13 липня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/780/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
26 січня 2023 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Департаменту фінансів Міністерства оборони України (надалі також - відповідач), відповідно до якого просить:
визнати протиправними дії Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо роз'яснення визначення розмірів надбавки за особливості проходження служби та премії у довідках про грошове забезпечення військових пенсіонерів, що викладені у листі від 29.12.2021 № 248/10491 адресованому помічнику командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальнику фінансово економічного управління;
зобов'язати Департамент фінансів Міністерства оборони України відкликати лист від 29.12.2021 № 248/10491 адресований помічнику командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальнику фінансово економічного управління.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказав, що у зв'язку з прийняттям Постанови № 704, він набув права на перерахунок пенсії з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення. Позивач вважає, що при видачі довідки відповідач повинен був врахувати розміри премії і надбавки за особливості проходження служби, визначені розпорядженням (телеграмою) Міністра оборони України від 14.01.2022 № 248/269. Натомість вважає порушеними свої права діями Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо роз'яснення визначення розмірів надбавки за особливості проходження служби та премії у довідках про грошове забезпечення військових пенсіонерів, що викладені у листі від 29.12.2021 № 248/10491 адресованому помічнику командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальнику фінансово економічного управління, яким передбачено здійснювати визначення грошового забезпечення під час складання довідок про розмір грошового забезпечення, розмір яких визначено судом, - відповідно до судових рішень, які набули чинності, а додаткові види грошового забезпечення, розміри яких судом не установлені, відповідно до чинних нормативно - правових актів, у фіксованих розмірах, визначених цими актами, або в гарантовано мінімальних - для тих видів грошового забезпечення, фіксовані розміри яких не установлені.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позову, представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено щодо помилковості твердження позивача про порушення його прав роз'ясненням визначення розмірів надбавки за особливості проходження служби та премії у довідках про грошове забезпечення військових пенсіонерів, що викладені у листі від 29.12.2021 № 248/10491, оскільки останнє не є адміністративним актом, відтак ним обрано неналежний спосіб захисту. Окремо наголошував щодо неналежності відповідача, а також стосовно відсутності підстав для зобов'язання Департаменту фінансів Міністерства оборони України відкликати лист від 29.12.2021 № 248/10491, оскільки такі роз'яснення є юридично нейтральним документом, дія якого не викликає прав і не покладає обов'язків, тому він не може бути предметом оскарження чи оцінки в адміністративному судочинстві /а.с.41-44/.
Позивач своїм правом надання відповіді на відзив не скористався.
Дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач реалізував право на державне пенсійне забезпечення та отримує пенсію відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що не заперечується сторонами.
Відповідно до позовної заяви в ході вирішення питання про оформлення нових довідок, позивач дізнався, що Департаментом фінансів МО України надано роз'яснення у формі листа № 248/10491 від 29.12.2021, яким передбачено здійснювати визначення грошового забезпечення під час складання довідок про розмір грошового забезпечення, розмір яких визначено судом, - відповідно до судових рішень, які набули чинності, а додаткові види грошового забезпечення, розміри яких судом не установлені, відповідно до чинних нормативно - правових актів, у фіксованих розмірах, визначених цими актами, або в гарантовано мінімальних - для тих видів грошового забезпечення, фіксовані розміри яких не установлені (0 відсотків ПО та ОВЗ і надбавки за вислугу років, премії - 10 відсотків посадового окладу) /а.с. 9/.
Вважаючи свої права порушеними діями Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо роз'яснення визначення розмірів надбавки за особливості проходження служби та премії у довідках про грошове забезпечення військових пенсіонерів, що викладені у листі від 29.12.2021 № 248/10491 адресованому помічнику командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальнику фінансово економічного управління, позивач звернувся до суду зданим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв'язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.
Так, згідно з частиною третьою статті 43 Закону №2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 Закону №2262-XII перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Механізм проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII, визначений Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 (надалі - Порядок №45), пунктом 1 якого передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197; далі Порядок №260).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктами 1, 2 розділу ХVI Порядку №260 передбачено, що командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 за № 671 Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. З питань забезпечення організаційних заходів в апараті Міноборони Міністр видає директиви, а з питань реформування та розвитку Збройних Сил та Держспецтрансслужби, їх бойової і мобілізаційної готовності, готовності Держспецтрансслужби до виконання завдань за призначенням, оперативної та бойової підготовки, підготовки особового складу Держспецтрансслужби, здійснення організаційних заходів та інспектування - спільні з Головнокомандувачем Збройних Сил та Головою Адміністрації Держспецтрансслужби накази і директиви.
Тобто, з метою реалізації наданих повноважень Міністр оборони та очолюване ним міністерство видає накази та директиви.
Водночас, лист департаменту фінансів МО України № 248/10491 від 29.12.2021 не є наказом чи директивою, і не встановлює правил поведінки, відтак не може вважатись ані нормативним, ані розпорядчим актом керівника, яким визначається сталий розмір надбавки чи премії.
Відповідно до абзацу третього пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 730), Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.
Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 730) (зі змінами), наказом Міністерства оборони України від 17.05.2019 № 242 затверджено Положення про Департамент фінансів Міністерства оборони України.
Відповідно до Положення про Департамент фінансів Міністерства оборони України. Департамент виконує завдання щодо забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період в частині фінансового забезпечення Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам Збройних Сил, виконання функцій бухгалтерської служби Міністерства оборони України (далі - Міноборони).
Через Департамент Міністр оборони України реалізує свої повноваження Головного розпорядника бюджетних коштів, що виділяються Міноборони в Державному бюджеті України на відповідний рік.
Департамент є самостійним структурним підрозділом апарату Міноборони, у безпосередньому підпорядкування якого перебуває 27 управління (по фінансуванню військових частин та установ центрального підпорядкування) (даті - підпорядкований підрозділ).
Департамент підпорядковується Міністру оборони України, який спрямовує та координує його діяльність.
Суд визнає суперечливим твердження відповідача, що він є неналежним відповідачем та не має відповідати за пред'явленим позовом, оскільки в межах даного спору судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для заміни первісно визначеного відповідача на інший структурний підрозділ у складі Міноборони, як зазначено у листі , що надійшов до суду 01.05.2023 /а.с. 30/.
Так само таким відповідачем не наведено обґрунтувань стосовно наявності підстав на заміну його як відповідача на Міністерство оборони України, як самостійного суб'єкта владних повноважень.
Предметом позову є протиправність дій та зобов'язання вчинити дії саме Департаменту фінансів Міністерства оборони України, який згідно норм КАС України є окремим суб'єктом владних повноважень і може бути відповідачем у справі.
Щодо аргументів відповідача про те, що станом на час розгляду справи у зв'язку із організаційними заходами, що відбулися в апараті Міністерства оборони України, питання що стосуються виплати військовослужбовцям грошового забезпечення відноситься до повноважень Департаменту соціального забезпечення, а не до повноважень відповідача, суд визнає їх безпідставними з огляду на предмет позову. Позивач оскаржує дії саме Департаменту фінансів Міністерства оборони України пов'язанні саме із його листом від 29.12.2021 № 248/10491, які були вчиненні саме відповідачем у той період, коли питання що стосуються виплати військовослужбовцям грошового забезпечення відносилися до сфери відповідача.
Щодо аргументів позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень.
Згідно пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації його повноважень, які породжують права та обов'язки у того суб'єкта, якому вони адресовані.
Разом з тим, за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.
У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше вже порушене.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. При цьому, вирішуючи спір по суті, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тож, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.
В той же час, оскільки спірне роз'яснення, оформлене листом не є нормативно-правовим актом, а також не є правовим актом індивідуальної дії, отже не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, відповідно, не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим не є предметом публічно-правового спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Суд наголошує, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, законодавчо визначена процедура (механізм) звернення особи за захистом порушеного права в аспекті самостійного формування змісту та обсягу позовних вимог генерує обов'язок держави в особі органу правосуддя розглянути таку адміністративну справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до процесуального кодексу, в межах позовних вимог, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою їх надано.
Суд може вийти за межі позовних вимог виключно з метою більш ефективного захисту порушеного права особи, проте, як незалежний орган, у жодному випадку не може ініціювати провадження, втручатися у порядок формування вимог чи підміняти своїм владним розпорядчим актом волю особи, що звернулася до суду.
В аспекті викладеного Суд звертає увагу на те, що в пункті 52 постанови Верховного Суду від 26 липня 2022 року у справі №826/6664/17 зазначено, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорюване таке право відповідачем (відповідачами), а також з'ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з'ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У згаданій вище постанові від 26 липня 2022 року у справі №826/6664/17 у пунктах 53-54 Верховним Судом зроблено висновок, що під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорювання або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов. Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
За правилами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність вже сформованого конкретного підходу Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, висновки якого також підлягають врахуванню і у цій справі, щодо вирішення позовних вимог у разі обрання позивачем неефективного способу захисту в аспекті реального сенсу порушеного судового провадження.
Натомість, в адміністративному позові позивач не надав жодних пояснень в чому полягає його порушене право або законний інтерес наданим відповідачем роз'ясненням, як наслідок, позивачем не наведено, а судом не встановлено, порушеного права або інтересу позивача, які можуть бути захищені в рамках адміністративного судочинства.
Суд звертає увагу позивача, що задоволення позовних вимог в цій справі не призведе до ефективного поновлення його прав у сфері належного пенсійного забезпечення, оскільки належним способом захисту в такому випадку є оскарження дій чи бездіяльності обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу видачі довідки про розмір грошового забезпечення військового пенсіонера (позивача) станом на відповідну дату у відповідності до вимог чинного законодавства, а не у відповідності до роз'яснення наданого відповідачем у листі від 29.12.2021 року №248/10491.
Підтвердженням цього є постанова ВС від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №380/6433/22, Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі №520/506/22, на які посилається позивач у своєму позові, зі змісту яких видно, що належним способом захисту є саме оскарження пенсіонером дій обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та зобов'язання саме обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки скласти у відповідності до вимог законодавства довідку про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку його пенсії.
Відтак, у разі, якщо позивач вважає порушеними свої права у сфері належного пенсійного забезпечення, зокрема зі сторони обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які полягають у не наданні йому довідки про розмір його грошового забезпечення для перерахунку пенсії із зазначенням в ній всіх необхідних складових та у розмірах, які вважає за необхідне позивач, він не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом саме до обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із відповідними вимогами, зокрема які зазначенні в подібних справах на які посилався позивач (постанова ВС від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №380/6433/22, Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі №520/506/22), що в такому випадку буде належним способом захисту його прав та зможе призвести до ефективного їх відновлення на відміну від вимог, визначених у справі, що розглядається.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 КАС України, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення їх представників, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
За таких обставин підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту фінансів Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03186) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.Г.Ясиновський