Єдиний унікальний номер 205/8198/22
1-кп/205/514/23
17 липня 2023 року Ленінський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретарі - ОСОБА_2
за участю прокурора - ОСОБА_3
захисників - адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглядаючи у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в режимі дистанційного судового провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.263 КК України,-
В судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 . В обґрунтування свого клопотання прокурор вказав на наявність для даного кримінального провадження ризиків, що передбачені ст.177 КПК України. Так, зокрема, на думку прокурора, в разі зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, останній матиме потенційну можливість ухилятися від суду шляхом переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому кримінальні правопорушення, здійснити незаконний вплив на потерпілих і свідків у даному провадженні, а також продовжити вчиняти кримінальні правопорушення. Також прокурор посилався на введення правового режиму воєнного стану на території України та географічну близькість до меж Дніпропетровської області тимчасово окупованих територій, на які можуть виїхати обвинувачені в разі пом'якшення раніше обраного ним запобіжного заходу з метою ухилення від суду та уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані їм злочини, що також свідчить про наявність ризику для даного кримінального провадження.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_4 , заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість. При цьому захисник заявив власне клопотання про зміну своєму підзахисному запобіжного заходу на домашній арешт, обґрунтовуючи його наявністю постійного місця проживання та стійких соціальних зв'язків у ОСОБА_7 , а так само - і намірів ухилятися від суду шляхом переховування.
Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора і підтримав клопотання свого захисника.
Обвинувачений ОСОБА_6 , його захисник - адвокат ОСОБА_5 , вважали, що клопотання прокурора необхідно розглянути на розсуд суду.
Суд, заслухавши клопотання прокурора і захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , думки обвинувачених, дослідивши їх доводи і обґрунтування, вважає, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 , про зміну його підзахисному запобіжного заходу на домашній арешт необхідно відмовити з наступних підстав.
Так, згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Стаття 199 КПК України передбачає порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора дотримані в повному обсязі.
Суд погоджується з посиланням прокурора на наявність і актуальність ризиків для даного кримінального провадження. Так, суд обґрунтовано вважає, що в разі зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, останній матиме реальну можливість перешкодити судовому розгляду даного кримінального провадження шляхом переховування від суду, побоюючись тяжкості покарання за інкриміновані тяжкі злочини, яке загрожує йому в разі визнання винним.
Крім того, суд переконаний у тому, що залишається актуальним і потенційний ризик незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_7 на потерпілих та свідків у даному провадженні з метою зміни ними своїх показань у суді, так як вказані особи на даний час не були допитані в ході судового розгляду даного кримінального провадження.
Також судом взято до уваги і ту обставину, що обвинуваченому ОСОБА_7 інкриміновано вчинення нових злочинів в період невідбутого покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком суду, що красномовно свідчить про потенційну можливість продовження останнім вчиняти кримінальні правопорушення, що також є ризиком для даного кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує характер та тяжкість покарання, яке може бути застосоване відносно обвинувачених, що кореспондується з характером суспільного інтересу.
Також судом враховано і діючий в Україні правовий режим воєнного стану та географічну близькість тимчасово окупованих територій, що в своїй сукупності свідчить про наявність реальної можливості у обвинувачених почати переховуватися від суду шляхом виїзду на вказані території, де на даний час відсутній контроль правоохоронних органів України за процесуальною поведінкою осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності.
Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, що відповідає вимогам закону і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються вказаному обвинуваченому. Більш м'який запобіжний захід для обвинуваченого ОСОБА_7 , на глибоке переконання суду, не забезпечить належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Разом з цим, судом при прийнятті даного рішення враховано і практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення від 26.06.1991 року у справі «Летельє до Франції», в якому зазначено, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати у суспільства таку реакцію, що виправдовує попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, як це зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Феррарі-Браво проти Італії».
А тому, на переконання суду, саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним за вказаних умов, і навіть з урахуванням виключності такого заходу забезпечення кримінального провадження, він повністю відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст.314,331,369,371,372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - задовольнити.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4 , про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - залишити без задоволення.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме до 14.09.2023 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1
З оригіналом згідно: Суддя -
Секретар -