З урахуванням наведеного, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Дніпровська міська рада не несе відповідальності за умисне невиконання судового рішення, оскільки обов'язок щодо стягнення покладений на інших осіб, суперечить законодавству України та сталій судовій практиці як національних судів, так і ЄСПЛ, оскільки невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
7.45. Крім того, у питанні стосовно того, чи може Дніпровська міська рада буди суб'єктом відповідальності за майнову шкоду, стягнення якої є предметом розгляду у даній справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.
7.46. В матеріалах справи наявна подана позивачем місцевому господарському суду копія постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.05.2022 у справі №200/21286/16-а (адміністративне провадження №К/9901/7506/21) за позовом Euroecology International Corporation a.s. до Дніпровської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії (т.с.1, а.с.87-95).
7.47. З названої постанови вбачається, що предметом спору виступали позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування рішення Дніпропетровської міськради від 28.09.2016 №12/14 "Про затвердження бюджетної програми "На виконання судових рішень та виконавчих документів" на 2016 - 2020 роки", а також зобов'язання Дніпровську міську раду виконати виконавчий лист №403/4910/12, виданий Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська 26.09.2012, шляхом виділення бюджетних асигнувань на суму, зазначену в цьому виконавчому листі. Позивач доводив суду, що вказаним рішенням Дніпровської міської ради фактично унеможливлено виконання виконавчого листа, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 403/4910/12.
7.48. За результатами розгляду адміністративної справи №200/21286/16-а рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2019 у задоволенні позову відмовлено. Натомість постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним і нечинним пункт 1 рішення Дніпропетровської міської ради від 28.09.2016 № 12/14 в частині затвердження розділу 6 Бюджетної програми "На виконання судових рішень та виконавчих документів на 2016 - 2020 роки". В іншій частині позову - відмовлено.
7.49. Згідно з викладеними Касаційним адміністративним судом висновками у справі №200/21286/16-а:
- Україна гарантує виконання будь-яких рішень суду майнового характеру, боржником за яким є державний орган (орган місцевого самоврядування) шляхом проведення безумовного списання з рахунків такого органу коштів, в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача, а у випадку відсутності у державного органа - боржника коштів на рахунках - шляхом списання коштів з Державного бюджету України, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;
- судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції;
- у цій справі судами встановлено та не спростовано, а навпаки підтверджено, що позивач не отримав кошти, які були виділені з метою погашення вже існуючої заборгованості внаслідок неузгоджених дій органів державної влади і відсутності належного контролю за використанням бюджетних коштів;
- прийняття оскаржуваного рішення Дніпропетровської міськради від 28.09.2016 №12/14 не обґрунтовано конкретними нормами законодавчих актів. Враховуючи те, що даним рішенням відповідач обмежив обсяг фінансування для забезпечення виконання рішень суду протягом 2016 - 2020 років певним розміром, що є меншим від загального розміру боргу відповідача за виконавчим листом Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.04.2014 у справі №403/4910/12, що знаходиться на виконанні в ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області з 11.06.2014, такі дії не лише перешкоджають ефективному виконанню рішень суду та виконавчих документів, тобто не відповідають меті бюджетної програми, затвердженої оскаржуваним рішенням, не передбачають альтернативних заходів, які б надавали можливість збільшити обсяг цієї бюджетної програми у разі потреби, а і свідчать про створення відповідачем штучних перешкод для належного та своєчасного виконання рішень судів та виконавчих документів, зокрема згаданого виконавчого листа.
7.50. Встановлені у адміністративній справі №200/21286/16-а обставини не підлягають повторному доказуванню відповідно до статті 75 ГПК України та повинні були враховуватися судами під час розгляду справи № 910/4537/20.
7.51. Натомість зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі № 910/4537/20 вбачається, що судами першої та апеляційної інстанції вищезгадана постанова Касаційного адміністративного суду у справі № 200/21286/16-а не була прийнята до уваги, посилання на цю постанову чи вказівка про її наявність у матеріалах справи або про відхилення заяви позивача про приєднання цієї постанови до матеріалів справи також відсутнє.
7.52. Стосовно заявленого позивачем до стягнення розміру шкоди, суди попередніх інстанцій по суті не перевіряли його правильність та обґрунтованість. Зокрема, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові обмежився вказівкою на те, що оскільки у резолютивній частині ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 у справі №403/4910/12 та у відповідному виконавчому листі чітко визначено солідарне зобов'язання боржників перед кредитором, яке підлягає стягненню, виключно у національній валюті за курсом НБУ на час ухвалення судового рішення, без зазначення еквіваленту в іноземній валюті, колегія суддів вважає безпідставними заявлені позивачем вимоги щодо курсової різниці, яка виникла внаслідок зміни курсу гривні до долара США, гривні до чеської крони, у період із дня прийняття рішення (26.09.2012) до дня подання заяви позову у цій справі (24.03.2020). При цьому, суд апеляційної інстанцій зазначив про подібну правову позицію Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у справі № 922/46/20.
7.53. Однак правовідносини у справі, яка переглядається, та у справі №922/46/20, на яку послався суд апеляційної інстанції, не є подібними, що підтверджується наступним. У справі № 922/46/20 переглядалися судові рішення, постановлені за результатами розгляду заяви АТ КБ "Приват Банк" з грошовими вимогами до боржника - ФО Микало І.В., щодо якого відкрито провадження у справі про неплатоспроможність. Згідно з встановленими у справі № 922/46/20 обставинами, банк просив суд визнати грошові вимоги до боржника, на підтвердження чого послався на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-400/11 від 21.02.2011 та рішення Апеляційного суду Харківської області від 07.06.2017 по справі №638/6489/15-ц та курсову різницю.
7.54. За змістом постанови Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/46/20, відмова у визнанні грошових вимог банка щодо курсової різниці, яка виникла внаслідок зміни курсу гривні до долара США, у період із дня прийняття рішення (21.02.2011) до дня подання заяви про визнання боржника банкрутом (17.03.2020), мотивована тим, що у резолютивній частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-400/2011 чітко визначено зобов'язання боржника перед кредитором, яке підлягає стягненню, виключно у національній валюті за курсом НБУ на час ухвалення рішення, без зазначення еквіваленту в іноземній валюті.
7.55. Натомість у справі № 910/4537/20 рішенням про стягнення коштів є не ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 403/4910/12, а саме рішення Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки, яким на користь позивача присуджено до стягнення суми в іноземній валюті. Ухвалою у справі № 403/4910/12 не вирішувався спір між сторонами та не приймалося рішення про стягнення коштів, а було надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення іноземного суду про стягнення коштів з Дніпровської міської ради та відповідно до чинного на момент надання вказаного дозволу процесуального законодавства у виконавчому листі наведено гривневий еквівалент сум, зазначених у рішеннях Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки.
7.56. Судами попередніх інстанцій не розглянуто та не спростовано доводи позивача про те, що майнову шкоду завдано саме внаслідок незаконної бездіяльності всіх відповідачів у цій справі, протиправність якої встановлена остаточними рішеннями судів в адміністративних справах, про які зазначалося вище, та знецінення гривні в період такої бездіяльності, тому за розрахунками позивача розмір шкоди становить різницю між гривневим еквівалентом сум, визначених у рішеннях Арбітражного суду, на дату подання позову, який розглядається у цій справі, та сум, вказаних в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2012.
7.57. Відсутність у позивача можливості домогтися виконання арбітражних рішень Арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської республіки від 14.07.2011 та від 07.10.2011, винесених на його користь, та отримати присуджені до стягнення суми в іноземній валюті, дозвіл на примусове виконання якого надано Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська ще у 2012 році, є втручанням у право позивача на мирне володіння майном, яке захищається згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції.
7.58. Наведене у сукупності свідчить про те, що розглядаючи позов Компанії Євроеколоджі Інтернешнл Корпорайшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.), суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином обставини, з посиланням на які позивач обґрунтовував заявлені ним вимоги, та не надали належної оцінки наявним у справі матеріалам та поясненням сторін.
7.59. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
7.60. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Натомість застосований судами першої та апеляційної інстанцій підхід у з'ясуванні обставин справи та в оцінці доказів не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам.
7.61. Не забезпечивши здійснення повного і об'єктивного з'ясування обставин, про які зазначалося у цій постанові, надання належної оцінки доводам сторін та поданим до справи доказам, а також не врахувавши відповідних правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права та положень двосторонніх Угод між Україною та Чеською Республікою, на які посилався позивач в обґрунтування заявлених ним вимог, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про не доведення позивачем всіх складових правопорушення, з якими законодавство пов'язує відшкодування шкоди.
7.62. В силу імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.63. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 300 ГПК України.
7.64. Тобто, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити відповідні обставини в силу передбачених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Однак без з'ясування цих обставин ухвалені у справі судами попередніх інстанцій рішення не можна визнати обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.
7.65. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
7.66. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а також з фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
7.67. За результатами касаційного перегляду оскаржених судових рішень колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права та не дотрималися вимог ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі повного і всебічного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, із застосуванням правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
7.68. Враховуючи допущені судами попередніх інстанцій порушення, про які зазначалося вище, ухвалені у цій справі судові рішення по суті спору не можуть вважатися обґрунтованими, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
7.69. Доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, але з урахуванням викладених в ній вимог про ухвалення нового рішення про задоволення позову, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
7.70. Крім того, стосовно аргументу касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 395 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає про його передчасність до встановлення судами попередніх інстанцій обставин, про які вказувалося у цій постанові.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.2. Оскільки припис частини другої статті 300 ГПК України містить заборону для суду касаційної інстанції з вчинення процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та оцінкою доказів, то згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
8.3. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам учасників справи належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
9. Судові витрати
9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України у разі, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
9.2. Оскільки Судом за результатами касаційного розгляду не змінювалися оскаржувані рішення та не ухвалювалося нове рішення, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Компанії Євроеколоджі Інтернешнл Корпорайшн А.С. (Euroecology International Corporation a.s.) задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №910/4537/20 скасувати.
3. Справу №910/4537/20 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді С. В. Жуков
В. Я. Погребняк