вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"18" липня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/148/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Фермерського господарства "П'ятигірське" (35764, Рівненська область, Здолбунівський район, с.П"ятигори, код ЄДРПОУ 24170468)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" (34710, Рівненська область, Гощанський район, с. Устя, код ЄДРПОУ 43162947)
про стягнення 3 306 425,48 грн.
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Фермерське господарство "П'ятигірське" (далі по тексту Позивач, ФГ "П'ятигірське") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" в якому просить стягнути з останнього заборгованість у сумі 3 306 425,48 грн., з яких:
- згiдно Договору оренди з екiпажем № 05-ФГ-20032312: основну заборгованість - 579 43б, 17 грн., 3% рiчних - 13 476,46 грн., iнфляцiйнi втрати - 31868,99 грн., пеню - 55 943,37 грн.;
- згiдно Договору поставки сiльськогосподарської продукцiї №200716/1: 12% від вартості непоставленого Товару - 1 632 000,00 грн.;
- згiдно Договору поставки №02-ФГ- 200401/2 основну заборгованість - 277 408 100,00 грн., 3% рiчних - 6921,70 грн., iнфляцiйнi втрати - 15 467,43 грн., 0,1% за кожен день прострочення - 84 495,36 грн.;
- згiдно Договору вiдповiдального зберiгання майна №03-ФГ- 200423/1: вартість неповернутого майна - 609 408,00 грн..
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" звернулося в Господарський суду Рівненської області із зустрічною позовною заявою до Фермерського господарства "П'ятигірське" в якому просить визнати недійсним Договір поставки сільськогосподарської продукції №200716/1 від 16.07.2020 року, укладений між Фермерським господарством "П'ятигірське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Устя Агро".
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 квітня 2021 року зустрічну позовну заяву та додані до неї документи повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Устя Агро".
24.05.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області з Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов запит про витребування матеріалів справи №918/148/21, у зв'язку із поданням Товариством з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" апеляційної скарги на Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 20.04.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25 травня 2021 року зупинено провадження у справі №918/148/21 до перегляду Ухвали суду від 20.04.2021 року в порядку апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до Господарського суду Рівненської області.
27.07.2021 року матеріали справи №918/148/21 повернулись до Господарського суду Рівненської області.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 липня 2021 року поновлено провадження у справі. Призначено підготовче засідання.
11.10.2021 року представником Відповідача подано суду клопотання в якому останній просить зупинити провадження у справі №918/148/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/810/21 за позовом ТОВ "Устя Агро" до ФГ "П'ятигірське" про визнання недійсним Договору поставки сільськогосподарської продукції №200716/1 від 16.07.2020 року, укладеного між ТОВ «Устя Агро» та ФГ «П'ятигірське».
Ухвалою суду від 02.11.2021 року провадження у справі №918/148/21 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/810/21, що розглядається Господарським судом Рівненської області.
05.04.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Фермерського господарства "П'ятигірське" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі. Дане клопотання обгрунтовує тим, що судове рішення у справі №918/810/21 набрало законної сили. Крім того, Позивачем до клопотання додано копію постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 року у справі №918/810/21, копію постанови Верховного суду від 07.02.2023 року у справі №918/84/22.
Ухвалою суду від 05.04.2023 року поновлено провадження у справі №918/148/21. Розгляд справи призначено у підготовчому засіданні.
24.04.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Позивача надійшла Заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути із Відповідача 1 310702,31 грн. заборгованості за Договором оренди з екіпажем №05-ФГ-200323/2, з яких: 579 436,17 грн. основної заборгованості, 51 048,64 грн. 3% річних, 245101,50 грн. інфляційних втрат, 435 116,00 грн. пені. Дана Заява прийнята судом до розгляду.
Ухвалою суду від 25.04.2023 року позов Фермерського господарства "П'ятигірське" (35764, Рівненська область, Здолбунівський район, с.П"ятигори, код ЄДРПОУ 24170468) в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Устя Агро» ( 34710, вул. Замлинок, 91, с. Устя, Рівненська обл., Гощанський р-н, ЄДРПОУ 43162947) на користь Фермерського господарства «П'ятигірське» ( 35764, Рівненська обл., Здолбунівського р-ну, с.ГГятигори, ЄДРПОУ 24170468) згідно Договору поставки сільськогосподарської продукції № 200716/1 - 12% від вартості непоставленого Товару -1 632 000,00 грн.; згідно Договору поставки №02-ФГ- 200401/2 суму основної заборгованості - 277 408,00 грн., 3% річних - 6921,7 грн., інфляційні витрати - 15 467,43 грн., 0,1% за кожен день прострочення - 84 495,36 грн.; згідно Договору відповідального зберігання майна № 03-ФГ-200423/1 вартість неповернутого майна - 609 408,00 грн. залишено без розгляду.
Позовні вимоги, що залишилися до розгляду, ФГ "П'ятигірське мотивує наступним. На підставі Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 від 23.03.2020 року Позивач передав за плату Відповідачу у строкове користування сільськогосподарську техніку, а останній прийняв у строкове користування об'єкт оренди та мав сплачувати Позивачу орендну плату відповідно до умов цього Договору. Однак, Відповідач свої зобов'язання не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість з орендної плати за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 у сумі 579 436,17 грн.. Крім того, Позивачем на суму заборгованості за даним Договором нараховано Відповідачу 3% річних у сумі 13 476,46 грн., пеню у сумі 47 815,39 грн. за період з 11.05.2020 року по 17.02.2021 року, інфляційні втрати у сумі 31 868,99 грн..
19.05.2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли заперечення щодо заяви про збільшення позовних вимог, в яких просить відмовити у задоволенні даної заяви.
23.05.2023 року від Позивача надійшли пояснення, в яких просить задоволити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 06 червня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання 04.07.2023 року не з'явилися представники учасників справи, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача подав заяву про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 90%.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Враховуючи належне повідомлення сторін про судове засідання, призначене на 04.07.2023 р., суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників останніх.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що сторони мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Крім того, суд зазначає, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який підтримано Верховною Радою. Воєнний стан в Україні введено з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2212-IX від 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2738-IX від 16.11.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 07 листопада 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №8419 від 07.02.2023 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 06 лютого 2023 року №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №3057-IX від 18.05.2023 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18.05.2023 року №3057-IX "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.
Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив наступне.
23 березня 2020 року між Фермерським господарством «П'ятигірське» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Устя Агро» укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2. За договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 ФГ «П'ятигірське» є Орендодавцем, а ТОВ «Устя Агро» є Орендарем. Предметом Договору є зобов'язання Орендодавця, тобто ФГ “П'ятигірське”, передати за плату Орендареві у строкове користування сільськогосподарську техніку, а Орендар, тобто ТОВ «Устя Агро» має зобов'язання прийняти у строкове користування об'єкт оренди та сплачувати Орендодавцеві орендну плату відповідно до умов цього Договору.
На виконання вищевказаного Договору між його сторонами підписано Акт надання послуг № 67 від 23.04.2020 року на загальну суму 579 436,17 грн. За умовами вказаного акту позивачем були надані відповідачу роботи (послуги) оренди с/г техніки з екіпажем.
Відповідно до п.4.4 вказаного договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 орендна плата сплачується Орендарем поетапно, як це зазначено в Додатках до договору в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця, на підставі рахунків, які надаються Орендодавцем.
Станом на 17.02.2021 року (день звернення позивача до суду з позовом) заборгованість Відповідача з орендної плати за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 становить 579 436,17 грн. (п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять шість) гривень 17 коп. з ПДВ.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Нормами ч. 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Приписами ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У силу вимог ч.ч 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
З огляду на вищевказані норми Закону та обставини встановлені судом, суд констатує, що у Відповідача виникли зобов'язання по оплаті Позивачу вартості оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем у сумі 579436 грн. 15 коп. з ПДВ.
Однак суд не погоджується з твердженням Позивача про те, що оплата вартості оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем мала бути проведена до 10.05.2020 року, з огляду на наступне.
Відповідно до п.4.4 Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 орендна плата сплачується Орендарем поетапно , як це зазначено в Додатках до договору.
В Додатку до Договору № 05-ФГ-200323/2 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем (т.1 а.с. 20) зазначено види робіт, техніка, якою вони надаються, об'єм робіт та їх вартість (за 1 га), строки оплати кожного виду робіт. Крім того у вказаному Додатку зазначено останній строк оплати виду робіт до 01.11.20р..
В той же час суд зазначає, що в Акті надання послуг № 67 від 23.04.2020 року на загальну суму 579 436,17 грн. не вказано конкретного виду робіт, які виконані Позивачем для Відповідача, а просто зазначено "оренда с/г техніки з екіпажем".
Відтак без зазначення конкретного виду робіт, які виконані Позивачем для Відповідача, відсутні підстави стверджувати, що вартість робіт (послуг) за Актом надання послуг № 67 від 23.04.2020 року на загальну суму 579 436,17 грн. підлягає оплаті саме до 10.05.20р..
Однак, з огляду на те, що в Додатку до Договору № 05-ФГ-200323/2 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем сторонами погоджено кінцевий строк оплати (01.11.20р.), суд доходить висновку, що вартість робіт (послуг) за Актом надання послуг № 67 від 23.04.2020 року на загальну суму 579 436,17 грн. Відповідач зобов'язаний оплатити до 01.11.2020 року.
За приписами пункту 8.2.1 Договору № 05-ФГ-200323/2 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем у випадку прострочення у сплаті орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення за весь період прострочення.
Стверджуючи, що Відповідач допустив прострочення у сплаті орендних платежів Позивач (з врахування Заяви про збільшення позовних вимог) просить стягнути з Відповідача 3% річних у сумі 51 048,64 грн. за період з 11.05.2020р. по 17.04.2023р., інфляційні витрати у сумі 245 101,50 грн. за період з травня 2020р. по лютий 2023р., пеню у сумі 435 116,00 грн. за період з 11.05.2020р. по 17.04.2023 року.
За результатами розгляду вищевказаних вимог, суд зазначає наступне.
Як встановлено вище вартість робіт (послуг) за Актом надання послуг № 67 від 23.04.2020 року на загальну суму 579 436,17 грн. Відповідач зобов'язаний оплатити до 01.11.2020 року. Відтак, у разі прострочення у сплаті орендних платежів, саме з вказаної дати у Відповідача виникає відповідальність за порушення зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Як зазначено у ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів
Згідно зі ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 1 ст. 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто в розумінні ст. ст. 173 та 230 ГК України, неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За приписами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2.1 Договору № 05-ФГ-200323/2 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем сторони погодили інший строк нарахування пені, ніж встановлено вказаною статтею, а саме зазначили, що пеню за прострочення у сплаті орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцеві за весь період прострочення.
Суд здійснив перевірку нарахування пені та встановив не відповідність розрахунку, здійсненого Позивачем, умовам договору та обставинам, встановленим судом під час розгляду справи.
За розрахунком суду пеня від суми боргу 579436 грн. 17 коп. за період прострочення з 01.11.2020р. по 17.04.2023р. становить 400033 грн. 21 коп..
Водночас, суд зазначає, що ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України необхідно мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. За таких умов необхідно враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
За змістом зазначених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем (розмір штрафу становить половину грошового зобов'язання), а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд дійшов висновку про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій до 10 % від простроченого грошового зобов'язання, а саме, із обґрунтованого розміру 400033 грн 21 коп. - до 40003 гривні 32 коп..
На переконання суду стягнення заявленої суми штрафу є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача.
Таким чином, зменшення розміру неустойки надасть відповідачу можливість розрахуватися з наявною кредиторською заборгованістю, продовжити свою господарську діяльність та не допустити банкрутства відповідача.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума 3% річних, згідно з розрахунком Позивача, за період з 11.05.2020р. по 17.04.2023р. становить 51 048,64 грн., інфляційні витрати за період з травня 2020р. по лютий 2023р. становлять 245 101,50 грн.
Розрахунок 3% річних перевірено судом та визнано арифметично не правильними у строках нарахування. Відтак вірним розрахунком 3% річних за період з 01.11.2020р. по 17.04.2023 р. є сума 42 759 грн. 21 коп.
Що стосується інфляційних, нарахованих Позивачем на суму боргу, суд зазначає наступне.
В Додатку до Договору № 05-ФГ-200323/2 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем (т.1 а.с. 20) зазначено види робіт, техніка, якою вони надаються, об'єм робіт та їх вартість (за 1 га), строки оплати кожного виду робіт. Зокрема, у вказаному Додатку вартість робіт за 1 га та загальна вартість робіт, щодо кожного виду робіт, вказана в доларах США.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 524 зазначеного Кодексу зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 130/2604/18.
Відтак, з огляду на те, що Відповідачем порушено грошове зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають.
Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018р. у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 р. у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 р. у справі №903/962/17, від 23.05.2018 р. у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 р. у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 р. у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 р. у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищенаведене, та те, що Фермерське господарство "П'ятигірське" належними та допустимими доказами довело факт несвоєчасного виконання зобов'язань за Договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 від 23.03.2020 року зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" позовні вимоги Фермерського господарства "П'ятигірське" підлягають частковому задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро" (34710, Рівненська область, Гощанський район, с. Устя, код ЄДРПОУ 43162947) на користь Фермерського господарства "П'ятигірське" (35764, Рівненська область, Здолбунівський район, с.П"ятигори, код ЄДРПОУ 24170468) заборгованість за Договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 05-ФГ-200323/2 від 23.03.2020 року у сумі 579436 грн. 17 коп., 3% річних в сумі 42 759 грн. 21 коп., пеню в сумі 40003 грн. 32 коп. та 15333 грн. 43 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити у задоволенні.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя В.В. Марач