Справа № 463/3782/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/811/991/19 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
29 червня 2023 року м.Львів
Справа №463/3782/15
Провадження № 22ц/811/991/19
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 31 січня 2019 року у складі судді Леньо С.І., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «УкрСоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,-
встановив:
Позивач ПАТ «УкрСоцбанк» звернувся з позовом, у якому просить ухвалити рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 600/02.1-7-654 від 29 серпня 2008 року в розмірі 1 828 528,54 грн. звернути стягнення на передане в іпотеку ПАТ «УкрСоцбанк», згідно іпотечного договору від 29 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3815, нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження» (п.4.6.2 іпотечного договору) з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також просить виселити ОСОБА_1 із вказаної квартири. В обґрунтування позову посилається на те, що 29 серпня 2008 року між АКБ «УкрСоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСоцбанк», та відповідачем укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 600/02.1-7-654, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кошти на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 200 000 доларів США зі сплатою 15 процентів річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 28 серпня 2023 року. 14 жовтня 2011 року, 14 грудня 2011 року, 31 жовтня 2013 року між сторонами укладено додаткові угоди, предметом яких було внесення змін до кредитного договору. В якості забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, 29 серпня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 142,8 кв.м. Шляхом укладення відповідного договору від 14 грудня 2011 року, до іпотечного договору внесені зміни. Зазначає, що банком виконано взяті на себе зобов'язання та видано відповідачу кредитні кошти, проте вона належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання щодо повернення заборгованості. Станом на 8 липня 2015 року загальний розмір заборгованості становить 1 828 528,54 грн., з яких: 1 332 112,04 грн.- заборгованість за кредитом, 379 132,96 грн.- заборгованість по відсотках за користування кредитним коштами, 12 585,15 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 41 683,96 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 422,23 грн. - інфляційні втрати за кредитом, 48 592,20 грн. - інфляційні втрати за відсотками. В рахунок погашення цієї заборгованості просить звернути стягнення на предмет іпотеки та у зв'язку з цим, виселити відповідача з переданої в іпотеку квартири.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 31 січня 2019 року позов задоволено частково. Ухвалено в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 600/02.1-7-654 від 29 серпня 2008 року, яка становить 1 828 528,54 грн., з яких: 1 332 112,04 грн. - заборгованість за кредитом, 379 132,96 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами, 12 585,15 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 41 683,96 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 422,23 грн. - інфляційні втрати за кредитом, 48 592,20 грн. - інфляційні втрати за відсотками, звернути стягнення на передане, згідно Іпотечного договору від 29 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3815, в іпотеку ПАТ «УкрСоцбанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (п.4.6.2 іпотечного договору) з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В решті позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , винесеним з порушенням норм матеріального права.Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначає, щокредит видано на поточні потреби, а квартира, яка є предметом іпотеки, перебувала у власності відповідача до укладення кредитного договору. Вказує, що позивач не ставить питання про надання відповідачу іншого житла у зв'язку з зверненням стягнення на предмет іпотеки, що відповідно до вимог чинного законодавства виключає можливість проведення виселення. Стверджує, що у справі відсутня довіреність на ім'я особи, що підписувала кредитні та іпотечні договори, у зв'язку з чим такі договори вважаються неукладеними. Також, під час укладення кредитних договорів відповідач перебувала у зареєстрованому шлюбі, внаслідок чого необхідна була згода другого з подружжя при укладенні кредитних та іпотечних договорів. Така згода має бути засвідчена нотаріально, проте таку згоду посвідчив працівник банку, який не має таких повноважень. Банк не надав згоди про дотримання досудового порядку проведення виселення, а саме направлення відповідного повідомлення. Позивач не надав належних доказів про перерахування кредитних коштів відповідачу. Сама заборгованість є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки, яка згідно іпотечного договору становить 286 852 доларів США, при тому що на даний час вартість квартири змінилась, а її оцінка не проводилась. Зазначає, що банком неодноразово змінювалась процентна ставка. Стверджує, що позивач не мав права вчиняти такі дії в односторонньому порядку, жодного повідомлення відповідач не отримувала. Вказує, що у кредитному договорі відсутнє повідомлення про валютні ризики, які несе відповідач і про які банк був зобов'язаний повідомити. Заборгованість обрахована поза межами строку позовної давності, як загальної для погашення заборгованості за кредитним договором, так і спеціальної, для погашення неустойки.
30 травня 2019 року ПАТ «УкрСоцбанк»»подано відзив на апеляційну скаргу, автор якого посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.
Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи її учасники в судове засідання не з'явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подали.
Учасників справи в судове засідання та ухвалив проводити розгляд справи у їх відсутності.
Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться. Датою прийняття рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що 29 серпня 2008 року між АКБ «УкрСоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСоцбанк», та відповідачем укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 600/02.1-7-654, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кошти на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 200 000 доларів США зі сплатою 15 процентів річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 28 серпня 2023 року. Надання кредиту здійснюватиметься окремими частинами - траншами.
Відповідно до договору від 14 жовтня 2011 року про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії, текст кредитного договору викладено в новій редакції. При цьому, сума кредиту, розмір відсотків за користування кредитним коштами та кінцевий термін повернення кредиту залишились незмінними.
Згідно із договором від 14 грудня 2011 року про внесення змін № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії, сторони погодили, що з дати укладення цього договору подальша видача кредитором коштів/траншів позичальнику не проводиться (не відновлюється) незалежно від досягнення максимального ліміту заборгованості. Назву договору змінено на договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 600/02.1-07654 від 29 серпня 2008 року.
Відповідно до договору від 14 грудня 2011 року про внесення змін № 2 до договору про надання не відновлювальної кредитної лінії, сторони прийшли до взаємної згоди змінити валюту кредиту та перевести суму кредиту 129 911,69 доларів США в гривню за курсом 8,03 грн. за 1 долар США, що станом на дату укладення цього договору становить 1 043 190,87 грн. Встановлено максимальний ліміт заборгованості, який становить 1 333 274,30 грн., а також новий графік погашення заборгованості з кінцевим терміном до 28 серпня 2017 року. Також, встановлено новий порядок визначення процентної ставки.
Згідно із договором від 31 жовтня 2013 року про внесення змін № 3 до договору про надання не відновлювальної кредитної лінії, сторони домовились встановити новий графік погашення заборгованості, який є додатком до цього договору, а також новий розмір процентів за користування кредитними коштами.
В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, 29 серпня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 142,8 кв.м.
У зв'язку з внесенням змін до кредитного договору, 14 грудня 2011 року сторони внесли відповідні зміни до іпотечного договору, про що підписали відповідний додатковий договір № 1 до цього договору.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Встановлено, що позивачем належним чином виконано умови кредитного договору та видано відповідачу кошти, обумовлені договором, що стверджується заявами на видачу готівки від 29 серпня 2008 року на суму 60 000 доларів США, від 2 жовтня 2008 року на суму 30 000 доларів США, від 16 жовтня 2008 року на суму 40 000 доларів США.. Для отримання двох останніх траншів відповідач подала позивачу відповідні заяви від 1 та 16 жовтня 2008 року.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 8 липня 2015 року загальний розмір заборгованості становить 1 828 528,54 грн., з яких: 1 332 112,04 грн. - заборгованість за кредитом, 379 132,96 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитним коштами, 12 585,15 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 41 683,96 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 422,23 грн. - інфляційні втрати за кредитом, 48 592,20 грн. - інфляційні втрати за відсотками.
Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із ст. 261 цього Кодексу початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність, зокрема щодо вимоги про стягнення неустойки, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 цього Кодексу встановлюється тривалістю в один рік.
Встановлено, що умовами договору (графіком погашення кредиту) визначено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку. Право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, тому початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
31 жовтня 2013 року сторонами внесено зміни до кредитного договору, якими узгоджено новий графік погашення заборгованості. Згідно такого графіка сплата заборгованості за тілом кредиту та відсотками розпочинається з листопада 2014 року. Згідно розрахунку заборгованості, пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем обрахована починаючи з липня - листопада 2014 року. Банк звернувся до суду з позовом 29 липня 2015 року, в межах загального трьохрічного строку, а також спеціального річного строку позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із пп. 4.6.2 п. 4.6 іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішення суду, а саме шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
З свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 26 квітня 2007 року, про що зроблено актовий запис №135.
Спірна квартира придбана відповідачем до реєстрації шлюбу (29 березня 2001 року).
Заявою від 14 жовтня 2011 року ОСОБА_3 надав згоду на укладення договору про внесення змін до кредитного договору.
Відповідно до ст. 65 СК України обов'язок нотаріального посвідчення такої згоди стосується виключно випадків, коли основний договір згідно закону підлягає нотаріальному посвідченню. Оскільки кредитний договір за умовами ЦК України нотаріальному посвідченню не підлягає, немає підстав для висновку, що згода на його укладення має теж бути посвідчена нотаріально.
З іпотечного договору вбачається, що вартість майна іпотеки оцінено сторонами до 1 390 000 грн., а розмір заборгованості становить 1 828 528,54 грн.
Суд посилається на те, що всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України відповідач не надала суду доказів про вартість квартири, яка є актуальною на даний час.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідач належним чином не виконує умови кредитного договору.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено, що вартість майна, на яке накладено стягнення, є неспіврозмірною із сумою боргу.
Відповідно до п. 41 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). У зв'язку із цим необхідно встановити вартість іпотечного приміщення станом на час розгляду справи в суді.
З іпотечного договору вбачається, що вартість іпотечного майна на момент його підписання становила 286 852 доларів США, що перевищує суму майнових вимог позивача до відповідача.
Іпотечний договір підписаний у 2008 році, вартість квартири, що знаходиться в іпотеці, змінилася.
Згідно звіту про незалежну оцінку вартості трикімнатної квартири, загальною площею 142, 8 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від 7 березня 2019 року, вартість цієї квартири становить 5 894 000 грн., що більше ніж у три рази перевищує суму заборгованості відповідача перед позивачем.
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, що вразі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Зі змісту поняття «ціна» як форми грошового обчислення вартості товару, послуг тощо, а також положень статей 38, 39 зазначеного Закону можна зробити висновок, що в розумінні норми статті 39 Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому обчисленні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Згідно із частиною третьою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася.
27 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 345/3027/18, провадження № 61-12543св22 досліджував питання щодо встановлення ціни продажу предмету іпотеки.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).
Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачено статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
За змістом частини шостої цієї статті, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється 1) за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або 2) на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц зазначила наступне: «Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону».
Суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення не вказав початкову ціну продажу предмета іпотеки, що має суттєве значення.
Б анк неодноразово змінював кредитну ставку по договору, про що відповідач не повідомлялася.
Про зміну кредитної ставки повинна укладатися додаткова угода між банком та позичальником. Така угода між сторонами цих кредитних правовідносин не укладалася.
Згідно із п. 2.2 постанови Національного Банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008 року № 319 внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, буде кваліфікуватися як порушення вимог ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» з неухильним застосуванням адекватних заходів впливу.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлення дискримінаційних щодо споживача правил зміни процентної ставки є несправедливою умовою договору (такою, яка всупереч принципу добросовісності має наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на шкоду споживача (ст. 18 цього Закону).
Договір кредитування є договором приєднання. Споживач, бажаючи укласти договір, не має можливості впливати на його умови, у тому числі щодо однобічної зміни процентної ставки.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Ця стаття встановлює обов'язкову оплатність кредиту, обумовлюючи сплату відсотків за користування кредитними коштами.
Згідно із ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання кредитором відсотків встановлюється договором.
Розмір відсотків за кредитом, як одна з істотних умов договору, повинен бути встановлений сторонами кредитного договору в узгодженому порядку. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна договору допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 652 цього Кодексу, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін.
При вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки, згідно зі ст. 1056-1 ЦК України, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей Закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.
Вказаний Закон може застосовуватися до додаткових угод від 14 жовтня 2011 року, 14 грудня 2011 року і 31 жовтня 2013 року.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними з 10 січня 2009 року.
Суд першої інстанції не врахував, що при обчисленні суми заборгованості позивачем відбувалось подвійне стягнення процентів на заборгованість.
Відповідно до п. 1 та 1.1. договору від 14 грудня 2011 року про внесення змін № 2 до договору про надання не відновлювальної кредитної лінії, фактична заборгованість за сумою кредиту разом із зміною валюти кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами.
Відбулося подвійне стягнення процентів. Спочатку проценти нараховано на заборгованість по кредиту, а потім ці проценти включені в заборгованість по кредиту і на них знову нараховано проценти.
У кредитному договорі відсутнє попередження кредитора про валютні ризики.
Відповідно до ст. ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що сплата по тілу кредиту та відсотків розпочалася з листопада 2014 року та відмовив у застосуванні строків позовної давності до частини заборгованості.
25грудня 2015 року та 6 грудня 2017 року представником відповідача подавались заяви про застосування позовної давності.
Оскаржуване рішення мотивовано також тим, що 31 жовтня 2013 року сторонами внесено зміни до кредитного договору, якими узгоджено новий графік погашення заборгованості, згідно якого сплата заборгованості за тілом кредиту та відсотками розпочинається з листопада 2014 року.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 8 липня 2015 року заборгованість за тілом кредиту визначена з 14 грудня 2011 року, заборгованість за відсотками, нарахованими на тіло кредиту, - з 14 грудня 2011 року.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для окремих видів вимог законом встановлюється спеціальна позовна давність.
Відповідно до п. 1 ч. 2 с. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність в один рік.
Згідно із ч. 5 ст. 261 цього Кодексу за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 початок перебігу позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
За умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись у встановлені строки, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Встановлено, що банк звернувся з цим позовом 20 липня 2015 року. Нарахування пені допускається лише з 20 липня 2014 року.
Згідно із п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» кредитодавцю забороняється вимагати повернення кредиту, строк давності якого минув.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року.
Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені, відповідно до ст. 253 ЦК України, обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав.
Окрім того, у справі відсутня довіреність на ім'я особи, що підписувала кредитні та іпотечні договори.
Відповідно до ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує усі питання поточної діяльності товариства, що не віднесені до компетенції Загальних зборів акціонерного товариства і наглядової ради товариства.
З договору про надання відновлювальної кредитної лінїї № 600/02.1-07-654 від 29 серпня 2008 року, іпотечного договору від 29 серпня 2008 року вбачається, що такі, зі сторони кредитора, підписані заступником керуючого Мандієм Тарасом Михайловичем, який діє на підставі довіреності.
Договір про внесення змін до кредитного договору від 14 жовтня 2011 року, договір про внесення змін № 1 до кредитного договору від 14 грудня 2011 року, договір про внесення змін № 2 від 14 грудня 2011 року, додатковий договір № 1 до іпотечного договору від 14 грудня 2011 року підписаний начальником відділення Шинкаренко Оксаною Миколаївною, що діяла на підставі довіреності.
Договір про внесення змін № 3 до кредитного договору від 31 жовтня 2013 року підписаний начальником відділення Логазяком Тарасом Володимировичем, що діяв на підставі довіреності.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які довіреності щодо повноважень на підписання вказаними особами кредитних чи іпотечних договорів.
За таких обставин, належить зробити висновок, що кредитний договір, додатки до нього, іпотечний договір із додатком підписані не уповноваженими особами, тобто є неукладеними.
Позивач надав відповідачу кредит у іноземній валюті без наявної на час видачі кредиту банківської ліцензії.
Відповідно до ст. ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк як фінансова установа, має право надавати кредити у валюті лише отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання п. 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).
В матеріалах справи міститься банківська ліцензія, видана Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» № 5 від 29 грудня 2001 року та дозвіл 5-1 від 29 грудня 2001 року.
У додатку до дозволу, який містить перелік операцій, які має право здійснювати банк «УкрСоцбанк», відсутній запис про дозвіл на кредитування фізичних осіб у іноземній валюті.
21 жовтня 2022 року АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_3 уклади попередній договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Сторони домовилися, що вартість квартири становить 1 830 000 грн. без ПДВ. Попередній договір посвідчений приватним нотаріусом Тишківською Р.І. та зареєстрований в реєстрі за №1129.
З квитанції до платіжної інструкції про переказ готівки №10-36/К від 31 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_3 вніс на рахунок АТ «Альфа-Банк» 1 829 000 грн., при тому, що предметом позову є 1 828 528,54 грн. заборгованості.
З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується і не переглядається.
Керуючись: ст. ст. 141, 367, п.п. 1, 2 ч. 1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388- 391 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 31 січня 2019 року в частині задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСоцбанк»про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 600/02.1-7-654 від 29 серпня 2008 року, яка становить: 1 332 112,04 грн. заборгованості за кредитом, 379 132,96 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, 12 585,15 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 41 683,96 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 14 422,23 грн. інфляційних витрат за кредитом, 48 592,20 грн. інфляційних витрат за відсотками, а всього: 1 828 528,54 грн., звернення стягнення на передане згідно іпотечного договору від 29 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3815, в іпотеку ПАТ «УкрСоцбанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (п.4.6.2 іпотечного договору) з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та стягнення 3 654 грн. судового збору, - скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 10 липня 2023 року.
Головуючий-______________________Т. І. Приколота
Судді: ___________ Ю.Р.Мікуш _______________Р.В. Савуляк