11 липня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 686/1358/23
Провадження № 22-ц/4820/1149/23
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретаря:Шевчук Ю.Г.,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2023 року (суддя Заворотна О.Л.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що між ним, відповідачем та Хмельницьким центром нерухомості 28.06.2014 року був укладений договір про набуття в майбутньому квартири під номером АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 мав бути укладений до 01.09.2014 року. В рахунок часткової оплати за квартиру позивач сплатив 24.07.2014 року ОСОБА_2 особисто кошти в сумі 70000 грн., що по курсу долара США 12,00 грн. за один долар до гривні становив 5833 дол. США, про що підтверджено власноруч написаною ОСОБА_2 розпискою в присутності свідка ОСОБА_3 . Договір купівлі-продажу квартири укладено не було по вині ОСОБА_2 . За таких обставин, кошти отримані відповідачем безпідставно і у відповідності до ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню. 13 грудня 2022 року позивач звернувся з письмовою вимогою. До відповідача про повернення спірних коштів протягом 10 днів з дня отримання вимоги, проте відповідач, отримавши вимогу 22 грудня 2022 року, у встановлений строк їх не повернув.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 70000 грн., як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 70000 грн. Компенсовано ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що майно вважається набутим чи збереженим безпідставно, якщо це відбулось у незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних відносин в майбутньому певних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших фактів, правомірних дій, які прямо передбачені статтею 11 ЦК України. Позивач не пропустив трирічного строку позовної давності, оскільки письмову вимогу про повернення грошових коштів відповідач отримав 22 грудня 2022 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування скарги зазначив, що доводи позову про необхідність обчислення строку позовної давності з моменту отримання відповідачем вимоги від 13.12.2022 року є безпідставними. Між сторонами відсутні договірні зобов'язання, кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а тому право вимоги у позивача щодо повернення коштів виникло з моменту отримання відповідачем грошових коштів, а не з моменту отримання відповідачем письмової вимоги від позивача про повернення коштів. Позивач звернувся до суду після спливу трирічного строку з часу отримання коштів відповідачем, заяви чи клопотань про поновлення йому строку або доказів підтвердження поважності пропуску такого строку позивачем до суду не подано, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що як і зазначено самим апелянтом в скарзі, в розписці про отримання коштів ОСОБА_2 не встановлено зобов'язання повернути кошти, а отже позивач мав право звернутись із вимогою про повернення коштів в будь-який час. Таким чином, строку позовної давності ним не було пропущено і відраховується він із грудня 2022 року. Із урахуванням викладеного, позивач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судове засідання апелянт ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судових повісток.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 24 липня 2014 року ОСОБА_2 написав розписку, про те, що він отримав від ОСОБА_1 70000 грн. за квартиру по АДРЕСА_2 , кошти передані в присутності свідка ОСОБА_3 .
Як вбачається із матеріалів справи, 28 червня 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Хмельницький центр нерухомості уклали договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в майбутньому зобов'язуються укласти договір купівлі-продажу (відступлення майнових прав) об'єкта, щодо якого ОСОБА_2 зобов'язаний передати ОСОБА_1 трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2.3. договір купівлі-продажу має бути укладений не пізніше 01 вересня 2014 року. У разі необхідності термін договору сторони можуть продовжити за взаємної згоди сторін.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 326942559 від 24.03.2023 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 01.08.2017 року за ОСОБА_5
13 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про повернення коштів, яку ОСОБА_2 отримав особисто 22 грудня 2022 року, однак не виконав її.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, провадження № 12-46гс19.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).
Позивач, звертаючись із позовом до суду, просив стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 70 000 грн., як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).
Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).
Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто немає правової підстави для передання коштів у момент такого передання, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.
У особи виникає зобов'язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.
Згідно з текстом розписки вона не містить посилань на правову підставу передання спірних коштів (лише мету), порядок і строк їх повернення.
У матеріалах справи немає доказів того, що відповідач вчиняв, а позивач приймав виконання будь-яких дій чи робіт, пов'язаних з квартирою по АДРЕСА_2 , як зазначено у розписці, що давало б підстави оцінювати спірні правовідносини як договірні за відсутності письмового договору.
Доказів того, що між сторонами існують якісь правовідносини, що вказують на дружні, родинні стосунки та можливість дарування спірних коштів, у матеріалах справи немає.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірні правовідносини не є договірними, і повинні кваліфікуватись за статтею 1212 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом першої інстанції наслідків пропуску позовної давності є безпідставними, оскільки письмову вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів відповідач отримав 22 грудня 2022 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся в січні 2023 року.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 липня 2023 року.
Судді Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк