Провадження № 22-ц/803/5850/23 Справа № 194/224/23 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.
13 липня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області
Єдиний унікальний номер 194/224/23
Номер провадження 22-ц/803/5850/23
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І.
за участю секретаря: Паромової О.О.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2023 року головуючого судді Корягіна В.О. зі складанням повного тексту судового рішення 20 квітня 2023 року по цивільній справі про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я,-
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 впродовж 25 років перебував в трудових відносинах ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля», правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». У зв'язку з шкідливими і тяжкими умовами праці позивач отримав хронічні професійні захворювання. Відповідно до повідомлення про професійне захворювання йому встановлено діагноз: радикулопатія попереково-крижова, переважно з права і шийна з вираженими статико-динамічними порушеннями, больовим і м'язово-тонічним періартороз ліктьових і колінних суглобів; ХОЗЛ першої ст.; нейросенсорна приглухуватість першого ст. Позивачу 17 червня 2015 року МСЕК встановлено первинно-повторно втрату професійної працездатності 65 % та встановлено третю групу інвалідності. 13 червня 2019 року МСЕК повторно сукупно було встановлено 65% втрати професійної працездатності, з яких 40% - по радикулопатії, 10% - ХОЗЛ, 15% -по туговухості, та встановлено третю групу інвалідності. Зазначав, що у зв'язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями позивач зазнав зменшення обсягу життєвої активності. Він змушений проходити курси лікування, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя він змушений проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, у зв'язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків професійних захворювань викликає у позивача негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги. Оскільки роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов'язок, що в свою чергу стало причиною отримання ним професійних захворювань.
Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 грн, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково.Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , 110 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить змінити рішення в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 110 000 грн , зменшивши розмір моральної шкоди, в зв'язку з ушкодженням здоров'я до 55 000 грн, судового збору до 1073, 60 грн та розстрочити виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, посилаючись на необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги, зокрема, зазначено, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній, вимог нормативно-правових актів з охорони праці, відповідачем не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача. Позивачем не надано жодних доказів притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності, тому, вина, як елемент складу правопорушення відсутня. Отже, є недоведеним причинний зв'язок між виникненням хронічних захворювань позивача та діями відповідача. Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванню чи іншому ушкодженні здоров'я працівника при виконанні ним трудових обов'язків. Крім того, позивач зобов'язаний подати до суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх позовних вимог. Самого згадування про фізичні та моральні страждання в позовній заяві, обґрунтування яких зводиться до двох абзаців, доводи в яких не підкріплені належними та допустимими доказами, недостатньо. Позивач вказує, що змушений був пройти курс лікування, проте в якому закладі та коли проходив такий курс, не зазначає. Відсутні в матеріалах справи також і будь-які направлення лікарів на лікування, рецептів для отримання ліків тощо. Позивач зазначає, що позбавлений нормальних життєвих зв'язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте не конкретизує в чому це виражено. Індивідуальна програма реабілітації позивачем не надана, тому йому не встановлена психологічно-педагогічна реабілітація, що означає, що професійні захворювання, які виникли у позивача, не є психотравмувальними для нього. Також, зазначено, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що третя група інвалідності, яка встановлена позивачу, встановлюється тим, хто здатен працювати в полегшених умовах, тобто можливість працевлаштування та отримання інших доходів, не виключається. З наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці, в іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Судом не надано належної оцінки, тому, що медичною установою проводились періодичні огляди позивача, факту приховання позивачем та медичною установою фактичного стану його здоров'я,що позбавило відповідача можливості проводити заходи направлені на профілактику професійних захворювань, протягом всього строку трудової діяльності від позивача не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці. Судом не встановлено відсутності інших хвороб, що можуть впливати на фізичні страждання позивача. Позивачем не надано обґрунтування розрахунку щодо розміру моральної шкоди та судом не обґрунтовано стягнутої за оскаржуваним рішенням суми. Визначена судом сума є значним фінансовим тягарем для відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання апеляційного суду представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» не з'явився, належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи,про що свідчить довідка про доставку електронного документа (а.с.129,132). Позивач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, надав заяву про можливість розгляду за його відсутності, зазначив, що не згоден з вимогами апеляційної скарги та просив її відхилити ( а.с.130).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював з 15 травня 1989 року по 04 січня 1998 січня 1998 року, з 28 серпня 2001 року по 13 березня 2015 року на шахті «Самарська» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля», звільнений у зв'язку із невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров'я за п. 2 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21 травня 2015 року за формою П-4, затвердженого начальником Павлоградського міськрайонного Управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області головним державним санітарним лікарем м. Павлограда Павлоградського та Юр'ївського районів Атоєвим Б.М., професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, та у результаті виконання важкої фізичної праці. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони, шум, рівень фізичного перенавантаження.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21 травня 2015 року за формою П-4 встановлено та підтверджено, що факт отримання професійного захворювання позивачем відбувся при виконанні ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача.
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серія 12ААА № 014063 від 17 червня 2015 року ОСОБА_1 встановлено первинно-повторно втрату професійної працездатності - 65%, з них 40% - радикулопатія з ДПП, 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухість, повторно 10% пр. травма акт Н-1 № 107 від 27.12.1994 року, та встановлено третю групу інвалідності.
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12ААА № 056759 від 13 червня 2019 року ОСОБА_1 встановлено повторно втрату професійної працездатності - 65%, з них 40% - радикулопатія з ДПП, 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухість, 10% пр. травма акт Н-1 № 107 від 27.12.1994 року, та встановлено третю групу інвалідності, безстроково. Протипоказана робота в умовах пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з доведеності та обґрунтованості вимог, визначаючи суму відшкодування, судом враховано що позивачу первинно встановлено 55 % втрати працездатності за професійним захворюванням та враховуючи глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров'я в майбутньому, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, про розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у сумі 110 000 грн.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, стягнувши компенсацію в сумі 110 000 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153,237-1 КЗпП України.
Висновок суду підтверджується, зокрема, актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21 травня 2015 року, ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», згідно з яким, ОСОБА_1 отримав професійне захворювання, яке виникло в наслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого та у результаті виконання важкої фізичної праці.
Відповідач не оспорює факт перебування позивача в трудових відносинах.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв'язку із профзахворюванням, підлягають частковому задоволенню.
Доводи про те, що позивачем не надано доказів, обґрунтування наявності моральної шкоди та не доведено, що зазначена шкода спричинена саме професійним захворюванням, є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи скаржника про те, що відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Доводи апеляційної скарги, що позивачу встановлено ступінь втрати працездатності у зв'язку з одним захворюванням та встановлено обмеження щодо умов праці, в іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні, не виключають моральних страждань позивача.
Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов'язком відповідача, а факт виникнення професійних захворювань у позивача у зв'язку із недосконалістю та шкідливістю виробничого процесу на підприємстві відповідача встановлений в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21 травня 2015 року.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Звертаючись до суду, позивачем, зокрема, зазначено обставини спричинення моральної шкоди внаслідок професійного захворювання. що обмежує його життєву активність та вимагають додаткових зусиль для організації життя, що через чисельні проходження медичних обстежень, лікування не може вести повноцінний спосіб життя, відчуває фізичні страждання , психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначилося та позначається на його душевному та фізичному стані. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків професійних захворювань породжує почуття незахищеності, розпачу та тривоги. Вказані позивачем обставини нічим не спростовані.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з характеру, глибини та тривалості душевних страждань позивача. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.
У зв'язку з вищевикладеним, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Доводи скаржника про те, що індивідуальна програма реабілітації позивачем не надана, тому йому не встановлена психологічно-педагогічна реабілітація, що означає, що професійні захворювання, які виникли у позивача, не є психотравмувальними для нього є припущеннями скаржника, а доказування не ґрунтується на припущеннях, а тому апеляційний суд вважає вказані доводи безпідставними.
Доводи відповідача стосовно приховування позивачем свого фактичного стану здоров'я є припущеннями скаржника, які не підтверджуються будь-якими доказами, а тому не беруться до уваги.
Щодо клопотання в прохальній частині апеляційної скарги про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, апеляційний суд звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Інші доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складений 17 липня 2023 року.
Судді: