Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
18.07.2023 р. справа №636/4513/20
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Харківське Квартирно-експлуатаційне управління (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправної відмови суб"єкта владних повноважень, спонукання до подання клопотання про виключення квартири з числа службового житла, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: визнання протиправною відмови, яка викладена в листі від 08.12.2020 р., вих. № 5982, квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків в організації, у встановленому розділом 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра Оборони України №380 від 31.07.2018 р., порядку реалізації права ОСОБА_1 на житлову пільгу - виключення з числа службових квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків квартири АДРЕСА_1 ; 2) зобов?язання квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова подати до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 .
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що суб'єктом владних повноважень створюються штучні перешкоди в отриманні громадянином у власність житла як результат проходження публічної військової служби понад 20 років.
Відповідач (відносно якого мало місце зміна найменування суб"єкта владних повноважень з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків на Харківське Квартирно-експлуатаційне управління без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи публічного права, що не вимагає прийняття рішення про заміну відповідача у порядку ст.48 КАС України) із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що закон не обтяжує суб'єкта права - власника чи утримувача житлового фонду здійснювати зміну юридичного статусу житла у разі наявності у працівника відповідного трудового стажу.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2018р. №146 має вислугу років військової служби у Збройних Силах України - 25р. 00м. 00дн., 23.03.2013р. отримав ордер на вселення до службового житла - квартири за адресою - АДРЕСА_3 (далі за текстом - Квартира) родиною у складі заявника та доньки - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Відповідно до довідки начальника КЕВ м.Харків від 01.04.2019р. №2148 заявник перебуває на квартирному обліку у Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 29.12.1999р.
Ці обставини визнані відповідачем - суб'єктом владних повноважень у тексті відзиву на позов у порядку ч.1 ст.78 КАС України.
Згідно з протоколом №3 від 10.04.2019р. засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 відносно Квартири запропоновано зняти статус "службове житло".
Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2019р. №316 було надано дозвіл заявникові на виключення Квартири із числа службового житла у цілях забезпечення заявника житлом для постійного проживання.
Листом начальника КЕВ м.Харкова від 16.05.2019р. №3470 була оформлена відмова у поданні клопотання про виключення Квартири із числа службового житла.
Згідно з протоколом №6 від 29.08.2019р. засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 було запропоновано зняти заявника з квартирного обліку при військовій частині.
Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2019р. №734 заявник був знятий із квартирного обліку.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 28.02.2020р. у справі №640/14454/19 був скасований в частині заявника наказ Командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2019р. №734, визнано неправомірним в частині заявника рішення Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 у формі протоколу від 29.08.2019р. №6, зобов'язано поновити заявника на квартирному обліку.
Згідно з протоколом Житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2020р. №10 та наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2020р. №992 заявник був поновлений на квартирному обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання.
Згідно з протоколом Житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2020р. №12 та наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2020р. №1263 погодження зняття з Квартири статусу "службове житло".
Згідно з постановою Полтавського апеляційного суду від 04.04.2023р. у справі №636/4513/20 у відповідь на повторне звернення заявника до КЕВ м.Харкова з приводу вчинення дій відносно виключення Квартири із числа службового житла суб'єктом владних повноважень була вчинена відмова, оформлена листом КЕВ міста Харкова від 08.12.2020р. №5982
Стверджуючи про невідповідність закону оскарженої відмови суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
В Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до ст.118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.
Правовідносини з приводу соціального захисту громадян під час проходження особою військової служби або унаслідок проходження особою військової служби унормовані, зокрема, приписами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.12 якого передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Отже, право військовослужбовця, показник вислуги років якого перевищує 20 років, на отримання жилого приміщення для постійного проживання прямо передбачене спеціальним законом, а практична реалізація цього права є несумісною із збереженням за наданою для постійного проживання квартирою юридичного статусу - "службове житло".
Пунктом 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.2006р.; далі за текстом - Порядок №1081) також визначено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
За змістом норм Порядку №1081 способами забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше є: 1) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби новозбудованого житла; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Отже, приписами Порядку №1081 прямо передбачена можливість забезпечення військовослужбовців із показником вислуги років понад 20 житлом, виключеним із числа службового.
При цьому, ані нормами Порядку №1081, ані нормами іншого акту права суб'єкту владних повноважень не надано повноважень на визначення на власний розсуд способу забезпечення військовослужбовців із показником вислуги років понад 20 житлом житлом для постійного проживання.
Пунктом 11 Порядку №1081 указано, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.
Згідно з п.3 розділу І Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затверджена наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018р., зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.09.2018р. за № 1020/32472; далі за текстом - Інструкція №380) військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Відповідно до п.10 розділу VII Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Відтак, і ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і нормами п.11 Порядку №1081, і нормами п.10 розділу VII Інструкції №380 прямо передбачено право військовослужбовця зі показником вислуги років понад 20 на забезпечення житлом для постійного проживання у спосіб надання квартири, виключеної із числа службових.
Повноваження квартирно-експлуатаційного органу як органу військового управління системи Міністерства оборони України у даному випадку з приводу висловлення заперечень та вчинення відмов у процедурі виключення конкретної квартири з числа службового житла обмежені виключно випадками відсутності у військовослужбовця права на забезпечення житлом або істотного (суттєвого) порушення процедури розгляду питання про забезпечення житлом.
Існування таких фактів матеріалами справи не підтверджено, такими судженнями оскаржена відмова суб'єкта владних повноважень не умотивована, таких доводів текст позову не містить.
Суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
У силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - “поза будь-яким розумним сумнівом”, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - “баланс вірогідностей”.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Такий висновок окружного адміністративного суду цілком корелюється із правовими позиціями постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 15.06.2023р. у справі №804/2960/16.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності були з'ясовані неповно, правильної оцінки усім юридично значимим факторам надано не було, належна норма закону застосована не була, були залишені поза увагою обставини об'єктивної дійсності, згідно з якими заявник як військовослужбовець із показником вислуги років понад 20 має право на забезпечення житлом у цілях постійного проживання за рахунок виключення Квартири із числа службового житла, унаслідок реально вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови суперечить як змісту нормативного регламентування, так і справжнім обставинам фактичної дійсності.
Тому оскаржена відмова суб"єкта владних повноважень підлягає визнанню протиправною, а суб"єкта владних повноважень (у зв'язку із виконанням усіх визначених законом умов та відсутністю свободи адміністративного розсуду) належить обтяжити обов'язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі мехамізми з”ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною відмову, оформлену листом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків від 08.12.2020р. № 5982.
Зобов'язати Харківське Квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 .
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко