Справа № 930/1496/23
Провадження №2/930/480/23
11.07.2023 року м. Немирів
Немирівський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді: Царапори О.П.
при секретарі: Цицак А.І.
за участю представника позивача: адвоката Примакової В.В.
представника третьої особи: Ямполь І.М.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Немирів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог Орган опіки та піклування Брацлавської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини та встановлення факту що має юридичне значення,
Виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог Орган опіки та піклування Брацлавської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини та встановлення факту що має юридичне значення, мотивуючи її тим, що 12.09.1999 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із відповідачем ОСОБА_2 у виконкомі Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області, актовий запис № 20, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Під час шлюбу у сторін народилось двоє дітей, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після початку війни ОСОБА_2 , виїхала за межі України разом з сином ОСОБА_4 . Після її повернення в Україну стосунки між сторонами зіпсувалися тому, що вона виявила бажання постійно проживати за кордоном, так як знайшла там роботу. Так як позивач не підтримав її ініціативу, між ними почалися постійні сварки. Вони стали зовсім чужими людьми, що призвело до відсутності взаємоповаги та взаєморозуміння. Після чергового скандалу відповідач зібрала свої речі і поїхала за кордон залишивши позивача та неповнолітнього сина ОСОБА_4 , якого також має намір вивезти за кордон.
Позивач не погоджуюсь з наміром дружини щоб син постійно проживав за кордоном , що і стало приводом для конфлікту. В даний час, стосунки між сторонами фактично припинено, шлюб існує лише формально, подальше спільне життя між ними не можливе, тому позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.
Виклад позиції відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов із викладенням своїх заперечень щодо заявлених позовних вимог до суду не подала, не дивлячись на пропозицію суду, викладену в ухвалі від 07.06.2023 року.
Заяви, клопотання позивача, відповідача
Від позивача та відповідача заяв і клопотань по справі не надходило.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 07.06.2023 року прийнято до розгляду вище вказану позовну заяву та призначено підготовче засідання по справі.
В підготовче судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, 11.07.2023 року від останньої на адресу суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала у повному обсязі.
В підготовчому судовому засіданні представник позивача, адвокат Примакова В.В. позовні вимоги підтримала та у зв'язку із визнанням позову відповідачем не заперечувала щодо ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.
В підготовчому судовому засіданні представник третьої особи не заперечувала щодо задоволення позовних вимог та у зв'язку із визнанням позову відповідачем не заперечувала щодо ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.
Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. У такому разі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами частини 2 статті 247 ЦПК України, не здійснюється.
Згідно ч.1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
В підготовчому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, суд вирішив здійснювати підготовче засідання у відсутність сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази
Так як від відповідачів подана заява про визнання позову, тому суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи та ухвалення судового рішення у підготовчому судовому засіданні, відповідно до вимог ч.4 ст.206 ЦПК України, немає.
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 одружилися 12.09.1999 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 20 (а.с.6)
Згідно довідки, виданої ТОВ «ЛВН ЛІМІТЕД» від 29.05.2023 року, ОСОБА_1 дійсно працює в ТОВ «ЛВН ЛІМІТЕД» з 03.07.2014 року за основним місцем роботи на посаді інженера з обслуговування та експлуатації транспортних засобів згідно наказу про прийняття № 3/2-к від 03.07.2014 (а.с.7)
ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Брацлав Немирівського району Вінницької області народився ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис № 37. Його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.8)
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10)
Рішенням виконавчого комітету Брацлавської селищної ради від 06 липня 2023 року № 53 вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_1 .
Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно зі статтею 51 Конституції України, частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).
Згідно зі ст.112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
Отже, при розгляді справ, в тому числі і щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст.293 ЦПК України).
Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Висновки суду
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог Орган опіки та піклування Брацлавської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини та встановлення факту що має юридичне значення підлягають до задоволення, оскільки, суд дійшов до переконання, що сторони фактично не перебувають у шлюбі, малолітній ОСОБА_6 проживає разом із батьком та саме проживання малолітнього ОСОБА_6 разом із своїм батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини. Мати ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, бажає розірвати шлюб та не суперечить тому, щоб дитина проживала разом із батьком.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано квитанцію № 1 від 11.07.2023 року, відповідно до якої адвокатом Примаковою В.В. отримано від ОСОБА_1 гонорар у сумі 5000 грн.
Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 3220.80 грн. та 5000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 9, 83, 141, 200, 206, 229, 235, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог Орган опіки та піклування Брацлавської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини та встановлення факту що має юридичне значення - задовольнити.
Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 12.09.1999 року у виконкомі Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області, актовий запис № 20.
Встановити факт знаходження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на вихованні та утриманні його батька ОСОБА_1 .
Визначити місце проживання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідача, ОСОБА_2 судові витрати: судовий збір в розмірі 3220.80 грн. та 5000.00 грн. - правничої допомоги.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: https://court.gov.ua/fair/ на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.
Повний текст рішення виготовлено 14.07.2023 року
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт № НОМЕР_3 виданий 12 травня 2022 року, РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: Орган опіки і піклування Брацлавської селищної ради, місцезнаходження: смт. Брацлав, вул. Незалежності, 28, Тульчинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04325928.
Суддя О.П. Царапора