13 липня 2023 року Справа № 480/4059/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/4059/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, і просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 184050000411 від 10.04.2023 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про державну службу».
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згодом позивачем було подано документи для переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Рішенням № 184050000411 від 10.04.2023 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» позивачу відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалою суду від 04.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що основним критерієм, за яким визначається віднесення тієї чи іншої посади до відповідних категорій посад державних службовців, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.
Статею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 було визначено сім категорій посад державних службовців, залежно від яких встановлювалися ранги державних службовців.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII його дія не поширюється, окрім інших, на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.
Зауважує, що відповідно наданих документів позивач займав посади у Сумській митниці, під час роботи ОСОБА_1 були присвоєні персональні звання.
Зазначає, що оплата праці державних службовців регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів» від 18.01.2017 №15 (зі змінами), а у довідці від 05.04.2023 №724-22-02/29 посадовий оклад не відповідає «Схемі посадових окладів на Посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2023 році». Крім того, даною Постановою взагалі не передбачено та не визначено розміру надбавки за спеціальне звання «Радник митної служби 2 рангу», яка також вказана у довідці від 05.04.2023 №724-22-02/29.
З огляду на вищезазначене, вважає прийняте рішення №184050000411 від 10.04.2023 законним та обгрунтованим.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, якою підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
07.04.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Враховуючи принцип екстериторіальності вказана заява була розглянута Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та було прийнято рішення №184050000411 від 10.04.2023 про відмову у перерахунку пенсії позивачу.
У вказаному рішенні відповідач зазначив:
«Відмова в частині перерахунку пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про державну службу” гр. ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата призначення пенсії 06.04.2018.
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії 07.04.2023.
Вік заявника 65 років.
Не працює.
07.04.2023, гр. ОСОБА_1 , 1958 р.н., звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою №929 про переведення на пенсію за віком, відповідно Закону України “Про державну службу”.
З 1 травня 2016 року набув чинності Закон України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 р. №889-VIII (далі-Закон №889-VIII), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до етапі 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (далі-Закон №3723-ХІІ).
Порядок призначення таких, пенсій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 року №622 “Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб” (далі-Постанова №622), яка застосовується починаючи з 1 травня 2016 року.
Пунктом 2 зазначеної Постанови передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-ХІ1І на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХIІ мають право особи, які на день набрання чинності Законом №889-VІІІ:
- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; або
- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Статтею 25 Закону №3723-ХІІ визначено сім категорій посад державних службовців, яким встановлювалися ранги державних службовців, що передбачено статтею 26 Закону №3723-ХIІ.
Особи, які працюють на посадах в митних органах, яким присвоєно спеціальне звання, не належать до категорій посад державних службовців, які визначені статтею 25 Закону №3723-ХІІ.
Станом на 01.05.2016 гр. ОСОБА_1 працював в Сумській митниці і йому було присвоєно спеціальне звання “Радник податкової та митної справи II рангу”, тобто гр. ОСОБА_1 не перебував на посадах державної служби, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та не має 20 років стажу на зазначених посадах, права на призначення пенсії згідно Прикінцевих положень Закону України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року №889-VIII .
Враховуючи вище викладене, прийнято рішення відмовити гр. ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”.».
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 було врегульованим Законом України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (далі Закон №3723-XII).
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі Закон №889-VIII), згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями якого втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до положень пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Тобто, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 вік і страховий стаж.
Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 676/4235/17.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (у редакції на час набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом №889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283), та додатку до нього (були чинними до 01 травня 2016 року).
Пунктом 5 Порядку №283 регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Пунктом 1 Порядку №283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов'язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.
Частиною 17 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 регламентовано, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України.
Стаття 154 Митного кодексу України 1991 року передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи.
Статтею 430 Митного кодексу України 2002 року (який набрав чинності 1 січня 2004 року) визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.
Частиною 1 статті 569 Митного кодексу України 2012 року встановлено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Відповідно до статті 588 Митного кодексу України 2012 року пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Частиною 2 статті 588 Митного кодексу України 2012 року визначено, що пенсійне забезпечення працівників органів доходів і зборів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839 (далі - Порядок № 839) (постанова втратила чинність у частині, що стосується присвоєння спеціальних звань посадовим особам митних органів згідно з Постановою КМ України № 501 від 17.06.2020).
Згідно п. 9 Порядку № 839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами п. 3 Порядку № 839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №889 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, які діють з 01.05.2016 року, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Відповідно до записів довідки Сумської митниці виданої ОСОБА_2 , зазначено про стаж державної служби за період роботи в Глухівській митниці з 06.05.1997 по 09.09.2010, в Сумській митниці з 10.09.2010 по 19.12.2019 року, з 16.07.2021 до дати видачі довідки.
Крім того, у вказаній довідці зазначено, що стаж державної служби ОСОБА_3 за період трудової діяльності в Глухівській та Сумській митницях станом на 21.02.2023 складає 24 роки 02 місяці 18 днів (а.с.12-15).
Також, відповідно до інформації, зазначеній у довідці Чернігівської митниці від 05.01.2023 №7.11-12/Д/02 позивачу присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби II рангу» (наказ Північної митниці Держмитслужби від 01.07.2020 № 332-о) (а.с. 16).
Крім того, згідно довідки Сумської митниці від 05.04.2023 №7.24-22-02/29 про складові заробітньої плати для призначення пенсії державного службовця ОСОБА_1 , до його складу входить посадовий оклад, надбавка за ранг (спеціальне звання радник митної служби ІІ ранку) та надбавка за вислугу років (а.с. 28).
Однак судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у спірному рішенні зазначило, що станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 працював в Сумській митниці і йому було присвоєно спеціальне звання “Радник податкової та митної справи II рангу“, та вважає, що ОСОБА_1 не перебував на посадах державної служби, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та не має 20 років стажу на зазначених посадах, права на призначення пенсії згідно Прикінцевих положень Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII .
Проте, постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак спеціальні звання посадових осіб контролюючих органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Додатком 13 до Постанови № 306 передбачено, що спеціальне звання «Радник митної служби II рангу» прирівнюється до 5 рангу державного службовця.
Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Твердження Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про те, що вказаний стаж роботи позивача в митних органах у зв'язку із присвоєнням позивачу спеціального звання не може бути зарахований як стаж державного службовця, за наявності якого надається право на призначення пенсії державного службовця, є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
Судом зазначалося вище, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу №3723-ХІІ від 16.12.1993 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу №889-VІІІ від 10.12.2015, а саме: щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Суд приходить висновку, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ 01.05.2016, становив більше 20 років, що дає йому право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
При цьому, будь яких заперечень чи наявності підстав для відмови щодо збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за іншими ознаками (віку, страхового стажу) відповідачем в спірному рішенні Головного управління ПФУ у Вінницькій області № 184050000411 від 10.04.2023 не зазначено. А тому, на переконання суду, пенсійним органом безпідставно не зараховані період роботи позивача у митних органах як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Крім того, з письмових доказів, які містяться в матеріалах справи судом встановлено, що позивач станом на дату звернення з заявою про переведення його на інший вид пенсії 07.04.2023 мав необхідний стаж державної служби для призначення бажаного ним виду пенсії і досяг віку необхідного для його призначення.
Отже, суд робить висновок, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області необґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії позивачу на підставі Закону України «Про державну службу».
Підсумовуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 184050000411 від 10.04.2023 щодо не відповідає критеріям правомірності, є необґрунтованим та протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про державну службу», суд зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
Суд зазначає, що підставою для відмови у перерахунку (переведенні) позивача на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» стали висновки відповідача про незарахування періодів роботи у митних органах як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-ІV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Оскільки рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 14.06.2022 по справі №480/5340/21.
Із врахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту прав позивача і вийти за межі позовних вимог для повного захисту порушеного права на пенсію у відповідності до вимог ст. 9 КАС України та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області області повторно розглянути заяву позивача від 07.04.2023 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", та прийняти рішення по суті заяви від 07.04.2023 з урахуванням стажу роботи у митних органах як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби та правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Зазначений висновок суду по даній справі узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.12.2021 по справі №160/9272/20 адміністративне провадження № К/9901/33965/20. Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Щодо відшкодування судових витрат у розмірі 2000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається із доданих письмових доказів: копії договору № 07-04/23 від 27.04.2023 про надання правничої допомоги, акту виконаних робіт №08-04/23 від 27.04.2023, копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копії квитанції (а.с. 29-33) позивач сплатив адвокату Осьмакову О.А. кошти в загальній сумі 2000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу складається з виконання умов договору про надання правничої допомоги, фіксований розмір гонорару у розмірі 2000,00 грн.
На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Водночас, судом враховано, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України типові справи відносяться до справ незначної складності.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи те, що для розгляду справи адвокат у судові засідання не з'являвся, так як справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
При цьому, враховуючи предмет даного спору, тривалість часу, затраченого представником позивача на підготовку та складання позовної заяви є незначним, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 800,00 грн на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.
Відповідно до вимог ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань, оскільки саме протиправні дії цього відповідача слугували зверненню позивача до суду з цим позовом.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 184050000411 від 10.04.2023 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028, код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 07.04.2023 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", та прийняти рішення по суті заяви від 07.04.2023 з урахуванням стажу роботи у митних органах як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, та правової оцінки, наданої судом по даній справі.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 1073,60 грн та витрати на правову допомогу в сумі 800 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька