Справа № 234/7915/21
Провадження № 1-кп/202/499/2023
Іменем України
18 липня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,, ОСОБА_6
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро кримінальне провадження № 22022050000005711 від 11.10.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 КК України
Обвинуваченому ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
В судовому засіданніпрокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, дія кого закінчується 22.07.2023. Клопотання мотивоване тим, що під час досудового розслідування та судового розгляду до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, за час перебування обвинуваченого під вартою ризики не зменшились, тому, на думку прокурора, застосування до обвинуваченого жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора, зазначивши, що прокурором у своєму клопотанні не було доведено ризиків на які він посилається як на підставу застосування найсуворішого запобіжного заходу, а перелічені ризики мають характер припущень, тому просив застосувати запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі. Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав захисника.
Суд заслухавши прокурора, представника потерпілих, сторону захисту, вважає, що при продовжені запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд ураховував вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому судом враховано,що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Суд зазначав, що метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, у відповідності до вимог ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення.
При розгляді цього клопотання суд, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, розуміє, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати «in abstracto». Це питання має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими суд мотивує своє рішення, та належно задокументованих фактів. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують вимогу поваги до особистої свободи (рішення в справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Суд зазначає, що тривалість тримання обвинуваченого під вартою становить біль ніж два роки.
Суд зауважує, що ризик ухилення від суду, незаконний вплив на потерпілого, свідків були підставами для винесення ухвали про обрання щодо обвинувачених запобіжного заходу. Надалі, продовжуючи строк тримання під вартою, суд наводив підстави у своїх рішеннях, посилався на належність раніше обраного запобіжного заходу. Проте згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції після спливу певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи зобов'язані навести інші підстави для подальшого тримання під вартою (див. рішення у справах «Яблонський проти Польщі» (Jablonski v. Poland), заява № 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та «І.А. проти Франції» (I.A. v. France), заява № 28213/95, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII). До того ж, такі підстави мають бути чітко сформульовані у відповідних рішеннях національних судів ( рішення від 4 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі» (Ilowiecki v. Poland), заява № 27504/95, п. 61).
Однак у цій справі таких підстав навести вже неможливо, оскільки при розгляді кримінального провадження сторони досягли угоди про визнання винуватості, яка не підписана сторонами у зв'язку з перебуванням сторін в різних населених пунктах та участю в судовому засіданні в режимі відеконференції.
На час розгляду цього клопотання ризик можливості незаконного впливу на потерпілого, свідків у обвинуваченого відсутній, існування обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого злочину, з урахуванням практики ЄСПЛ, перестає бути підставою для позбавлення свободи, тому ризики, передбачені ст. 177 КПК значно зменшились.
Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав про необхідність розгляду можливості обрання альтернативних запобіжних заходів. Суд зваживши наявність ризиків, що залишились, а це переховування від суду, вважає його недостатнім для тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а тому вважає за необхідне відмовити у продовженні строку тримання обвинуваченого під вартою.
Постановив :
У задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти діб.
Копію ухвали вручити учасникам процесу.
Головуючий: ОСОБА_11