Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
13.07.2023 р. справа №520/12215/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головне управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
проскасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №0031492-2405-2035 від 16.03.2023р., -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 16.03.2023р. №0031492-2405-2035, яким контролюючий орган самостійно визначив грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік за нежиле приміщення за адресою - АДРЕСА_1 у розмірі - 21.18600грн.
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що контролюючим органом допущено порушення строку прийняття оскарженого податкового повідомлення - рішення, яке підлягало прийняттю до 01.07.2022р.; рішення органу місцевого самоврядування - Харківської міської ради з приводу встановлення на території міста Харкова податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не опубліковано у засобах масової інформації; оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято неуповноваженою посадовою (службовою) особою контролюючого.
Відповідач був завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов”язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник під час звернення до суду не оскаржує обставин: фізичної наявності об'єкта нерухомого майна - нежилого приміщення за адресою - АДРЕСА_1 як речі матеріального світу; належності цього майна до об'єктів справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; існування речових прав власності на цей об'єкт протягом періоду 01.01.2021р.-31.12.2021р.; функціонального призначення нежилого приміщення; площі нежилого приміщення; ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; правильності обчислень контролюючого органу при визначенні грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Оскільки ці обставини є окремими підставами позову, не покладені в основу заявленої вимоги, не доведені відповідними доказами, то суд у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стосовно стандартів доказування, ці обставини не досліджує та не оцінює.
Перевіряючи правовий акт суб'єкта владних повноважень на відповідність закону виключно в частині викладених у позові доводів заявника, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З 01.01.2015р. таким законом відносно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є положення ст.266 Податкового кодексу України.
Так, згідно з п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2.1 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилом п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна як об'єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) фізичне існування об"єкта як речі матеріального світу та функціонування цього об"єкта як прийнятої в експлуатацію будівлі; 2) тип об"єкта (тобто категорія будівлі) як за первісним призначенням, так і за реальним використанням; 3) місце розташування об'єкта (тобто поштова адреса будівлі), 4) площа об'єкта, 5) існування у конкретного суб"єкта права (громадянина чи юридичної особи) речових прав на об'єкт.
Пунктами 14.1.129 та 14.1.129.1 Податкового кодексу України об'єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об'єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.
Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що рішенням Харківської міської ради від 21.01.2015р. №1793/15 (із змінами та доповненнями) було затверджено у новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі за текстом - Положення №1), згідно з п.п.1.2.1 якого об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. 1.2.1.1. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх, стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; 1.2.1.2. садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; 1.2.1.3. дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.
Відповідно до п.п.1.2.2 Положення №1 об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Положення №1 було додатком до рішення Харківської міської ради від 12.01.2011р. №126/11 із доповненнями та змінами.
У подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17), п.5 додатку 1 до якого станом на 01.01.2022р. встановлено такі ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
При цьому, у п.4 рішення Міської ради №542/17 указано, що це рішення набирає чинності з 01.03.2017р.
Пунктом п.5 рішення Міської ради №542/17 передбачено визнати з дня набрання чинності цим рішенням таким, що втратило чинність, рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011р. № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України".
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 10.12.2021р. по справі №0940/2301/18: 1) терміни «оприлюднення» та «опублікування» не є синонімами та мають різний зміст і правове навантаження; 2) термін «оприлюднення» має більш широке значення порівняно із терміном «опублікування» та включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб'єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо; 3) відносно рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов'язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації; 4) на відносини, пов'язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п'ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов'язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу); 5) За змістом статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі нормативно-правового характеру, підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтею 15 якого встановлено обов'язок оприлюднення розпорядниками своїх нормативно - правових актів невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня їх затвердження. Ця ж стаття Закону України «Про доступ до публічної інформації» у імперативній формі визначає, що у разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Згадане вище рішення Міської ради №542/17 було оприлюднено на офіційному веб-сайті Харківської міської ради у мережі Інтернет, а тому підлягає кваліфікації у якості офіційно оприлюдненого та обов'язкового до застосування підзаконного нормативно-правового акту локальної дії за відсутності колізій із актами права вищої юридичної сили.
Відтак, доводи заявника про протилежне слід визнати юридично неспроможними.
Стосовно доводу заявника про строк прийняття контролюючим органом оскарженого податкового повідомлення - рішення суд зазначає, що відповідно до п.п.69.9 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 03.03.2022р. №2118-ІХ для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з п.102.9 ст.102 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 69.9 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ передбачено, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім: дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків; строків проведення камеральних перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, визначення грошових зобов'язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення за результатами камеральних перевірок, нарахування пені; строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, додаткових документів та пояснень, визначення грошових зобов'язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення, адміністративного арешту майна за результатами фактичних перевірок.
Згідно з п.п.69.9. п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 03.11.2022р. №2719-ІХ для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім: дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків; строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені; строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки; строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб'єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки, передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов'язань згідно із статтею 116 цього Кодексу; строків подання та розгляду скарг на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбачених підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 цього Кодексу.
Отже, у спірних правовідносинах визначений нормами Податкового кодексу України відлік строку прийняття контролюючим органом оскарженого податкового повідомлення - рішення про визначення грошового зобов'язання платника податків з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід кваліфікувати у якості зупиненого.
Окремо суд зауважує, що згідно з п.37.3 ст.37 Податкового кодексу України підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: 37.3.1. ліквідація юридичної особи; 37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; 37.3.4. скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.
Під згадані у п.п.37.3.4 ст.37 Податкового кодексу України випадки підпадають, зокрема: відсутність факту направлення вмотивованого рішення контролюючого органу за скаргою платника податків протягом визначеного законом строку (п.56.9 ст.56, п.п.56.23.4 ст.56 Податкового кодексу України); набуття податковим боргом правового статусу безнадійного у порядку ст.101 Податкового кодексу України прийняття контролюючим органом рішення про списання безнадійного податкового боргу платника податків; збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобов”язання платника податків у разі подання платником податків документу обов'язкової податкової звітності (п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України); збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобов”язання платника податків безвідносно до подання платником податків документу обов'язкової податкової звітності (п.п.266.10.3 ст.266, п.п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.п.266.10.3 ст.266 Податкового кодексу України податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Отже, згаданий у п.п.266.7.2 ст.266 Податкового кодексу України строк до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), не може бути кваліфікований у якості присікального, а тому складання та направлення контролюючим органом платнику податків - фізичній особі податкового повідомлення - рішення про самостійне визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки після 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), але у межах строку згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України (1095 днів) не звільняє особу від виконання податкового обов'язку.
Такий висновок окружного адміністративного суду цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №160/13606/20.
Тому довід заявника про неправомірність оскарженого правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень через винесення контролюючим органом оскарженого податкового повідомлення - рішення поза межами визначеного нормами Податкового кодексу України строку слід визнати юридично неспроможним.
Стосовно доводу заявника про видання оскарженого податкового повідомлення - рішення неуповноваженою посадовою (службовою) особою ГУ ДПС у Харківській області суд зазначає, що згідно з п.20.4 ст.20 Податкового кодексу України керівник територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу (його структурних підрозділів) повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, в межах повноважень, визначених відповідним положенням про такий територіальний орган.
Відповідно до розміщеної на офіційному сайті ГУ ДПС у Харківській області в мережі Інтернет інформації ОСОБА_2 за наказом ГУ ДПС у Харківській області від 13.12.2022р. №322 делеговані повноваження на прийняття податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Отже, посилання заявника на відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слід визнати юридично неспроможними.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Такий висновок окружного адміністративного суду цілком корелюється із правовими позиціями постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 15.06.2023р. у справі №804/2960/16.
Тому, перевіряючи наведені заявником у позові аргументи змістом належних норм матеріального права та відомостями про перелік уповноважених осіб ГУ ДПС у Харківській області, суд не знаходить підстав для висновку про невідповідність закону оскарженого податкового повідомлення - рішення за критерієм строку прийняття; юридичних наслідків оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування про встановлення на території міста Харкова податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на офіційній сторінці Харківської міської ради у мережі Інтернет; повноважень підписанта на видання правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень.
За переліченими обставинами оскаржене податкове повідомлення - рішення закону не суперечить.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оскільки викладені у позові підстави для скасування рішення суб'єкта владних повноважень у даному конкретному випадку не узгоджуються із законом, то позов належить залишити без задоволення.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", поклавши судові витрати з оплати судового збору на відповідача.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко